Іванченко Юлія, випускниця онлайн-школи журналістики «Медіазліт» організованою громадською організацією «Інтерньюз-Україна», дізналася в дівчат, які вирішили змінити своє життя та поїхали закордон як Au pair, як уникнути непорозумінь та провести час з користю.
«Я втратила роботу у Києві. Родичі порадили поїхати до Німеччини на соціальний рік, щоб трохи попрацювати і підтягнути мову. А потім я стала Au Pair» — розповіла мені Вікторія при знайомстві, вона працювала у німецькій родині, куди я мала їхати. Закінчивши бакалавріат, я з нетерпінням чекала на свій переїзд у маленьке містечко під Штутгартом. Це був вже мій другий досвід роботи Au Pair, тому я з цікавістю влаштовувала допити своїм знайомим, яких зустрічала завдяки цій програмі.
*Au Pair (з франц. «разом», вимовляється «о пер») — програма культурного обміну, яка дає можливість молоді подорожувати та жити в іншій країні, мешкаючи у іншій родині. В обмін на особисте місце проживання, харчування та кишенькові гроші учасник програми доглядає за дітьми та виконує легку домашню роботу. Термін перебування у родині, як правило, становить один рік. Також терміном Au Pair називають учасника програми. Родина оплачує мовні курси і проїзд, а також видає кишенькові гроші – 260 євро.
Щоб розповісти більше про цю програму, я поговорила з кількома моїми знайомими, які скористувалися цією можливістю.
«Мій хлопець переїхав з батьками до Німеччини. Тому після закінчення університету я почала готуватися до переїзду. Вчила німецьку мову на курсах та шукала хост-родину», – розповіла Вікторія, яка пропрацювала цілий рік Au Pair у двох абсолютно різних сім’ях в Німеччині.
«Під час стажування я познайомилась з дівчиною, яка вже працювала Au Pair. Тоді я й збагнула, що це дуже гарна можливість поєднати роботу з переїздом до іншої країни на деякий час. Маючи лише літні канікули, довелося обирати серед родин, де шукали няню тільки на період канікул. Отримавши повідомлення від турецької родини, я погодилась, думаючи, що батьки не відпустять до Туреччини. Але все ж таки вони відпустили», — говорить Олександра, яка два роки поспіль проводила літні канікули в Туреччині.
«Я вирішила стати Au Pair для того, щоб батькам було легше, бо вони платили за моє житло в іншому місті та навчання. Я вирішила підтягнути французьку та займатися репетиторством. Довелося підти в академвідпустку. Мені здавалося, що ця програма — це ідеальний варіант для того, щоб познайомитися з новою культурою та підтягнути мови», — ділиться своїм досвідом Анна після проведених 6 місяців у Бельгії.
Вікторія: «Я отримувала 260 євро на місяць, а також родина давала 50 євро в місяць на курси. Грошей на курси звісно ж не вистачало, бо курс на три місяці коштував 210 євро. Коли мені потрібно було їхати на курси в інше місто, то родина не давала мені гроші на автобус. Хоча ми домовлялися, що я буду додатково отримувати 5 євро на дорогу».
Олександра: «Мені видавали 100 євро на тиждень, але не платили за курси. Вони були майже не потрібні, бо я приїхала тільки на два місяці. Три тижні ми провели в літньому будиночку біля моря. Я майже не витрачала гроші, бо якщо ми йшли кудись з сім’єю, вони завжди платили за мене. Також мені віддали гроші за квиток до Стамбула».
Анна: «Сім’я давала мені 500 євро на місяць. Вони також заплатили за мої приватні уроки французької і місячний проїзний в Брюсселі».
Вікторія: «У другій хост-родині у мене було набагато більше обов’язків. Прокидалася о 6 годині, готувала сніданок для всієї родини, а потім збирала дітей до школи. Я все ще «у захваті», бо кожної середи мені треба було мити всі двері у трьохповерховому будинку та всі полички на кухні. По понеділках і четвергах було генеральне прибирання. Треба було прибрати весь будинок. Я повинна була займатися пранням тільки дитячих речей, але батьки віддавали мені і свої речі. Дім повністю був на мені. Бувало, що доводилося проводити з дитиною цілий день, бо батьки не хотіли йти на лікарняний, коли одна з дівчаток хворіла».
Олександра: «Мені треба було займатися тільки дітьми. Молодшій було 6 років, а старшій — 10. Вони були дуже самостійними, тож зустрічалися ми вже за сніданком. Потім займалися англійською, читали, щось дивилися разом, ходили в басейн або грали в різні ігри. Коли ми їздили на море, то жили утрьох в одній кімнаті. Ось тоді було по-справжньому весело, бо ми були разом 24/7. Прокидалися о 8, а лягали після 23. Здається, що за ці два роки вони мені стали сестрами. Було трішки стресово залишатися з дітьми на морі або в басейні. Тоді вони були гіперактивними і потребували уваги як ніколи. Мені не потрібно було готувати і прибирати, бо є хатня робітниця. Тож я увесь свій час проводила з дівчатками».
Анна: «Мої обов’язки змінювалися, коли мама дітей виїжджала по роботі. Тоді мені завжди потрібно було готувати ще й вечерю. Я складала ланч-бокси дітлахам до школи (старшому було 11, а молодшій — 8). Коли діти йшли до школи, то треба було приготувати обід, потім я мала вільний час приблизно до третьої. Потім ми обідали і я інколи допомагала їм зробити домашку. Найчастіше вони все робили самостійно, мені лише потрібно залишатися вдома до повернення батьків на всякий випадок. Вечір був повністю вільний, але інколи доводилося працювати і на вихіднихЪ.
Вікторія: «Родина зустріла мене дуже. Ми багато спілкувалися. Тому, коли не треба було займатися прибиранням, я відчувала себе частиною сім’ї. Але з іншого боку, я не розуміла інколи батьків, бо вони надзвичайно мало часу займалися з дітьми. Залишали хвору дитину і їхали відпочивати в інше місто, майже не проводили з ними часу, бо ходили у зал або зустрічалися з друзями. Мені краяло серце, коли я поверталася додому з курсів о дев’ятій вечора, а молодша дівчинка, якій було тоді 3 рочки, сиділа на сходах і плакала, бо думала, що прийшла мама. Це змусило мене змінити свої погляди на сім’ю в цілому. Але за цей рік я підтягнула німецьку та залишилась тут працювати».
Олександра: «Найсолодші спогади пов’язані з дітьми. Спочатку було важко, бо молодша не підпускала до себе. Але коли мені вже треба було їхати, то плакали ми разом. Приїхавши до них в гості наступного разу я отримала від неї купу малюнків і почула безліч історій. Зі старшою було легше налагодити стосунки, бо вона краще спілкується англійською. Моя турецька родина завжди брала мене з собою у подорожі. Вони показали мені справжню Турцію. Завдяки цій подорожі я закохалась в Стамбул».
Анна: «Я почувалася няньою або гувернанткою. Це непогано, але я думала, що буду більше як старша сестра. Так склалося, що я була працівником, бо в сім’ї така культура. Діти вже звикли, що з ними завжди є Au Pair, якою батьки намагаються себе замінити. Я не витримала до кінця року і поїхала додому на кілька місяців раніше. Але мені дуже сподобалось в Бельгії, бо це дуже сучасна країна».
Якщо ви теж у пошуках себе та плануєте стати Au Pair на деякий час, то ось декілька порад від однієї з хост родин.
«Перше, що ми бачимо — це фото, які дівчина публікує у своєму профілю під час реєстрації. Я звертаю увагу на посмішку та макіяж», – розповідає Онур, пригадуючи чим вони з чоловіком керувалися, обираючи чотири попередні Au Pair. – Також звертаємо увагу, чи є досвід роботи з дітьми, може є маленькі брати або сестри. Це теж великий плюс. Для нашої родини важливо, щоб дівчата спілкувалися англійською, тому рівень володіння мовою відіграє важливу роль. І якщо у мене запитують про дітей під час першої розмови, то я розумію, що людина зацікавлена роботою, а не хоче приїхати до нас лише заради подорожей».
Програма передбачає щасливе співіснування родини та людини, яка буде допомагати з дітьми та візьме на себе частину домашніх клопотів. Коли є мета, наприклад, навчатися у Франції, то вже зрозуміло, куди треба їхати, щоб підтягнути мову. Але треба дуже уважно обирати родину та обговорювати велику кількість побутових нюансів, щоб кілька місяців або рік не перетворилися на щоденне випробування.
Читай також
5 причин не відправляти дитину навчатися за кордон
FLeaders отзывы: впечатления и советы участников программы Work and Travel USA
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram