Людина – передусім: правила безбар’єрної мови

Олена Пшенична з сином. Фото з особистого архіву

Безбар'єрна комунікація стала темою й цьогорічного Національного тижня безбар'єрності. У межах всеукраїнської кампанії соціальних змін «Безбар'єрність – це коли можеш» на центральній алеї ВДНГ у Києві відкрили вуличну виставку «Безбар'єрність – це коли можеш за словами бачити людину».

Артпроєкт об'єднав 16 плакатів, створених 13 українськими митцями та мисткинями. Через ілюстрації вони осмислюють, як слова впливають на наше сприйняття інших: чи бачимо ми передусім людину – її гідність, досвід і особистість, чи зводимо її до окремої ознаки, стану або життєвих обставин.

Про те, як коректна комунікація формує культуру поваги у щоденному спілкуванні, медіа чи публічному просторі, «Рубрика» поговорила з радницею-уповноваженою Президента України з питань безбар'єрності Тетяною Ломакіною.

«Кожна людина набагато більша за будь-яке одне слово, яким її можна описати»

Серед героїв мистецького проєкту – люди з інвалідністю, старшого віку, ті, хто пережив полон, а також люди з діабетом, порушеннями зору чи слуху. Художники та організатори виставки доносять до людей просту і важливу думку: безбар'єрність – це не лише про фізичну доступність, а й про те, як ми спілкуємося щодня, як ми говоримо в родинах, освітніх закладах, медіа, громадах і державних комунікаціях. Незалежно від життєвих обставин чи особливостей, у центрі завжди має залишатися людина – і це має відбиватися як у ставленні до неї, так і в словах, якими про неї говорять.

За словами співорганізаторки виставки радниці й уповноваженої Президента України з питань безбар'єрності Тетяни Ломакіної, мову мистецтва для проєкту обрали цілеспрямовано – саме воно дозволяє говорити про складні речі без зверхності і повчань й здатне змінювати наше ставлення значно сильніше, ніж будь-яка інструкція чи перелік правил, які «ми часто просто не читаємо».

«Наші слова можуть бути підтримкою, а можуть ставати бар'єром. Неможливо будувати безбар'єрне суспільство, створювати доступні простори та водночас використовувати вислови, які принижують, таврують або віддаляють людей від спільноти, – говорить уповноважена з питань безбар'єрності, — Водночас важливими є не лише самі слова, а й контекст, у якому вони звучать. Навіть коректні терміни можуть створювати незручність, якщо ми використовуємо їх недоречно або надмірно акцентуємо увагу на певній характерній рисі людини там, де це не має значення».

Мета безбар'єрної комунікації – не просто підібрати «правильні слова». Насамперед вона полягає у повазі до людини, її гідності, досвіду та права самій визначати, що для неї є важливим. Сьогодні це питання особливо актуальне для України. У нашому суспільстві побільшало ветеранів з інвалідністю, людей, які прибули з постраждалих громад, родин захисників і захисниць. Те, що раніше для когось могло здаватися далекою темою, сьогодні стосується майже кожного. Безбар'єрність стала питанням того, наскільки ми, як суспільство, визнаємо цінність та створюємо умови для рівної участі в усіх сферах життя кожної людини.

Які формулювання ми використовуємо автоматично, не помічаючи, що вони можуть стигматизувати

У Довіднику безбарʼєрності автори говорять про правила безбар'єрної мови й наводять багато прикладів. Зокрема, розповідають про те, що багато людей старшого віку не відчувають себе старими і слово «старенькі» може їх зачепити, що в інклюзивній освіті важливо говорити не «особлива дитина» чи «інклюзятко», а «дитина з особливими освітніми потребами». Що, якщо хтось не розрізняє кольори, то це не «дальтоник», а людина з порушенням сприйняття кольору, а людина, яка користується кріслом колісним, не є «людиною на візочку» (візок – це те, куди складають продукти у супермаркеті).

І таких слів і висловів, звертає увагу Тетяна Ломакіна, набагато більше, ніж може здаватися. Працюючи над проєктом «Безбар'єрність – це коли можеш за словами бачити людину», його учасники опрацьовували навіть не десятки, а сотні формулювань, які люди використовують щодня, навіть не замислюючись над їхнім змістом. Але важливо інше: цей проєкт не про список заборонених слів. І точно не про те, щоб когось засудити за помилку. Тут говорять про дещо значно глибше – про наші звички, соціальні норми та наше ставлення до людей.

«Шлях до розуміння інших починається з дуже простих питань: "Чи комфортно було б мені, якби так говорили про мене?" і "Чи точно я розумію досвід цієї людини?". Тільки коли ми починаємо ставити собі ці запитання, ми починаємо бачити за словами живу людину», – каже Тетяна Ломакіна.

«Мова формує ставлення, а ставлення формує рішення»

Плакат і пояснення художниці Марії Фої. Фото з архіву проєкту

Безбар'єрний підхід починається з розуміння, що кожна людина має власний голос, право на вибір і можливість бути активною учасницею суспільного життя.

І тут, як зазначає Тетяна Ломакіна, медіа та лідери думок мають величезний вплив на формування суспільних норм. Вони не лише відображають реальність – вони багато в чому визначають те, що суспільство починає сприймати як норму. Проте, було б неправильно сказати, що проблема вже вирішена. За даними дослідження, проведеного ЮНІСЕФ у 2025/26 роках та аналізу медіа й діджитал-простору, головним викликом сьогодні є вже не супротив змінам, а мовна звичка. Люди дедалі частіше підтримують коректні формулювання та цінності безбар'єрності, але в повсякденному спілкуванні все ще автоматично використовують слова й вислови, до яких звикли роками.

«Саме тому ми говоримо не лише про знання, а про формування нової звички. Аналіз медіа та діджитал-простору показав, що в окремих темах, пов'язаних із людьми з інвалідністю чи людьми із синдромом Дауна, частка стигматизуючих матеріалів досі становить 40–50%. Це свідчить про те, що потреба в розширенні просвітницьких проєктів, навчання та суспільного діалогу залишається дуже актуальною», – говорить радниця-уповноважена Президента України з питань безбар'єрності.

«На жаль, за роки професійної та громадської діяльності я неодноразово чув вислови на кшталт "такий як ти", "обмежені можливості" … Іноді такі слова звучать без злого наміру, але вони все одно створюють відчуття відокремленості», – розповідає про особистий досвід амбасадор з безбарʼєрності, юрист Денис Сухотін.

Він каже, ще більше зачіпає, коли подібне доводиться чути дітям або молодим людям з інвалідністю, які тільки формують віру в себе: слова можуть надихати, а можуть ранити, і дуже прикро відчувати скептичне або навіть зневажливе ставлення.

Тож у своїй діяльності Денис Сухотін звертає увагу не лише на архітектурні чи інформаційні бар'єри, а й на бар'єри у спілкуванні. Коректна комунікація – це не про політкоректність заради політкоректності. Це про повагу до людської гідності. Безбар'єрність починається не з пандуса, а з того моменту, коли ми бачимо перед собою людину, рівну собі.

«Я би хотів, щоб люди зрозуміли одну просту річ: інший життєвий досвід не робить людину ні кращою, ні гіршою. Він просто робить її іншою. Коли ми спілкуємося з людиною, яка має інвалідність, пережила війну, втрату, переселення чи будь-які інші складні життєві обставини, не потрібно боятися сказати щось "не те". Набагато важливіше бути щирими, уважними та поважати співрозмовника. Іноді просте "давайте шукати рішення разом" значить набагато більше, ніж довгі промови про співчуття», – каже Денис Сухотін.

Як не припуститися помилки

Плакат і пояснення художниці Євгенії Полосіної. Фото з архіву проєкту

Вона радить: спілкуючись з людьми, дотримуйтеся головних принципів безбар'єрної комунікації:

1. Перший принцип – бачити передусім людину. 
2. Другий принцип – не робити припущень: ми не можемо знати досвід іншої людини, її потреби чи відчуття, тому краще слухати і запитувати, ніж додумувати за неї.
3. І третій – прийняти різноманітність людей і життєвих досвідів та ставитися до кожної людини з повагою та гідністю.

Є й ще одна важлива річ – не боятися помилятися. Усі ми вчимося нової мови поваги та залучення до спільноти. Значно важливіше бути відкритими до нових знань, готовими слухати й змінюватися, ніж мовчати через страх сказати щось не так.

«Однією з найцінніших речей для мене у проєкті «Безбар'єрність – це коли можеш за словами бачити людину» стала реакція глядачів виставки. Мама, яка пояснює малій дитині, що намальоване на постері, і дитина намагається сама прочитати текст, який написаний великими літерами. Родина, яка йде повз постери і починає їх обговорювати і залучати до дискусії тата, який відволікається на щось інше. Люди з досвідом вимушеного переміщення, які знайшли постер про людину без дому і стали навколо щоб сфотографуватися», – ділиться спостереженнями Тетяна Ломакіна.

Як реагувати на некоректні вислови

Плакат і пояснення художниці Світлани Гриб. Фото з архіву проєкту

Уповноважена з питань безбарʼєрності наголошує: дуже важливо пам'ятати – більшість людей не хочуть нікого образити. Дуже часто вони просто використовують слова, до яких звикли протягом багатьох років.

І тому найкращий спосіб реагувати – не сварити і не соромити, а пояснювати:

• Якщо людина старшого віку використовує слово, яке сьогодні вважається некоректним, можна спокійно сказати: «Коректніше буде використати інше формулювання, тому що воно більш поважне до людини». Дуже часто цього достатньо.
• Якщо дитина ставить запитання, важливо пояснювати не через заборони, а через повагу. Наприклад: «Ми говоримо так, тому що кожній людині приємно, коли до неї ставляться з повагою».
• Якщо помиляється посадовець чи представник установи, найкраще працює конструктивний діалог і пояснення того, як певні слова можуть сприйматися людьми.

А якщо помилилися ми самі – це теж нормально. Найкраща реакція в такій ситуації – подякувати за підказку, виправитися і рухатися далі.

Ще більше корисних рішень!

На виставці у Києві. Фото з архіву проєкту

«Мистецтво має особливу силу – воно допомагає говорити на складні суспільні теми зрозумілою мовою. Через такі проєкти суспільство вчиться бачити людину, а не її діагноз, статус чи життєві обставини. Дякую українським митцям і мисткиням, які долучилися до створення проєкту та через свої роботи допомагають формувати нову культуру людиноцентричної комунікації в Україні», – сказала на відкритті  виставки «Безбар'єрність – це коли можеш за словами бачити людину» віцепрем'єр-міністерка з гуманітарної політики України,  міністерка культури України Тетяна Бережна.

Відвідати експозицію можна до 31 серпня. Надалі плакати вирушать у подорож по всій Україні – їх  демонструватимуть у громадах за участі амбасадорів та амбасадорок безбар'єрності.

Радниця-уповноважена Президента України з питань безбар'єрності Тетяна Ломакіна рекомендує не лише подивитися виставку, а й скористатися аудіогідом. Там можна почути думки самих художників та художниць і дізнатися, як народжувалася кожна робота. Адже коли митці та мисткині починали працювати зі словами, вони фактично занурювалися в людські історії.

«Мені подобається, що цей проєкт не повчає. Він не говорить людині, що вона має думати. Він пропонує зупинитися і подивитися на звичні речі по-новому», – підсумовує Тетяна Ломакіна.

Читайте також

Від цікавості до тактовності: правила етичного спілкування з ветеранами

Тиждень безбар’єрності у школі: 5 простих практик для теплішого спілкування в класі

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram