Соціальна робітниця, психотерапевтка і авторка багатьох книжок про булінг Сігне Уітсон розповіла батькам в Psychology Today, якими мають бути їх дії, якщо школа ігнорує ваші скарги про булінг.
Вашу дитину принижують та цькують у школі. Він або вона насмілилася розповісти вам про це (що вже є значним досягненням, враховуючи, наскільки принизливим для дітей є зізнатися своїм батькам про цькування з боку однолітків) і разом ви спробували все можливе, щоб вирішити цю проблему самостійно.
Ваша дитина намагалася ігнорувати причепу, уникати своїх мучителів, впевнено протистояти дітям, які проявляли грубу поведінку, намагалася заручитися підтримкою своєї вчительки та використовувати гумор, аби відбити глузування причепи. Дитина видалила свою сторінку у соцмережах і остаточно відмовилася від надсилання текстових повідомлень, сподіваючись, що ця відірваність від технологій дасть їй перепочинок від жорстокості. Проте знущання і цькування продовжуються… і набирають обертів.
Ви вирішуєте зателефонувати вчителю вашої дитини і повідомити про те, що відбувається: образи, жорстокі повідомлення, вигнання з групи під час обіду, смішки у залах, штовхання в автобусі та погрози завдання фізичної шкоди (вчорашня погроза: «Я покінчу з тобою, якщо ти завтра прийдеш до школи»). Для вас попросити допомоги було складно; як батько чи мати, ви відчайдушно сподівалися, що можете захистити свою дитину самостійно. Однак, будучи впевненим, що ви зробили всі правильні кроки, щоб вирішити проблему власними силами й знаючи, що булінг (і відчай вашої дитини) стають лише сильнішими, ви неохоче телефонуєте до школи. І зітхаєте з полегшенням, бо тепер ви можете розділити свій тягар і професіонали допоможуть підтримувати безпечне середовище для вашої дитини у школі.
Але ваше полегшення триває недовго.
Попри плакати «Територія без булінгу», що висять на стінах шкільної їдальні, та політику нульової толерантності до булінгу, про яку ви чули на батьківських зборах, ви вважаєте, що школа скоріш не бажала б взагалі вирішувати цю проблему. Відповіді, які ви отримуєте від вчительки вашої дитини, ввічливо автоматичні:
Я не бачила як це сталося і я не можу просто повірити на слово вашій дитині, що це дійсно трапилося. Діти це діти, ви ж знаєте. Таке іноді трапляється. Незабаром все мине. Вашій дитині варто бути не такою чутливою. Ви впевнені, що ваша дитина не перебільшує?У розмовах із батьками, чиї діти зазнали цькування, я часто чую від них про те, що ті дорослі, які мають створювати для дітей безпечне шкільне середовище, применшують (і знецінюють) занепокоєння батьків.
Тепер, перш ніж йти далі, я хочу заявити про свою однозначну підтримку більшості вчителів та працівників школи. Я мала високу честь і задоволення співпрацювати з сотнями із них у професійній сфері, і з десятками з них завдяки навчанню моєї власної дитини, і я визнаю колосальну роль їхньої праці. Я вважаю, що більшість дорослих, які присвячують своє професійне життя освіті, є героями, і я безмежно їм дякую за їхню працю.
Враховуючи це, існують також дорослі, які підводять дітей, і я не знаю більш красномовного чи вправного способу висловити свої почуття з цього приводу, інакше як сказати вам, що це мене злить і спалює зсередини. Хоча я розумію, що діти часто поводять себе грубо один з одним, а іноді надзвичайно жорстоко, але те, що я дійсно не можу зрозуміти, — це коли дорослі свідомо дозволяють цьому статися. Батьки запитують мене: «Що мені слід робити, якщо коли я звертаюся до школи щодо булінгу, а вона ігнорує мої занепокоєння?»/ Це поширена тема наших розмов.
По-перше, ми зазвичай трохи говоримо про те, чому деякі працівники школи не звертають уваги на кількість звернень про цькування з боку занепокоєних батьків.
В одному з недавніх досліджень йде мова про те, що в шкільних умовах дорослі пропускають 96% випадків знущань. «Як таке може бути?» — запитують багато батьків. Боюся, що це простіше, ніж здається. Хоча більшість вчителів дуже зосереджені на тому, що відбувається в їхніх класних кімнатах, більшість знущань відбувається в таких місцях, як їдальня, роздягальня, дитячий майданчик, вбиральня, коридори, автобус, і, мабуть, найбільше онлайн. Коли класні керівники говорять занепокоєним батькам, що вони не знають про випадки булінгу в їхньому класі, вони зазвичай кажуть правду. (Чому більше працівників їдалень та шкільних водіїв автобусів не проходять спеціальне навчання і не відповідають за розпізнавання та реагування на булінг — це тема для ще однієї статті).
А проблема батьківської обізнаності полягає в тому, що сусідський тричі вилучений з третього класу сусідський задира Спайк, який на шкільному подвір’ї забирає кишенькові гроші у менших, — це вже неактуально. Сучасні хулігани, особливо ті, хто застосовує опосередковану агресію для образ та приниження, часто є відмінними соціальними діагностиками, які знають, як маніпулювати своїми вчителями так само ефективно, як вміють знущатися зі своїх однолітків. Так, круглий відмінник та водночас президент учнівської ради цілком може бути хуліганом, який спокійно «царює у школі» безпечно оминаючи радари своїх вчителів, які навіть нічого не підозрюють.
Хоча я впевнена, що шкільний персонал несе відповідальність за безпеку дітей, я також впевнена, що сьогодні вчителі настільки перевантажені, що захист емоційного добробуту дітей є для них справжнім випробуванням. Не зважаючи на це, вношу ясність: я вважаю, що вихователі та батьки поділяють колективну відповідальність за створення культури, в якій булінг є неприйнятним, а також за захист дітей від фізичного та психологічного насилля. Коли над школярами знущаються безперестанку і без втручання дорослих, їм стає важко досягати успіхів у навчанні. Тільки з цієї причини (незважаючи на їхній моральний обов’язок), булінг є проблемою, яку педагоги зобов’язані вирішувати.
Цькування серед дітей шкільного віку вважається у США проблемою епідемічного характеру. Якби існувало просте рішення проблеми, воно було б вже давно запропоновано та реалізовано. Ви б про це не думали, а я про це не писала б. Вирішення проблеми булінгу є складною проблемою, через яку багато вчителів почуваються пригніченими та безпорадними. Часто трапляється, що вони й самі не хочуть визнати, що Вчитель чи вчителька, які ігнорують випадки булінгу досить часто (частіше, ніж вони готові визнати) просто не знають як впоратися з цією проблемою в класі.
До цього моменту в бесідах з батьками я завжди відчуваю деяку симпатію до освітян і труднощів, з якими вони стикаються, коли намагаються ефективно вирішувати проблему булінгу. Проте, коли заходить мова про стереотипне мислення, що «діти це діти (kids will be kids)», моя емпатія зникає. Знецінення проблеми — це не той шлях, якого дотримуються турботливі дорослі; це те, що насправді роблять маніпулятивні хулігани.
Так, діти можуть бути жорстокими. Ні, дорослі ніколи не повинні сприймати булінг як «ритуал ініціації» або характерну ознаку дитинства, яку можна толерувати. Коли вони це роблять, вони руйнують довіру дитини і відмовляються від своєї ролі відповідального дорослого. Крапка.
Поговоривши про різні причини, чому деякі дорослі применшують кількість повідомлень про булінг, я люблю стратегувати з батьками, розробляючи реалістичні підходи для привернення та зосередження уваги шкільного персоналу на проблемі. Найчастіше я підкреслюю те, що більшості дітей потрібно надзвичайно багато мужності, щоб поговорити зі своїми батьками про те, що вони є об’єктом булінгу. Це настільки болісний і принизливий досвід, що навіть дітям, які мають найдовірливіші стосунки зі своїми батьками, важко відкритися і розповісти про те, що вони стали жертвою (свою віктимізацію). Тому, коли діти все-таки говорять про знущання над собою, обов’язково потрібно, щоб батьки поважали і вшановували цей мужній крок до відвертої розмови та ставали на захист своєї дитини.
Я не перебільшую, коли кажу батькам аби вони одягали плащ супергероя і були готовими стати суперменом чи супержінкою, бо в багатьох випадках саме цього вимагає стан речей. У кожному конкретному випадку саме цього заслуговує їхня дитина. Отже, що робити батькам, коли шкільний персонал ігнорує їхні скарги про булінг?
Найкращим методом залякування для тих, хто цькує інших, є ізолювання своєї жертви. Для батьків же найкращою стратегією аби протидіяти цькуванню є звернення до якомога більшої кількості людей, щоб покінчити з булінгом. Якщо ви звернулися до вчителя вашої дитини й отримали ввічливу, незацікавлену або зневажливу відповідь, не зупиняйтеся. Продовжуйте розмовляти з іншими працівниками школи, бажано з вищими за посадою, щоб переконатися, що ваш голос (і, що важливіше, голос вашої дитини) буде почутий.
Замість того, щоб на емоціях вимагати зустрічі із адміністрацією школи прямо на місці, скористайтеся своєю ясною головою, щоб заздалегідь домовитись про зустріч із вчителем, шкільним психологом, соціальним працівником, директором або з усіма перерахованими! Якщо це не задовільнило ваші потреби, зверніться до батьківського комітету, шкільної ради, відділу освіти або навіть до місцевої поліції, якщо ви стурбовані безпекою вашої дитини.
Поговоріть із сусідами про те, що відбувається. Зверніться до інших батьків. Не кидайтеся на школу і того, хто цькує вашу дитину, поширюючи чутки, що принижують вашу власну гідність. Але обов’язково зверніться за допомогою до кожного, хто може впливати на ситуацію та допомогти зупинити знущання.
Ще одна ідея: вийдіть зі своїми тривогами і переживаннями у інтернет-простір. Інтернет-спільнота може бути багатим джерелом підтримки, настанов та практичних порад для батьків на кшталт «самі там були, знаємо», чиї діти зазнали цькування. Так само в останні місяці ЗМІ все більше цікавляться проблемою булінгу. Якщо ви не можете переконати працівників школи стати на ваш бік, можливо, засоби масової інформації зможуть. Джекі Ді Марко, співавтор книги «When Your Child is Being Bullied: Real Solutions for Parents, Educators, and Other Professionals» [Коли над вашою дитиною знущаються: справжні рішення для батьків, освітян та інших професіоналів], радить батькам «бути найприємнішою незручністю/морокою, поки не буде знайдено рішення».
Запишіть розповідь вашої дитини про випадки булінгу. Записуйте якомога більше деталей, оскільки пам’ять, як правило, коротка, а емоції можуть легко, певна річ, спотворити деталі. Звертаючись до персоналу школи, у якій навчається ваша дитина, записуйте з ким і коли ви розмовляєте. Фіксуйте/документуйте відповіді працівників школи слово в слово, коли це можливо. До зустрічі з учителем, психологом або директором запишіть свою мету розмови, а після неї запишіть усі узгоджені рішення. Попросіть усі залучені сторони підписати документ, щоб продемонструвати свою згоду.
Документування розмов, рішень та узгоджених планів дій допомагає утримувати батьків та працівників школи у полі взаєморозуміння тоді, коли переповнюють емоції. Цей «паперовий слід» не для того, щоб зловити на слові («Ага, попались!»), а швидше є ефективним способом підтримувати організованість, поінформованість та цілеспрямованість всіх залучених сторін.
У своїй книзі-бестселері «Odd Girl Out: The Hidden Culture of Aggression in Girls» [Дивна дівчинка зайва: прихована культура агресії у дівчаток] Рейчел Сіммонс пише, що коли дитина не думає, що її ситуація покращиться, сила, яку проявляють батьки, може неймовірно її заспокоїти. Дійсно, прояв непохитності та наполегливої рішучості до тих пір, поки занепокоєння дитини не будуть належним чином вирішені, є одним з найважливіших кроків, які батьки можуть зробити заради своїх дітей. Ця готовність продовжувати у тому ж дусі дає дітям зрозуміти, що їхні тривоги є вагомими, їхня безпека — це найголовніше і що вони гідні вашого часу та зусиль.
Майте на увазі: до того часу, коли ваша дитина розповість вам про те, що її цькують, вона, цілком імовірно, вже давно має справу з цією проблемою, зазнає насилля (як психологічного, так і, можливо, фізичного) і деморалізована. Коли батько чи мати показують, що вони вірять у те, про що говорить дитина, сприймають проблему серйозно і готові наполегливо відстоювати гідність своєї дитини, самооцінка дитини може почати зростати знову.
Заклики «не мовчати» і говорити про випадки булінгу взагалі нічого не означають, якщо знаходячи в собі мужність не мовчати, діти стикаються з недовірою, запереченням та ігноруванням з боку працівників школи. Що комунікують цим самим дорослі? Який кращий спосіб підірвати довіру дитини та сформувати відчуття безнадії та безпомічності? Дорослі не можуть продовжувати так підводити дітей.
Жодна сім’я не повинна опинитися на самоті з проблемою булінгу у школі. Нам потрібні всі дорослі — батьки, вчителі, адміністратори, правоохоронці, засоби масової інформації та будь-хто інший із великим серцем — щоб разом бути героями для дітей. Батьки, одягніть той плащ; вашим дітям необхідно, щоб ви були їхніми супергероями.
Переклад з англійської підготовлено Empatia.Pro
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram