«Ким хочеш бути, коли виростеш?» – напевно, немає у світі жодної людини, яка б в дитинстві не відповідала на це складно прогнозоване для малечі питання. Рішення про професію варто ухвалювати, спираючись на різну інформацію – про прагнення, знання, навички та купу інших не менш важливих чинників.
Профорієнтаційне тестування могло б стати одним із дороговказів, якби не… НУШ проаналізував ситуацію з профорієнтацією в Україні.
Професійна орієнтація – це зовнішня допомога людині свідомо обрати свою професійну траєкторію. Перший такий вибір дитина може зробити вже після закінчення дев’ятого класу школи – в 14–15 років. А це означає, що до того вона, як мінімум, має бути обізнаною із різноманіттям професійних можливостей.
Також до цього моменту молодій людині варто було б розуміти рівень своїх можливостей та талантів, щоби визначитися, у якій професії вона зможе максимально ефективно їх реалізувати.
«Стратегія розвитку освітніх оцінювань у сфері загальної середньої освіти в Україні до 2030 року» приділяє питанню профорієнтаційного тестування лише кілька сторінок в основному тексті документа та окремий додаток із викладенням переважно результатів світового досвіду із цього питання, оскільки освітні оцінювання не можуть вирішити всіх завдань профорієнтації.
Зокрема, у Стратегії зазначають, що розвиток цифрових технологій забезпечив повсюдний доступ до величезної кількості різноманітних тестів, які дають змогу визначитися із питанням професійної орієнтації як дорослим, так і підліткам. Але чи насправді все так просто?
«Картина з профорієнтацією в Україні доволі невтішна, – каже Тетяна Лісова, методистка відділу досліджень та аналітики УЦОЯО, яка безпосередньо працювала над відповідним розділом Стратегії. – Ми маємо величезну кількість захищених на цю тему дисертацій, наукових робіт, законодавчі документи тощо, але «віз і нині там».
Коли я готувала додаток до Стратегії, використовувала бібліографічний покажчик «Розвиток професійної орієнтації в Україні» за 2009 рік, який уже тоді містив список джерел щодо профорієнтаційної роботи на 196 сторінках! Маючи такий суттєвий бекграунд, тим більше дивним є факт, що 14 % наших 15-річних підлітків (а це, фактично, кожен восьмий), які брали участь у дослідженні PISA 2018 року, уявлення не мають, ким би вони хотіли працювати в майбутньому. А серед підлітків із низьким соціально-економічним статусом таких аж 17 %».
Тетяна додає, що досліджувала це питання в розрізі досвіду різних країн: «Концепції профорієнтування існують різні, немає якогось одного універсального дієвого підходу. Багато залежить і від рівня економічного розвитку країни, і від традицій. Тому мені дуже складно визначитися, яка модель профорієнтації в Україні працювала б найкраще. Згідно з українською нормативною документацією маємо надзвичайно багато відповідальних за цю роботу в країні, а, як відомо, у семи няньок і дитина недоглянута. За правильного подальшого підходу ситуацію, напевно, можна виправити, – так, як це сталося свого часу у Франції, де система профорієнтації була також досить заплутаною, але все запрацювало, коли визнали профорієнтацію «ключовим стратегічним елементом у розвитку людських ресурсів» та запровадили у 2015 році єдиний національний портал».
Цікавим і корисним у цьому питанні може бути дослідження PISA, переконана фахівчиня. Кілька циклів поспіль у дослідженні використовувався блок питань в анкетах учнів, присвячений вивченню стану профорієнтації та її результативності. Цей блок містив питання про те,
де підлітки беруть інформацію щодо різних професій, які компетентності з пошуку професії вони здобули (чи знають, як шукати роботу, чи вміють писати резюме, чи відвідували ярмарки професій тощо).Особливо корисно, що була можливість дослідити, як усе це пов’язано з успішністю учнів та з різними контекстними характеристиками (місцем проживання та навчання, соціально-економічним статусом сім’ї, шкільними ресурсами, прагненнями учнів тощо).
У країнах-учасницях дослідження PISA існують різні моделі організації профорієнтаційної роботи, яку проводять як у закладі освіти, так і поза ним. Кожна із цих моделей має свої переваги та недоліки й може бути по-різному ефективною в різних країнах.
Наприклад, є країни, де діти дізнаються про професії від запрошених фахівців. Втім, багато залежить від людини, яка має ознайомити дитину з можливими варіантами, адже якщо ця людина, приміром, не любить математику, то навряд чи зможе донести переваги професій, пов’язані із цим предметом. У деяких країнах школа визнається важливішим джерелом для придбання компетенцій щодо розвитку кар’єри. Тут або вводяться спеціальні профорієнтаційні заняття, або вчителі на своїх заняттях повинні пояснювати, у яких професіях і як учні можуть використовувати знання з предмета.«Було б непогано, якби й Україна мала результати подібного дослідження. Можливо, PISA у наступному циклі повернеться до такого блоку. Або можна провести дослідження результативності профорієнтаційної роботи своїми силами. Хоч я розумію, що якісне дослідження потребує певних затрат», – додає Тетяна.
Попри те, що у 2018 році Україна не використовувала окремий блок питань із профорієнтації в дослідженні PISA, в основній частині все ж були питання до керівників закладів освіти про спосіб організації такої роботи та до учнів – про рівень освіти, який планують здобути, та про професію, яку планують обрати. Аналіз відповідей на ці питання представлено в черговому випуску «Якими є кар’єрні очікування учнівства в майбутньому?» серії досліджень «PISA-2018: Україна в центрі уваги». Навіть у порівнянні з референтними країнами (тобто такими, які мають схожі соціально-економічні показники й схожі позиції в рейтингу PISA) ситуація в Україні виглядає трохи парадоксальною, каже Тетяна.
Так, 94 % 15-річних відповідали, що хочуть здобути вищу освіту рівня молодшого спеціаліста, бакалавра або й вище. Водночас їхні результати із читання статистично суттєво нижчі, ніж у тих, хто не хоче здобувати вищу освіту. В усіх референтних країнах навпаки – ті учні, які планують здобути вищу освіту, мають кращі результати.
Освіту рівня бакалавра або вище планували здобути 64 % підлітків. І це також найвищий показник з усіх референтних країн. Серед «слабких» учнів, які не досягли базового рівня принаймні в одному з трьох предметів PISA (математика, читання або природничі науки), відсоток охочих здобувати вищу освіту навіть ще вищий.
«У 2009 році агенція ETF (European Training Foundation) проводила дослідження стану профорієнтації в дев’яти країнах із перехідною економікою, яке вказувало на буквально катастрофічне знецінення вищої освіти в Україні. І, як бачимо, у 2018 ситуація ще не зазнала суттєвих змін», – каже фахівчиня.
Майже три із чотирьох (73 %) наших підлітків мають високі очікування щодо своєї майбутньої кар’єри, бачачи себе у 30-річному віці в професіях, що потребують високої кваліфікації (відповідно до міжнародної класифікації професій ISCO-08, PISA вважає такими професіями ті, що відповідають кодам від 1 до 3: керівники, фахівці, технічні працівники та допоміжний персонал). Однак мало хто з наших підлітків планує досягати цих вершин у наукоємних професіях (наукоємними вважаються професії, вступ до яких вимагає подальшого вивчення математики чи природничих наук поза обов’язковою освітою, як правило, в умовах вищої освіти. У PISA виділяють 4 групи таких професій: фахівці в галузі науки та інженерної справи, фахівці в галузі охорони здоров’я, фахівці в галузі інформаційних технологій та технічні працівники у сфері науки та інженерної справи). Таких в Україні всього 24 %, тоді як у сусідній Польщі цей показник становить 34 %. По 10 % підлітків бажають у майбутньому працювати в галузях охорони здоров’я або інформаційних технологій і всього 4 % – у галузі науки та інженерної справи. Майже ніхто не бачить себе технічним працівником (техніком, лаборантом тощо) у сфері науки та інженерної справи.
Успішна профорієнтація має враховувати три основні чинники, які в комплексі гарантуватимуть найоптимальніший вибір людиною своєї майбутньої професії:
● що хоче людина,
● що вона може,
● що потрібно суспільству.
Фото: Комунальний заклад «Вінницький ліцей № 32»
Історично так склалося, що основною дисципліною, яка мала вплив на розвиток методів профорієнтаційної роботи, була психологія. Тому особисте психологічне консультування та тестування протягом багатьох років розглядалося як основний інструмент профорієнтації. Причому таке тестування було більш популярне переважно в країнах із колишньою плановою економікою, де вважалося, що безробіття відсутнє, а консультації потрібні лише проблемним клієнтам, на відміну від основної маси населення.
З розвитком цифрових технологій у різних країнах профорієнтаційні тести набули ширшого використання. Умовно їх можна розділити на дві групи.
Перша група ґрунтується на різних відомих методиках самооцінювання особою своїх інтересів, схильностей, здатностей, особливостей характеру, вимог до майбутньої професії. Результати такого тестування часто супроводжуються описом професії або групи професій, які найкраще підходять конкретній особі, та інформацією про спосіб їх здобуття. Як правило, такі тести не вимагають багато часу для виконання, можуть комбінуватися або доповнювати одне одного, легко адаптуються до різних вікових категорій. У багатьох країнах платформи для надання таких послуг підтримуються державою, а самі послуги є безплатними для користувачів. Друга група тестів доповнюється оцінюванням різних загальних здібностей та компетентностей особи (вміння критично мислити, оперувати базовими мовними чи цифровими поняттями, вміння аналізувати та аргументувати тощо), рівень прояву яких може враховуватися при рекомендаціях щодо подальшої освітньої чи професійної діяльності. Такі тести вимагають від учасника більше уваги та часу на виконання. У деяких країнах результати подібних тестів використовуються при вступі на вищий рівень освіти, при прийомі на роботу на певні види професій. Оскільки створення когнітивних тестів вимагає від розробників значних зусиль, часто послуги з такого тестування надаються на платній основі.Очевидно, що друга група дозволяє врахувати не тільки «хочу», але й «можу». Однак, які б тести не пропонувалися, вони повинні бути якісними, а їхня інтерпретація – доступною та зрозумілою для користувача.
«Готуючись до нашої розмови, я пройшла профорієнтаційний тест на порталі Всеукраїнського проєкту з профорієнтації та побудови кар’єри «Обери професію своєї мрії». Це психологічний тест на визначення типу інтелекту. Звичайно, я не могла відповідати на рівні підлітка, але, з іншого боку, я не прикрашала та не дофантазовувала свої відповіді, тобто максимально дотримувалася «правил грим». Результат, м’яко кажучи, здивував».
Основні рекомендації, які отримала Тетяна, починалися від аналітика й закінчувалися лісником та ювеліром. Додатково програма запропонувала працювати маляром, монтажником, зварювальником, слюсарем, покоївкою і кухарем. Тобто, список професій досить широкий. Причому серед них одночасно пропонувалися ідентичні професії з різними назвами (наприклад, кухар, кухар швидкого харчування та спеціаліст із приготування їжі).
«Якби я була підлітком, то як би я могла обрати щось для себе з такого переліку? Очевидно, що такі рекомендації відображають застарілість та «засміченість» нашого класифікатора професій, вони не допомагають дитині здійснити свій вибір, а ще більше заплутують.
Тести з когнітивною складовою також пропонуються на деяких сайтах, але такі послуги платні. Чи багато в нас батьків готові платити приблизно 700 грн за тест та ще 300 грн за сертифікат? Комерціалізація профорієнтаційних послуг не сприяє ширшому доступу до них дітей із малозабезпечених сімей. А саме серед них найбільше тих, хто у 15-річному віці ще не визначився з майбутньою професією.»
Але окрім складнощів з оцінюванням та тестуванням, Стратегія називає ще низку проблем із власне системою профорієнтування в Україні, які актуальні й нині (нагадаємо, Стратегію розробили чотири роки тому). А саме:
відсутність спеціалістів-профорієнтологів у закладах освіти (натомість цю функцію здебільшого покладено на вчителів); недостатня профорієнтаційна підготовка педагогічних працівників; низький рівень відповідного матеріально-технічного та інформаційно-методичного забезпечення; відсутність чіткої взаємодії різних учасників профорієнтаційного процесу (органів працевлаштування, освіти, охорони здоров’я тощо); профорієнтація досі не стала складовою частиною навчально-виховного процесу; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості; використовуються переважно словесні, декларативні методи, без надання можливості спробувати себе в різних видах діяльності; низький рівень поінформованості про потреби суспільства в кадрах.До того ж ми не маємо зрозумілих критеріїв оцінювання ефективності профорієнтаційної роботи та часто й розуміння її важливості. Це спричиняє несерйозне та несистемне ставлення до питання з боку всіх учасників освітнього процесу.
Читайте також:
{{read_more|Читайте також| 3396, 5578}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram