Мінус 755 тисяч учнів: як п’ятий рік великої війни змінює українську школу

Українська освіта входить у п’ятий навчальний рік повномасштабної війни вже іншою системою. Учнів і вчителів стало значно менше, сотні шкіл зруйновані, частина дітей роками не сиділа за звичайною партою, а місце проживання дедалі сильніше визначає доступ до якісної освіти. Водночас саме зараз країна намагається продовжувати одну з найбільших освітніх реформ – перехід до трирічної профільної старшої школи. Розбираємося у цифрах, які показують масштаб змін.

До першого класу восени 2026 року прийшли близько 243,4 тисячі дітей. Усього новий навчальний рік у 11 940 українських школах розпочали понад 3,5 млн учнів, а освітній процес забезпечують понад 366 тисяч педагогів. Такі дані наводить Міністерство освіти і науки України.

За цими сухими цифрами – одна з найбільших трансформацій української освіти за десятиліття.

755 тисяч дітей, яких більше немає в українській шкільній статистиці

Напередодні повномасштабного вторгнення, 1 вересня 2021 року, в українських школах навчалися 4 230 358 дітей. За даними АІКОМ, наведеними Профспілкою працівників освіти і науки, за майже чотири роки великої війни кількість школярів скоротилася на 755 583.

Для розуміння масштабу: це приблизно стільки ж дітей, скільки разом навчається у трьох найбільших освітніх регіонах – Києві, Дніпропетровській та Львівській областях.

Втім, скорочення кількості школярів пов’язане не лише з війною. Демографічний спад в Україні розпочався задовго до повномасштабного вторгнення: через низьку народжуваність чисельність дітей шкільного віку поступово зменшувалася. Війна різко посилила цю тенденцію. Мільйони українців виїхали за кордон, частина дітей залишилася на тимчасово окупованих територіях, а народжуваність продовжила скорочуватися.

Водночас масштабне внутрішнє переміщення змінило не стільки загальну кількість школярів, скільки їхній розподіл країною. Одні громади втратили значну частину учнів, тоді як інші, що прийняли багато родин із дітьми, зіткнулися з додатковим навантаженням на школи.

За даними UNICEF, станом на лютий 2026 року понад третина українських дітей – майже 2,59 млн – залишалися переміщеними: близько 791 тисячі всередині України і майже 1,8 млн – як біженці за кордоном.

Саме тому аналітики savED називають демографію одним із головних викликів нового навчального року.

Разом із дітьми система втрачає вчителів

Скорочується і педагогічний корпус.

За даними АІКОМ, на які посилається savED, за роки повномасштабної війни кількість педагогів зменшилася на 52,7 тисячі.

Станом на травень 2026 року Інститут освітньої аналітики нараховував у системі загальної середньої освіти 366 443 учителів.

Але тут виникає парадокс. Зменшення кількості дітей не означає автоматичного зменшення кадрової проблеми.

Отже, проблема української освіти тепер не лише в тому, скільки дітей і педагогів залишилося, а й у тому, де саме вони перебувають.

Географія дедалі більше визначає якість освіти

До війни різниця між школою у великому місті та невеликому селі також могла бути суттєвою. Тепер до соціальної та економічної нерівності додалася безпекова.

За даними Інституту освітньої аналітики на травень 2026 року, з 11 940 українських шкіл:

8 586 – 71,9% – працювали очно;
2 049 – 17,2% – у змішаному форматі;
1 305 – 10,9% – дистанційно.

Проте загальнонаціональна статистика приховує величезну різницю між регіонами.

Дослідження savED показало, що навесні 2025 року 49% школярів у прифронтових областях навчалися виключно дистанційно.

Отже, двоє українських дітей одного віку можуть формально навчатися за однією державною програмою, але фактично отримувати зовсім різний освітній досвід.

Одна дитина щодня приходить до класу, працює з учителем, спілкується з однолітками, відвідує гуртки.

Інша роками бачить учителя переважно на екрані, якщо є електрика, інтернет і дозволяє безпекова ситуація.

Так війна створює новий вид освітньої нерівності – нерівність доступу до нормального шкільного життя.

Повітряна тривога стала частиною навчального розкладу

За перші 15 днів 2026/27 навчального року в Україні пролунало понад тисячу повітряних тривог. За підрахунками UNICEF, це найвищий показник за аналогічний період протягом останніх п’яти років і майже вдвічі більше, ніж роком раніше.

Фактично йдеться про понад 100 тривог щодня по країні.

Кожна така тривога — це не просто статистика безпеки.

Для школи це перерваний урок, перехід в укриття, час на повернення до класу і необхідність знову концентрувати увагу.

У прифронтових регіонах ситуація значно складніша. Навіть наявність укриття не завжди означає можливість очного навчання через інтенсивність обстрілів.

Школа воєнного часу тому дедалі більше залежить від інфраструктури, яка раніше майже не мала стосунку до якості освіти: місткості укриття, генератора, запасного джерела живлення, стабільного інтернету та можливості безпечно довезти дітей.

Понад 4200 закладів освіти постраждали від війни

Фізична освітня інфраструктура також продовжує зазнавати втрат.

За даними UNICEF, які спираються на урядові оцінки, від початку повномасштабної війни в Україні було пошкоджено або зруйновано понад 4200 закладів освіти.

І це не лише втрачені будівлі.

Зруйнована школа означає, що дітей потрібно перевести до іншого закладу, організувати підвезення, дистанційне або позмінне навчання, знайти місце для педагогів.

Тому одним із символів української освіти воєнного часу стали підземні школи та навчальні простори в укриттях.

У вересні 2026 року МОН також дозволило облаштовувати у закладах освіти спеціальні захищені простори для тимчасового перебування дітей і працівників під час повітряних тривог. Це має допомогти організовувати очне або змішане навчання там, де повноцінного укриття поки немає.

Війна забирає не тільки уроки

Найскладніший наслідок війни вимірюється не кількістю зруйнованих будівель. Це знання, яких діти не встигли отримати. Українські школярі пережили спочатку пандемію COVID-19, потім повномасштабну війну. Дистанційне навчання, переїзди, повітряні тривоги, перебування в укриттях, блекаути та психологічний стрес накопичуються.

UNICEF оцінював сукупні освітні втрати українських дітей від періоду пандемії та війни приблизно у два роки навчання.

А результати PISA-2025 дають ще один вимір проблеми. За даними UNICEF, близько половини українських 15-річних учасників дослідження не досягли базового рівня з математики або читання, близько третини – з природничих наук. Порівняно із середнім показником OECD розрив еквівалентний приблизно двом рокам навчання з читання та півтора року з математики і природничих наук.

Водночас ці результати треба трактувати обережно: через безпекову ситуацію PISA-2025 проводили не на всій території України – до вибірки не увійшли десять регіонів, зокрема частина прифронтових областей.

Школа потрібна дитині не тільки для математики

Є ще один ефект дистанційного навчання, який значно складніше виміряти тестами. Школа – це середовище соціалізації.

Тут дитина вчиться домовлятися, сперечатися, дружити, працювати в команді, розв’язувати конфлікти, будувати стосунки з дорослими поза сім’єю.

Для дітей, які переживають війну, школа також може бути одним із небагатьох просторів передбачуваності: знайомий розклад, учитель, друзі, перерви, гуртки.

UNICEF наголошує, що тривале переміщення, життя під обстрілами, розлука з близькими та перерване навчання вже призвели до серйозних проблем із психологічним станом та здатністю дітей навчатися.

Тобто освітні втрати війни – це не тільки пропущені формули, правила й параграфи. Це також втрачений досвід нормального дитинства.

І все це відбувається на тлі великої освітньої реформи

Є ще одна особливість 2026/27 навчального року.

Україна не може просто поставити розвиток освіти "на паузу" до закінчення війни. Покоління дітей продовжують дорослішати незалежно від обставин.

Саме зараз Нова українська школа доходить до старших класів.

Для нинішніх учнів 10–11 класів залишили чинну модель, щоб вони завершили навчання за програмами, за якими його починали. Водночас нова модель профільної середньої освіти вже працює в пілотному режимі.

Повноцінний перехід до трирічної профільної старшої школи — 10–12 класи — запланований на 1 вересня 2027 року.

І тут демографія безпосередньо зустрічається з реформою.

Менша кількість дітей, міграція населення, малокомплектні школи, нестача педагогів і величезна різниця між громадами визначатимуть, де можна створити сильний академічний ліцей із реальним вибором профілів, а де це буде надзвичайно складно.

Українська школа після війни вже не буде такою, як до неї

За п’ять навчальних років повномасштабної війни українська школа навчилася того, чого від системи освіти ніколи не мали б вимагати: проводити уроки під час ракетних атак, навчати дітей у метро й укриттях, працювати під час блекаутів, приймати тисячі переселенців і відновлювати заняття після руйнування шкіл.

Але адаптація не скасовує наслідків. Україна поступово отримує меншу за кількістю, географічно перерозподілену й дуже нерівномірну освітню систему.

У ній понад 755 тисяч школярів зникли зі статистики за роки великої війни, педагогів стало менше на 52,7 тисячі, сотні тисяч дітей досі не мають повноцінного доступу до очного навчання, а тисячі освітніх закладів пошкоджені або зруйновані.

Тому головним питанням наступних років буде вже не лише те, як зберегти навчання під час війни.

Значно складніше питання – як не дозволити війні визначити освітні можливості цілого покоління українських дітей.

Читайте також

Діти розучуються читати вдумливо: тривожний сигнал PISA-2025

ШІ допомагає вчитися чи відучує думати: що вперше показала PISA-2025

Джерело фото Depositphotos (на фото одна з підземних шкіл Харкова)

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram