Дарія Байрак, експертка з соціальних комунікацій, комунікаційниця ГС «Українська мережа за права дитини» і ГО «Соціальна синергія» для ЦН склала 8 рекомендацій, як спілкуватися з дітьми, які повернулися з окупації чи депортації. Допис написано на основі панельної дискусії «Як кожен може підтримати дитину, що повернулася з депортації», яка відбулася в межах фестивалю «Книжковий Арсенал». В дискусії брали участь
• Катерина Гольцберг, дитяча та сімейна психологиня
• Валерія Галич, повернулася з депортації з росії
• Іван Матковський, повернувся з тимчасово окупованої території
• Ольга Тимченко, членкиня правління фонду «Голоси дітей», взяла опіку над 17-річною сиротою Лєрою, що була депортована з Нової Каховки
• Кирило Невдоха, Голова Офісу «ДІйМО», випускник інтернату.
росія робить все, щоб не лише викрасти наший дітей, але й переконати, що тут їх ніхто не чекає. «За тобою ніхто не приїде» — розповідають тим, кого вивезли, начебто ненадовго, начебто у літні «оздоровчі» табори. Важливо показати кожному, хто зміг повернутися в Україну — їх раді вітати вдома, тут готові прийняти та підтримати. Що швидше вони інтегруються в суспільство, то більше виграємо всі ми. Адже діти й молодь, які свідомо обрали Україну, виростають у зрілих громадян, які знають зсередини, що являє собою росія, і які є нашою силою.
Ми працюємо з такими дітьми у проєкті «Шлях додому» ГС «Української мережі за права дитини», який спрямований на пошук і повернення дітей, переміщених у рф або на тимчасово окуповані території, а також на возз’єднання сімей, діти з яких опинилися в окупації без батьків. І діти, і їхні дорослі потребують не лише реабілітації, але й чуйної підтримки та уваги. Ось 8 порад, які вам в цьому допоможуть.
1. Не розпитуйте дитину про її досвід. Дайте час навчитися довіряти вам, налагодити контакт. Хай все розвивається природно. Слухайте її та дослухайтеся до неї. З часом дитина сама відкриється.
2. Не навішуйте ярлики, навіть позитивне вирізнення серед однолітків може зашкодити, бо створює навколо дитини ореол обраності. Він може як негативно вплинути на сприйняття її однолітками, так і викликати «рентну поведінку», коли людина починає отримувати вигоду від свого становища, спекулює на ньому: «Я постраждав(-ла) і тепер мені всі винні».
3. Не порушуйте фізичний простір дитини без дозволу. Хочете обійняти, погладити по голові — спитайте, чи вона не проти.
4. Враховуйте: якщо дитина була в депортації, там не було ні сирен, ні ракетних атак. Натомість в окупації бойові дії могли бути дуже щільними, тому діти можуть реагувати на звуки повітряної тривоги та роботу ППО зовсім не так, як ті, що вже звикли до сирен.
5. Не обговорюйте дитину, її історію чи інформацію, яку вона вам довірила, з іншими людьми, якщо не отримали від неї дозвіл на це.
6. Не знаєте, як підтримати дитину — похваліть її. Кожна людина, і дитина, і дорослий, просто розквітають від похвали, навіть якщо це похвала «авансом». Завжди можна знайти, за що похвалити. Підкреслюйте її перемоги та переваги, а не недоліки.
7. Не застосовуйте сувору дисципліну. Дитина з досвідом проживання в росії або на ТОТ певний час була змушена контролювати себе, щоб не сказати чи не зробити зайвого. Як правило, цим дітям вказували, коли вставати, яку музику слухати, як розмовляти тощо. Тому зараз дитина чутлива до спроб обмежити її свободу пересувань і висловлювань.
8. Підтримайте дитину в пошуку свого таланту чи хобі. Для когось розрадою стає спорт, для когось — музика чи інші захоплення.
«Порятунок з Маріуполя був для мене непростим досвідом. Я не хотів постійно прокручувати в голові ці спогади. Я почав багато займатися боксом. Коли я займаюся ним або будь-яким іншим спортом, забуваю про окупацію, про моє зруйноване місто. Бокс для мене – як психолог», – розповідає 18-річний Іван Матковській.
«Важливо, щоб люди, які щодня перебувають поруч з дитиною, знали про її досвід, щоб бути уважними до неї, це забезпечує психологічну та фізичну безпеку. Водночас не треба «спричиняти добро», виходячи зі своєї потреби бути хорошими людьми. Часто надмірна увага та опіка викривляють реальність. Не всі потребують психологічної допомоги, але ми всі потребуємо психічного здоров'я», – підкреслює психологиня Катерина Гольцберг.
Проте найкраще повернення дитини з окупованих територій чи росії – це те, яке не відбулося, – вважає Дар'я Касьянова, голова правління ГС «Українська мережа за права дітей». «Це дуже великий ризик – залишатися у прифронтових областях. Я сама втрачала свій дім, я знаю, як це складно, але я дуже хотіла б, щоб люди виїжджали й розуміли всі ризики: дітей забирають, їх вилучають із сімей, відправляють в російські сім’ї та російські інтернатні заклади. Якщо ви хочете бути разом зі своєю дитиною, будь ласка, виїжджайте!», – закликає експертка.