Ми у хвості рейтингів світових вузів, бо економимо на розвитку науки — екс-замміністра освіти

Напередодні нового навчального року Delo.UA зустрілось з екс-заступницею міністра освіти, а зараз віце-президентом Київської школи економіки Інною Совсун, щоб обговорити основні проблеми розвитку вищої освіти.

Україна — одна зі світових лідерів за кількістю людей, що отримали вищу освіту. За цим показником Україна на 6-му місці у світі, обігнавши Польщу. Але кількість не є показником якості. Чому?

Так, за багатьма міжнародними рейтингами Україна зараз на перших місцях по освіті, але це якщо брати кількісні показники, наприклад, охоплення вищою освітою. Так склалося, що в Україні високий відсоток молоді має вищу освіту. Проте я б не казала, що цей показник високий серед представників старшого покоління. У 1970-1980-ті роки він був значно нижчим. Тому хоча серед молоді у нас сьогодні дійсно високі показники отримання вищої освіти, є проблеми з її якістю.

Цього року була дискусія про встановлення прохідного балу на медичні спеціальності в 150 балів. Це позиція міністерства, і я її підтримую, адже на медицину мають йти найкращі. Коли навчалася в Швеції, у мене була краща подруга-шведка. Вона вивчала медицину. У неї були найвищі бали за результатами їхнього іспиту. Всі, хто вступав на медицину, мали такі самі результати. Оскільки не існує іншого способу обрати кращого, то в Швеції та деяких інших країнах обирають методом жеребкування.

У нас же пропонують ввести 150 балів на медицину. Але це дуже мало. Це, відверто кажучи, трійка, але і це було скасовано урядом на запит народних депутатів, до яких звернулися шість ректорів медичних університетів. Ця ситуація ілюструє, наскільки сильно впала планка вимогливості як при вступі, так і в процесі навчання.

Які, на Вашу думку, причини цього явища?

За СРСР, як не дивно, цього не було. Хоча наука була під контролем держави — для природничих наук все-таки був якийсь рівень досліджень.

А от в 1990-х все змінилось. Це був час, коли університети фактично не мали фінансування, викладачі ледве зводили кінці з кінцями. Велика кількість науковців виїхала за кордон. Інші за двадцять років звикли жити в умовах низьких зарплат. Багато хто думає, чому я маю напружуватись за таку зарплату. Ті кошти, яких їм не вистачає, вони неформально отримують під час сесії в якості хабаря. Падіння планки вимогливості в системі дуже вдарило по якості освіти.

Це особливо було помітно, коли ми намагались запровадити обов'язкове знання англійської мови для отримання вчених звань. Без знання англійської просто неможливо отримати доступ до найновіших наукових досягнень. Але викладачі домоглися скасування цієї норми.

Окрім падіння рівня вимогливості ще варто згадати і академічну недоброчесність серед науковців. Не секрет, що багато кандидатських та докторських дисертацій є плагіатом. Показовою в цьому плані є ситуація з кандидатською дисертацією дружини віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка Катерини. Виявилось, що її робота є плагіатом, але це так ні до чого і не привело. Такі люди не мають права викладати, бо чому ж вони можуть навчити студента?

Які ви бачите шляхи вирішення проблем у вищій освіті?

Має бути системна робота як серед викладачів, так і в сфері управління. Зрозуміло, що це не робиться за рік чи півроку. На це треба щонайменше років 10. Реформа не проводиться за помахом чарівної палички. Треба підняти рівень освіти викладачів. Вони мають читати професійну літературу, проводити дослідження. Це неможливо зробити за півроку.

Україна у світових рейтингах університетів зараз знаходиться на дуже низьких позиціях. Це все тому, що в світі вузи оцінюють за розвитком науки у них. В Україні, на жаль, наука не є пріоритетом. На перше місце ставлять оборону, соціалку. Тому й виходить, що в системі витрат на вищу школу виділяють лише 0,3%. Це надзвичайно мало. Матеріальна база в кращому разі ще з 1970-х років, тому талановиті вчені змушені покидати Україну.

А скільки треба виділяти на науку, щоб учені не їхали за кордон?

Для початку хоча б 1 млрд грн. Цієї суми було б достатньо для фінансування базових потреб провідних університетів — КПІ, університету імені Каразіна у Харкові, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівської Політехніки. Ці гроші треба виділяти дуже обережно, оскільки розкидати їх на 300 університетів, що зараз діють в Україні, буде неефективно.

В цьому контексті варто згадати приклад Південної Кореї. Після війни вони розробили 5- та 6-річні програми вливання у вищу освіту, мільярди доларів спрямували на розвиток науки. Для цього запросили з-за кордону викладачів корейського та некорейського походження, закуповували наукове обладнання. Зараз Південна Корея на перших місцях за розвитком науки й економіки у світі.

Як ви думаєте, чи може стати альтернативою розвиток приватних університетів?

Хоча я зараз і працюю у приватному вузі, вважаю, що вищі навчальні заклади мають бути публічними (public). У Західній Європі всі провідні університети є саме такими. З одного боку, вони ніби є державними, але, з іншого боку, належать громаді. Держава не є первинною. У цьому головна відмінність між нами та Західною Європою. Університети є публічними у Великій Британії, Франції, у країнах Скандинавії. Небагато приватних навчальних закладів в Німеччині.

Дещо інша ситуація у США. Там університети утворювались на основі коледжів, що діяли при релігійних громадах. Але питання власності там вторинне. Там є й дуже відомі державні університети. Той же Берклі та інші. Та й з приватним університетом Гарварду не так все просто. Якщо подивитися на структуру бюджету Гарварду, то 30% їхнього бюджету — це плата за навчання. Ще до 40% фінансує держава. Це переважно державні контракти. Держава, наприклад, замовляє їм певні наукові дослідження або оплачує навчання певних категорій населення.

Хоча для Європи приватні інституції не є типовими, в Україні вони можуть стати такими "моторчиками", які заводять систему ззовні. Коли система настільки забюрократизована і нездатна реформувати себе — невеличкі інституції, які створюються на маргінесі, можуть стати рушіями до змін. На початку 90-х це могла б бути Могилянка. Зараз це може бути Київська школа економіки чи Український католицький університет.