Саша Зурян
фотограф, дохід — 1500 грн/міс.
Я навчаюся в 10-му класі в Києві та заробляю фотографуванням. Я роблю художні фотосесії. Зазвичай не в студії, а просто на прогулянці. Іноді викладаю роботи на Facebook. Люди якось мене знаходять.
Спочатку я хотіла практикуватись, рік знімала безкоштовно, а потім зрозуміла, що це дуже велике навантаження, до того ж мені писали разів п’ять на день і не те, щоб просили, а вимагали, щоб я їх познімала. І я зрозуміла, що мені буде зручніше встановити мінімальну ціну, аби люди трошки відсіювались.
Але більш свідомо я почала заробляти восени минулого року. Мені треба було назбирати кошти на поїздку в Грузію. Мої батьки могли це оплатити, але я не хотіла брати в них гроші. Тому я закинула пост на Facebook, описала свою мету, що я можу робити. Тоді мені посипалися пропозиції щодо роботи у великій кількості.
Зараз ціна за мою фотосесію — 300 грн. Раніше було 100, але мені довели, що я варта більшого, бо займаюся цим уже чотири роки.
За місяць виходить десь 1500 гривень. При тому, що я себе навантажую не повністю. Загалом не складно поєднувати роботу з навчанням, бо я маю достатньо багато часу після школи. І це така робота, що я сама собі можу скласти графік.
Також я займаюся відео. Мені дають матеріал, і я роблю готовий ролик. Тож влітку я працювала відеографом у таборі “Джерела толерантності”, куди їздила як учасниця 9 разів. Там я і знімала, і монтувала.
Батьки ніколи не були проти, що я працюю. Навіть допомогли знайти людей, яким були потрібні мої послуги. Їм завжди імпонувало моє прагнення до самостійності. Однокласникам, з якими я не спілкуюся поза школою, було однаково, працюю я, чи ні. А друзі, які трохи старші, підтримували мене. Свою майбутню професію навряд чи пов’яжу з фотографією, але це завжди буде моїм хобі.
А після 11-го класу взагалі планую переїхати в Тбілісі. Я вже знайшла місце роботи у сфері правозахисту. Збираюся жити там рік, а потім вступлю до університету. Вже вчу грузинську, підтягую англійську. Хочу в Грузію, бо мені здається, це те місце, де я маю бути. Це не дуже раціональне відчуття, але чому б і ні? Мені буде 17 років, коли я переїду. Якщо що, то мені є куди повертатися і є куди їхати далі.
Ярослав Генза
програміст, дохід — $300/міс.
Я живу в невеликому місті Буськ у Львівській області, навчаюсь в 11-му класі та працюю програмістом. Я отримую $300 доларів, та якби працював весь день, то мав би всі $600.
Два роки тому я зробив свій перший сайт і продав його. Тоді захотілося більше розвиватись у сфері ІТ. Само собою, я спочатку вчився і про роботу зовсім не думав, не був впевнений у своїх силах. Спочатку писав у резюме: просто візьміть, буду працювати безкоштовно. Але мені казали, що кожна праця має бути оплачена.
Тому написав у компанію TechMagic, яка звела мене з компанієюCodingNinjas. Там знайшлася робота на часткову зайнятість для джуніора. У них я пропрацював десь півроку, продовжити не зміг, бо вони перейшли на іншу мову програмування. Після цього зробив невеличку паузу – повернувся до школи. Якраз улітку трошки підтягнув навички і пішов у харківську аутсорсингову компанію.
Навчатись і працювати одночасно дуже складно. Раніше ще вдавалося це поєднувати з тренуваннями з карате та грою на музичних інструментах. Але ближче до ЗНО все це відійшло на третій план. Тайм-менеджмент жорсткий, але графік роботи доволі гнучкий — працюю не більше чотирьох годин на день. Заняття також намагаюсь не кидати, бо постійні розмови про ЗНО з батьками та вчителями виснажують.
Коли тільки почав працювати, батьки це сприйняли несерйозно, а пізніше почали більше вірити, що в мене все вийде.
Із однолітками ситуація складніша. У моєму класі прихильників ІТ немає. Для них те, що я працюю в ІТ і це круто, — пустий звук.
Мені взагалі не пощастило, бо я вчусь у гуманітарній гімназії. Мені, технарю, там зовсім нецікаво. Вона спеціалізується на українській та англійській мовах. Англійська — це супер, а от те, що не знаю математики — погано для вступу в університет.
Тому всі гроші відкладаю на навчання. Хоча працюю в задоволення, а зарплата — це приємний бонус та можливість навчатися в університеті. Надалі дуже хочу розвиватися в ІТ, бо я цим живу: зранку читаю новини, день закінчую якимось лекціями.
Дуже загорівся спеціальністю «Інтернет речей» у Львівській політехніці, це перспективний напрямок. Ще після другого курсу хочу поїхати на стажування в США в одну з компаній-гігантів. Навіть віддалено в Україні можна пройти співбесіду і стати інтерном, якому оплатять дорогу і тримісячне проживання в Кремнієвій долині. Після стажування ти зобов’язаний повернутися в Україну, але також можеш отримати пропозицію роботи. Я би хотів цього, але все одно не зможу не повернутися. Я був на змаганнях з карате в дев’яти країнах, і навіть два тижні поза домівкою було некомфортно.
Діана Вишнева
журналістка, 1000 грн/міс.
Я навчаюся в 11-му класі і займаюся журналістикою. Минулого року я збиралася почати працювати перекладачем з англійської на фрілансі, але з’явилася можливість стати випусковим редактором видання «Дирижабль» на літніх канікулах.
Потім ця робота продовжилася під час навчання, я почала писати статті — була не тільки випусковим, а й журналісткою.
Мене запросили працювати, тому що я займалася в медіашколі. До нас приїхали журналісти з Києва, щоб навчити базовим речам у журналістиці. А кураторка побачила, що я звертаю увагу на деталі. Бо помічала помилки і казала їй про це одразу. Плюс — я живу в Ямполі і знаю, що тут відбувається.
Поєднувати роботу випускового редактора і навчання було нескладно. Дуже багато часу це не займало, і я могла все розпланувати. Статті ж писала, коли з’являвся час. Але школа не стала перешкодою. Я брала інтерв’ю в цікавих жителів Ямполя, писала репортажі з різних подій у місті, наприклад, коли приїжджав цирк.
Батьки поставилися до моєї роботи позитивно. Вони раділи, що я взяла на себе відповідальність і в мене з’явився заробіток. Друзі теж говорили, що це кльово.
За випускового я отримувала 1000 грн, зарплата за журналістську роботу залежала від кількості статей. Ці гроші я ні на що не збирала. Просто була рада, що можу купити елементарні речі за свої гроші, а не просити в батьків. Або купити щось для дому.
Нещодавно проект заморозили, тому я не працюю, до того ж потрібно готуватися до іспитів. Але я планую пов’язати своє подальше життя із журналістикою, не бачу себе в чомусь іншому. Обов’язково буду працювати під час навчання у виші.
Також думаю про письменництво. Почала писати наприкінці цієї зими. Здебільшого, це вірші. Письменництво буде залежати від журналістики. Бо нові знайомства, нові місця, насичене подіями життя спонукають писати.
Діма Ковальчук
програміст, дохід — $200/міс.
Мені 17 років, і я працюю програмістом у місті Броди, ми пишемо веб-сайти. Спочатку я заробляв близько $150, тепер — $200.
Почалося все наприкінці 8-го класу. Мені хотілося щось попробувати з комп’ютером, завжди це подобалось. Спробував вивчити мову програмування Python, але не пішло. Я забив на це, думав, що це — не для мене. Потім вирішив вивчити щось легше – розмітку для написання веб-сайтів HTML та CSS. Мене це захопило, і я написав свій перший сайт.
Згодом я таки вивчив Python, пройшов курс на Prometheus. І тут я побачив, що стартап Codeguida набирає програмістів. Я не знав технології Django, але домовився, що за два тижні її вивчу, і мене візьмуть. Тут я навчився основам. Я працював на волонтерських засадах, тому хотів перевірити, чи вистачить мені знань, щоб за цю роботу заплатили. Я написав простенький блог, і стався мій перший заробіток — 2000 грн.
А далі в Бродах відкрилася філія ArmedSoft. Мені було 15 років, і я боявся, що мій вік стане на заваді. Але мені сказали, що це навіть плюс. Тоді я міг піти на великий проект – написати сайт для інтернет-магазину, але обрав постійну роботу. Тут я отримав можливість вчитися в старших спеціалістів. Хоч це було й складніше, бо півдня треба було проводити в офісі.
Через півроку я перейшов у компанію UnruledLab і тепер працюю віддалено. Я можу прокинутись о 5-й ранку, попрацювати, а потім ще після школи. Я б не сказав, що це дуже складно, лише в деяких моментах, бо є олімпіади, підготовка до ЗНО. Друзі мені дивуються, кажуть, що не змогли б вставати о 5-й, щоб працювати.
Коли сказав батькам, що мені треба відкрити банківську картку, бо мають перерахувати гроші за роботу, було величезне здивування. Ти зміг щось зробити сам? І тобі ще заплатили за це? Але вони сприйняли все нормально. Не казали, що я маю тільки вчитися.
Зароблені гроші витрачаю на різне. Перше — це саморозвиток. Наприклад, їздив на TEDx до Львова, на інші освітні події, навіть до Києва. Друге — це поточні витрати, коли не треба просити гроші в батьків. Хочеться бути більш незалежним. І, звичайно, відкладаю на навчання.
Євгенія Шевченко, психолог
У дитини так побудований мозок, що до 17 років вона чудово сприймає все нове. І якщо вона працює, то недоотримає якусь кількість знань. Основне завдання батьків — навантажити дитину теоретичними знаннями (англійською, математикою, фізикою, малюванням, якщо дитина має творчі здібності).
Але якщо, наприклад, робота дитини побудована на тому, щоб навчатися (робота в соціальних мережах, ІТ тощо), то це дуже добре, тому що там якраз є процес навчання. Тому такі професії підходять підліткам. Але якщо це механічна робота (роздача листівок, наприклад), то вона не сприяє розвитку навичок. Після 17 років – це нормально, а ось до цього віку така робота просто забирає час, який дитина може витратити на пізнання нового.
Добре, якщо учень працює в тій сфері, з якою хоче пов’язати своє життя. Так він набереться саме тих навичок, які йому потрібні.
Тетяна Іванович, юрист
За загальним правилом, приймати на роботу можна лише осіб від 16 років, коли дитина може працювати без згоди батьків. Як виняток, 15-річних можуть брати на роботу, але тільки за згодою одного з батьків чи опікунів. Крім того, допускається робота учнів від 14 років за згодою одного з батьків або опікунів, але лише для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров’ю та не порушує навчальний процес. Як правило, згода надається в письмовій формі.
Якщо ваша дитина вирішила працювати, перед влаштуванням на роботу необхідно звернути увагу, що саме вона робитиме. Оскільки законодавство забороняє дітям працювати на шкідливих роботах — підземних, металургійних, на хімічних виробництвах, електростанціях тощо.
Обов’язково треба з’ясувати, скільки триватиме робочий день. Для дітей віком від 16 до 18 років він не має перевищувати 36 годин на тиждень, від 15 до 16 років та учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, — 24 годин на тиждень. Крім того, до 18 років людина не може працювати в нічну зміну, надурочно та у вихідні.
Незважаючи на скорочену тривалість роботи, неповнолітні отримують зарплату в такому ж розмірі, як працівники за повної тривалості роботи. Праця учнів, які працюють у вільний від навчання час, оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Зверніть увагу, чи передбачений випробний термін. Для неповнолітніх встановлювати його заборонено. Якщо ж роботодавець його встановив, то така умова вважатиметься недійсною. Звільнити неповнолітнього через те, що він начебто не пройшов випробування, не можна.
Якщо ж через деякий час роботодавець вирішить звільнити дитину, то може зробити це лише за згодою районної (міської) служби у справах дітей.