У світлі останніх подій до мене прийшло цілком логічне, втім несподіване усвідомлення.
Якісні зміни в освіті неможливі без змін у військовій підготовці. Я все ніяк не могла знайти, якого елементу для змін в освіті бракує, аж ось збагнула, що цю систему необхідно розширити й водночас перерозподілити функції в ній.
Опишу чимало ввідних, а зрештою – саму ідею.
Неодноразово натрапляла на брейнсторми про те, які навички має розвивати школа, чого їй бракує. І помітно впадає в око, що у таких списках переважають не академічні навички – правила дорожнього руху, сплата комуналки, надання домедичної допомоги, медіаграмотність тощо. Я гадаю, тепер туди додають – підготовку до надзвичайних ситуацій, правила евакуації, укриття на час обстрілів і таке інше. Люди зазвичай прагнуть розвивати в дітях ті навички, нестачу яких відчувають самі. Зокрема – відчувають брак підготовки з цивільної оборони, медичної та навколовійськової підготовки (в умовах гібридної війни медіаграмотність теж відноситься сюди).
Світ, і освіта зокрема, рухається в бік більшої індивідуалізації. Універсальні підходи можливо годились в ХХ столітті, але не в ХХІ. Сучасний тренд спрямований на пошук свого покликання, і розвиток певних здібностей. В освіті існує спеціальний термін –індивідуальна освітня траєкторія. В прогресивних школах зараз намагаються її запроваджувати, але цей підхід має вагомий стримувальний фактор. Існує теорія, навіть не одна, про різні види інтелекту. Є люди більш придатні до соціальної взаємодії, інші – до майстрування, треті – до наукової діяльності, четверті – до мистецтва тощо. Індивідуальні траєкторії покликані враховувати здібності дитини, вид інтелекту, її прагнення і тоді відповідна освіта може допомогти людині якнайповніше реалізуватись. Але школа готує до вишу, тому змушена робити акцент на академічних знаннях, попри те, що дітей з академічним типом інтелекту – меншість.
В Україні існує загальний обов’язковий призов до армії з 18 років. Відтермінування у призові дає навчання у виші. Безліч хлопців вступають до вишу, щоб уникнути призову. Як наслідок – в університетах навчаються немотивовані студенти, які не мають схильності до академічної роботи, які набагато краще б реалізувались в якійсь іншій діяльності – в ремеслі, комунікаціях, продажах тощо. Зрештою в усіх тих сферах, куди їх життя так чи інакше приведе, тільки вже після завершення вишу. Бо сутність людини буде шукати своєї реалізації.
Давно минули ті часи, коли вважалось, що «армія робить з хлопця чоловіка». Нині в суспільній свідомості «піти в армію» — означає втратити 1,5 роки життя. Байки про підстригання газонів манікюрними ножичками і миття туалетів зубними щітками, традиція принижень і дідівщини, реальний ризик травми під час навчань і через доступ неадекватів до зброї — це все абсолютно відштовхує від служби в армії в тому вигляді, якому вона є. І ніякі патріотичні заклики і відчуття зовнішньої загрози цього не виправлять. Проте це не означає, що люди прагнуть уникати військової підготовки, ні – лише її неефективності.
Якщо навіть не згадувати добробати, в які люди йшли в 2014 році — цілком свідомо, розуміючи ризики і загрози (можливо не всі, але значною мірою). То спостерігаючи зараз, скільки чоловіків готуються до можливої мобілізації чи записуються до тероборони, а жінок — шукають курси надання допомоги, навіть платні. Це свідчить про загальну готовність до напрацювання необхідних навичок.
Для забезпечення дієздатності війська потрібні різні фахівці. Не лише стрільці й пілоти. Потрібна ціла мережа – логістики, постачання, зв’язку тощо. Багато з цих спеціальностей потребують вивчення документів, розрахунків і не потребують великої м’язової сили чи суперздібностей. Чимало таких спеціальностей готують на військових кафедрах. Це ще одна з мотивацій вступу до вишу – після навчання на військовій кафедрі отримати військове звання.
Нещодавно натрапила на виписку зі свого університетського диплома. Серед іншого – 675 годин навчання на військовій кафедрі. Навчання тривало 1 день на тиждень впродовж 2 років. Окрім загальновійськової підготовки, опанування військової спеціальності. На завершення – збори на полігоні. І це зовсім не відчувалось марнуванням часу. Багато військових спеціальностей можна здобути у схожому форматі. Та чи потрібна прив'язка до вишу? Досить вхідного тестування.
Важливий момент. Недарма військова кафедра зазвичай з третього курсу університету, а не з першого. Краще мати справу з людьми, в яких вже нормально дозріла префронтальна кора, які краще здатні приймати рішення і нести відповідальність за наслідки. Був би призов з 21 року, а не з 18, усім було б легше. Адже організовувати дорослих і підлітків — це дуже різні речі.
Звісно, є військові спеціальності, які потребують і відповідної фізичної форми, і навичок поводження зі зброєю, і відпрацювання злагодженості дій. Можливо ці спеціальності мають бути за контрактом. Це вже краще обговорювати з фахівцями. Але я знаю далеко не одну людину, які мають до цього хист. Є ті, хто з колись давно грали в страйкбол і так само відпрацьовували напади, відходи, штурм будівель. У свій вільний день, купуючи спорядження власним коштом. Частина з них потім пішла у військо. Є ті, хто також з власної волі пішов в тероборону, і не лише записався, а ходить на збори і тренується, і не лише в останній місяць, а й раніше. Впевнена, що людей, які зможуть реалізуватись саме у цій професії буде вдосталь. Особливо, якщо ще й умови контракту будуть привабливими. Не буду далі заглиблюватись у питання війська, бо не розуміюсь в цьому як слід. Але далі щодо освіти
Коли я вчилась в школі, в старших класах у дівчат був предмет МСП — медично-санітарна підготовка, а у хлопців ДПЮ — допризовна підготовка юнаків. Обидва предмети справляли враження ганебної імітації. Хоча відчуття потенційно корисних навичок було. Я вже не згадую про те, що перше і останнє заняття з цівільної оборони в мене було в 2 класі. Коли всім сказали пошити марлеві пов’язки, які мало від чого здатні захистити, а тоді вмикали в школі сирену і ми в цих пов’язках вибігали зі школи у двір. Один раз в житті.
Я переконана, що жоден воєнрук чи шкільна медсестра не може забезпечити нормальну підготовку. Це ті речі, які школи мають віддавати на аутсорс і без розподілу на статі. Навчання з парамедиками мають проходити усі, і бажано не один раз, а щокілька років, щоб поновлювати навички. Заодно і в ДТП навчимось надавати допомогу правильно.
А ДПЮ має здійснюватися як підготовка тероборони + дії на випадок надзвичайних ситуацій (диверсій, техногенних катастроф, природних катаклізмів тощо).
По завершенні школи надати можливість вибору військової спеціальності — для всіх, відповідно до здібностей, і навчання у форматі воєнки: раз на тиждень впродовж двох років. Нехай людина спокійно йде працювати, займатись самоосвітою чи громадською діяльністю, а не вступає заради цього у виш. Впевнена, що навчатись підуть не лише чоловіки, але й жінки, особливо в ті напрямки, які не пов'язані з фізичною силою. У багатьох є усвідомлення важливості цієї підготовки.
Якщо влаштувати адекватну альтернативу, то це відчутно зніме напруження в суспільстві. Наприклад, платний формат служби, замість призову. Така собі «антиконтрактна армія» — не держава платить за службу, а людина — за альтернативу. Якщо є можливість оплатити військове навчання в скороченому форматі — a la військова кафедра, тільки без обов'язкового навчання у виші. Гроші за це отримує ЗСУ, а не МОН, і перерозподіляють ці кошти на адекватну контрактну армію, в яку йдуть за покликанням. А якщо вже немає змоги заплатити грошима — то оплата йде часом, ті ж 1,5 роки. Як на мене, то це навіть краще, ніж просто скасувати призов. І наскільки б легше стало вищій школі без тих, хто навчання лише імітує.
Словом, реформа освіти має йти у зв'язці з реформою військової підготовки.
Коли військову і медичну підготовку здійснюватимуть фахівці, в зручному і ефективному форматі, можна буде забезпечити військову підготовку в суспільстві без примусового призову. Армія перестане відчуватись як загроза, від неї не треба буде ховатись у виші. До вишів будуть вступати лише ті, хто справді хоче навчатися і здобувати інтелектуальні професії. Якість освіти неминуче зросте, навіть якщо все решта не зміниться. Мотивовані студенти будуть провокувати викладачів розвиватись, шукатимуть кращих. А в школах з'явиться варіативність навчання, бо не треба буде прив'язувати все навчання під ЗНО для вступу.
Те, якою саме може бути ця варіативність, і взагалі наповнення освіти в школі — це окрема розмова. Але допоки ми не вирішимо питання з армією, її неможливо буде втілити.
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram