З чого складається дистанційний урок у 1-2 класах і як до нього підготуватись? Як організувати цікаве навчання, яке не перевантажить дитину? Як зробити батьків своїми спільниками?
Публікуємо конспект трансляції на сторінці “Нової української школи” з учителькою середньої школи №44 м.Кам’янське Дніпропетровської області та тренеркою НУШ Ольгою Букрєєвою.
Ми виходили на карантин з певними результатами. Працюємо за освітньою програмою Шияна, а українська мова в нас в підручниках Большакової і Пристінської. Тому 12 березня в моєму класі вже читали всі. У першому семестрі ми приділяли більше уваги читанню, а писали елементи літер. Тож до карантину ми встигли вивчити всього 16 писемних літер. Також ми добре опрацювали додавання та віднімання в межах десяти, порівняння, розв’язання простих задач. Але багато матеріалу ще не встигли.
Зараз із 32-х дітей – 22 учні переглядають дистанційний урок без допомоги дорослих. Батьки вмикають і займаються своїми справами, допомагають із технічною підтримкою, але додатково не пояснюють. Як нам вдалося?
З ЧОГО МИ ПОЧИНАЛИ
Під час карантину через звичайну ГРВІ ми зробили тренування дистанційного навчання. Того карантину ніхто не чекав, ми пішли на нього повністю здоровим класом. Мені було шкода, що діти будуть просто сидіти 10 днів, а потім наздоганяти. Тому я звернулась до батьків, щоб спробувати з ними організувати дистанційне навчання. Тренування у нас було три дні, тому що карантин потім збігся з додатковими канікулами для першокласників.
11 березня, коли ввечері ми дізналися про оголошення карантину через коронавірус, ми з батьками домовились – проголосували і погодились – що продовжуємо вдома дистанційне навчання.
Мої діти носять до школи тільки підручник з української мови, решта зберігалися у класі. Коли розпочався карантин, батьки протягом дня позабирали всі зошити і підручники. Також я швиденько надрукувала додаткові матеріали.
Тоді я взяла паузу на день, щоб усе обміркувати. Сказала батькам, що ми почнемо навчатись завтра. Я, як вчителька, замислилась: що я маю за ті 3 дні тренування і що я б хотіла мати зараз, порівняно з лютим.
Я зробила два висновки.
Перший – спочатку головне.
Такий вигляд мала сторінка мого блогу в лютому, де я пояснювала батькам, чому ми маємо дистанційно вчитися.
Тут моє звернення до батьків, в якому я прописую, що від них прошу: контролю, щоб дитина сиділа і займалась, допомоги. Зверніть увагу, я просила прочитати сторінку, допомогти з послідовністю виконання, прописати завдання в зошиті. Найважливіша річ, про яку я просила, – щоб батьки, які в душі не погоджуються, не казали про це дітям, щоб не було фраз: “Ми так не вчилися і все нормально”.
Далі – розроблений урок.
Потім батьки пояснили мені, що не всі вони звернули увагу на мій вступ.
Тому в березні свої думки я написала в окремому пості. Це повідомлення я відправила батькам окремо з проханням уважно перечитати те, що стосується саме їх. Тобто, інформація для батьків зараз відділена від завдань для дітей.
Другий висновок – краще менше, але краще.
Порівняйте зараз дві сторінки блогу: які завдання були в лютому і якими вони стали в середині березня.
У лютому багато слів – моє звернення, мої запитання, які мали озвучити батьки. Іншим кольором була виділена інформація, яка стосувалась тільки батьків. Тобто, це був урок і для дітей, і для батьків.
На сторінці уроку в березні – одне-два речення, які тепер можуть прочитати самі діти. Я стала прописувати час на відпочинок. Дитина послідовно переходить від задання до відпочинку. Раніше я це не прописувала.
У березні до нас прийшли канікули. Ми трохи перепочили і зібрались на батьківські збори. Я написала у Viber, як бачу дистанційне навчання надалі. Тоді вже стало зрозуміло, що карантин надовго. Так само було розуміння, що працювати так, як ми працювали (багато уроків з кількагодинним пошуком матеріалів в інтернеті), неможливо – це дуже важко і виснажує. Тож я чесно прописала, як бачу дистанційне навчання у квітні:
1. Я написала батькам таку фразу: “Допомагаючи іншим – допомагаєш собі”.
2. Відверто сказала, що мені не вистачає дітей, зворотного зв’язку з ними, як під час уроку. Тому я була б дуже вдячна, якби батьки писали, як діти виконують завдання, і щоб якось підтримували.
3. Далі ми домовились – що залишити, а від чого позбутися за можливістю.
Про що домовились:
1. Ми залишили найголовніше – на щодня тільки українську мову, математику і англійську, коли з нами працює інший учитель. Завдання з “Я досліджую світ”, музичного і образотворчого мистецтва домовились виконувати за потреби. Тому що в онлайн-режим перейшла не тільки школа, але й гуртки. У дитини однаково залишились якісь заняття, окрім навчання.
2. Ми прописали з батьками, щоб у кожного була можливість наздогнати – як у дітей, так і у дорослих.
3. Перше, що роблять батьки – це сідають і роблять із дітьми режим дня. Навіть якщо вони в душі не розуміють, навіщо він потрібен. Для чого? Щоб чітко прописати години навчання. Кожна родина має визначитись сама: це буде зранку, ввечері чи вдень, коли спить молодша дитина; чи, можливо, і зранку, і ввечері. Але дитина має бачити, що зараз вона повинна вчитись.
4. Ще я дуже хотіла, щоб батьки обміркували дві думки.
Перша – що ми, батьки, розуміємо, що під час карантину велика частина відповідальності за навчання та його організацію залежить від нас. Саме доросла людина в сім’ї має посадити маленьку дитину робити уроки і не казати, що я не можу цього зробити або дитина винна.
Друга думка – на кінець карантину, навіть якщо він закінчиться у травні, діти будуть знати всі викладені вчителем теми, в межах своїх можливостей. Цим я хотіла нібито підписати договір між батьками та мною, що я працюю, а вони намагаються посадити дитину за навчання.
Читайте також: Досвід початкової школи: як вчителька успішно налагодила реальне навчання віртуально
5. Серед своїх свої обов’язків у “контракті” я прописала, що:
викладатиму тему у форматі, який найбільш доступний для самостійного опрацювання. Я маю намагатися разом із батьками мотивувати дітей, бо мотивація вдома – це дуже важко; обираю і даю найголовніше з усіх тем. Я розумію, що навчання вдома – це важко всім, і безмежно вдячна батькам; після закінчення карантину я не повертаюсь до дистанційно вивчених тем. Звісно, у разі потреби я щось ще раз поясню, але не буду повністю розповідати тему як нову.Такий вигляд мали наші домовленості. Дуже добре працює голосування, коли ми спілкуємось, потім я підбиваю підсумки, прописую – і батьки відповідають, чи вони згодні.
Перший етап. Я беру п’ять аркушів у клітинку і одразу планую тиждень. Прописую п’ять тем із математики і п’ять тем з української мови.
Другий етап. Прописую очікувані результати. Тобто, що має дитина дізнатися та чого навчитися. Я беру найголовніше, а не загальні фрази (наприклад, розвинути увагу): дитина має рахувати в межах ста десятками, знати назви від одинадцяти до двадцяти, має розбірливо писати літери. Для одного дня намагаюсь брати один результат, якого вона має досягти.
Третій етап. Переходжу до завдань: відкриваю підручник та зошит і починаю передивлятися всі завдання, які пропонують автори до цієї теми. Обираю так, щоб виконання зайняло десь 15-20 хвилин. Адже в 1 класі дуже важко бути перед комп’ютером 35 хвилин (тривалість уроку в 1 класі).
Четвертий етап. Коли я визначилася з кількістю і послідовністю завдань, зрозуміла, скільки це займе часу, починаю обмірковувати, як краще донести цю інформацію. Чи це буде мультфільм, чи я зніму відео, чи зроблю презентацію. Для кожного завдання прописую, як його краще подати.
П’ятий етап. Поміркувати, який вигляд матиме зворотний зв’язок, тобто в якому вигляді я побачу результат роботи.
Я намагаюсь залишити час на творчість та інші активності. У нас досі є така активність як слухання, читання для когось. Але під час творчості ми так само намагаємося не перевантажити дітей. Наприклад, учора в них була українська, математика, англійська, тому ми не давали нічого творчого. Щоб зайняти дітей у вихідні, я беру орігамі, ми ліпимо з ними, вони надсилають фотографії, діляться між собою. Але не можна в один день усе і одразу.
У п’ятницю робили піжамну вечірку. Діти співали, танцювали, спілкувались одне з одним, а головне – я нарешті знайшла в Zoom чарівну кнопку, яка вимикає мікрофони всім, і тоді взагалі став порядок. Потім вони намалювали в кульках привіти одне одному, я намалювала їм привіт. Далі я запропонувала порухатись. І тоді математика.
1. Я прописую тему чітко, тільки щоб діти зрозуміли додавання та віднімання десятків.
2. Я вирішила перевірити, чи вміють вони лічити до ста десятками. Вирішила перевірити за допомогою гри (розташувати блоки з цифрами у порядуку зростання – ред.) у LearningApps. Далі, щоб вчити додавання та віднімання, я мала перевірити, чи пам’ятають діти, як порівнювати десятки. Так само найкращий вихід – гра. Діти люблять ігри, але я намагаюсь не давати їх кожного дня, щоб вони їм не набридли.
3. Якщо вони все правильно зробили у грі, їм приходить таке повідомлення: “Тему засвоїв, рухайся далі!”. Якщо вони помилились, то повідомлення таке: “Вивчи тему ще раз”. Тобто я даю ніби квиток для переходу на наступний рівень.
4. Я дійшла висновку, що мені легше зняти своє відео, ніж шукати в інтернеті кілька годин. Роблю це за допомогою телефона і коробки з-під взуття. Я ставлю коробку, фіксую телефон за допомогою чогось і натискаю на кнопку запису. Ролик завантажую на YouTube. Це треба робити одразу з телефона.
5. Я прошу батьків, щоб вони слідкували за виконанням завдання дітьми. Кому потрібно – той виконує. У кого математика йде легко – той може не виконувати, а пропустити.
Але коли я знімаю відео сама, після пояснення якогось моменту я кажу: “Тепер зупинись, поміркуй, чи зможеш ти це зробити самостійно? Якщо так – дивись далі, якщо ні – повернись на початок відео”.
6. Я прошу так, як у класі: “Повтори разом зі мною”. І тут уже завдання мами, яка сидить поруч і займається своїми справами, нагадати про повторення. Я можу давати задачу з поясненням. Вони можуть записати її, можуть не записувати – усе залежить від того, що мені потрібно під час того чи іншого уроку. Якщо я хочу перевірити, чи вони впорались, то прошу надіслати фотографію.
7. Ви можете зауважити, що тут нема відпочинку. Про нього не написано, але він є у відео. Адже коли в тебе відпочинок, ти можеш поставити відео на паузу і відпочивати.
Ми з батьками домовились, що діти опановують писемні літери. Діти мають писати і в години навчання і, за можливості, прописати один-два рядочки нової літери після занять.
Який вигляд має урок української?
1. Ми мали вивчити писемну малу “у”. Ось зелений рядок зі словами: “ТимУри, сьогодні ваш день”.
Він для мотивації письма, у нас на партах наклеєні імена дітей і коли ми вивчили якусь писемну літеру, то наклеювали її на імена. Так складалося, що, наприклад, Максим уже може прописати своє ім’я писемними літерами, а Костянтин ще не може, бо ми не вивчили всі букви цього імені. Тож я постійно мотивую дітей продовжувати робити. Я написала Тимуру, що його наліпка з “у” вже буде на парті.
2. Далі я прошу учнів порівняти друковану і писемну літери. Тоді пропоную відео, як цю літеру треба писати. У ньому я показую все: як вона пишеться, як правильно вести. Ми з дітьми пишемо в зошиті-шаблоні, тому я одразу показую за ним. Це та сама коробка, той самий телефон, той самий YouTube і моє пояснення під час виконання, ніби я була біля дошки. Я проговорюю всі моменти, як у класі: напиши чотири літери, обведи олівцем ту, яка тобі подобається найбільше, пропиши рядок до кінця, дивлячись на цю найкращу. Тут же вставляю, якщо є потреба, руханку.
3. Ось завдання з письма. Вони прописують букву, з’єднують писемну букву з іншими, роблять так, щоб вона стояла першою, відпрацьовують верхнє, середнє та нижнє з’єднання, а далі ще прописують два-три слова. За бажанням прописують ще додатково.
Інколи я виставляю презентацію з читанням і розповідаю дітям головну думку. Або ставлю запитання, щоб вони попрацювали. Але мені хочеться, щоб вони менше проводили часу з планшетом або комп’ютером, тому читання ми перевели у Viber. Я зробила вісім груп “Читалики”, по чотири дитини у кожній (за навичкою читання і швидкістю). Намагалася об’єднувати так, щоб їм було приємно одне з одним працювати.
Завдання з читання я кидаю у групу. У блозі так і прописано – що треба виконати завдання у своїй групі у Viber.
Наприклад, був вірш про Маню, яка робила уроки. Я записую аудіо, в якому показую зв’язок із читанням. Далі прошу прочитати вірш ще кілька разів і виконати два завдання. Перше завдання: надіслати мені аудіо, як ти читаєш цей вірш. Друге завдання: запитання, як Маня мала себе поводити на уроці (вона балувалась), щоб їй усе вдалось?
Діти мені протягом дня надсилають повідомлення. Тільки зараз я ставлю дедлайни: завдання з читання я приймаю до 22.00 сьогодні, не пізніше.
Додаткове щоденне читання з батьками було в нас і до карантину, тому ця активність залишилась.
У кінці дня я ставлю запитання:
Усе, що розповідали, я зрозумів? Я можу додавати та віднімати розрядні числа – десятки? Я знаю, як пишеться мала писемна буква “у”? Я знаю, як ця літера з’єднується з іншими літерами в словах?Якщо твоя відповідь “ні” хоча б на одне запитання, то я на відеозв’язку. Ось тут ми використовуємо Zoom – для додаткового пояснення тим, в кого є запитання.
Мені спочатку спало на думку, що це добре, коли діти займаються з батьками. Мама пояснить так, що у класі, може, і прослухав би, А мама ж бачить, що не слухає, і буде пояснювати так, як мені би хотілося.
Але потім я подумала: чи не помилкова стратегія, коли батьки пояснюють? Чи не отримаю я потім 32 другокласника з навченою безпорадністю? Що вони будуть чекати, поки мама покаже, допоможе з клітинками, додатково пояснить. Або будуть сидіти у класі з думкою, що мама пояснить удома, якщо щось прослухаю.
Тому я впровадила у середу день САМостійності. Я прошу батьків, щоб у цей день вони не допомагали дітям, навіть якщо допомагають протягом тижня. Щоб вони не виправляли, якщо бачать, що дитина помилилася. Помилилася? Чудово, будемо відпрацьовувати.
Дітям я говорю, що зараз ти будеш робити все сам, як дорослий.
Діти пишуть дві роботи – щось зі списування з української мови і розв’язують приклади та одну задачу. Завдання дорослих – тільки надіслати мені.
Це день, коли і батьки відпочинуть, і можливість наздогнати – тобто передишка для дитини після двох навчальних днів, коли за різними обставинами щось не було зроблено і є можливість наздогнати.
ФОРМУВАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ
Контроль я вирішила робити раз на тиждень – і зараз поясню чому.
Зараз є чудова можливість практикувати якісний зворотний зв’язок. Я вихована на “молодець”, “добре”, “старайся”. Я намагаюсь привчати себе надавати якісний зворотний зв’язок – із формувальним оцінюванням, про яке нам кажуть у НУШ. Це важко, тому що “молодець” і “старайся” вилітають швидше, ніж мозок починає працювати над чимось детальнішим.
Зворотний зв’язок має бути персональним. Я не даю його в загальну групу класу, а надсилаю особисто батькам.
На відео я звертаюсь, що в роботі Кирила мені сподобалось те і те, а ще добре зробив це, а ось над цим треба трохи попрацювати. Так, це зайняло час, але не всі 32 учні здають роботи одразу, тому це розтягується в часі. Така форма мотивує дітей, адже вони чують голос учительки.
Є лайфхак. У нотатках я приготувала шаблони для трьох варіантів – наші з вами високий, достатній і середній рівні. Я їх копіювала, але обов’язково додавала, що я почула від дитини, що я вдячна і мені сподобалось.
Також ми підключили додаток ClassDojo. У кожного монстрика (аватарки учнів – ред.) є сторінка з портфоліо, куди дитина може викладати свої роботи, відео, фото. Також можна надсилати мені повідомлення, а я можу відповідати.
Для завдання прочитати вірш та відповісти на питання, вони надіслали мені аудіо, я прослухала і клацнула на наліпку “супер читач”. І дитина на своєму рахунку бачить плюс один бал. Це мотивує.
Вони в цих монстриків можуть змінювати зачіску, колір, вигляд. Так вони бавляться. А мені цікаво те, що в кожної дитини є своя сторінка-портфоліо. Батьки можуть бачити, що зробила дитина одразу після виконання, не чекаючи зустрічі зі мною в кінці якогось навчального терміну.
Я пояснюю батькам, що не дивуйтесь, що я буду пропускати якусь тему. Я прибираю теми, які мені легше пояснити у класі за п’ять хвилин, ніж думати, як це зараз вкласти дітям у голови. До цих тем я повернусь після карантину.
Я раджу проговорити з батьками правила щодо суботи-неділі. Субота після піжамної вечірки була ще більш-менш активна, а в неділю у Viber була тиша. Тому, неділя у нас – вихідний для всіх.
1. Не можна брати сценарій будь-якого уроку на 100% для свого класу. Адже різні діти, різний вчитель, тому всім буде вдаватися по-різному.
2. Чи можна встигнути все? Це неможливо. Я не все встигаю, але і батьки теж. Тому в мене не було дедлайнів – що сьогодні діти повинні обов’язково щось написати і здати. Як і дорослі, діти так само мали увійти у свій ритм.
3. Привчати батьків і учнів до всього треба поступово, бо коли батьки отримують все зразу, то вони розгублені.
4. “Коли знаєш, що робиш, завжди вдається!”. Це про те, що мої батьки були привчені до блогу, їм було зручно спостерігати саме за цим викладанням матеріалу. Якщо ви розпочинаєте дистанційне навчання зараз, то залиште платформу, яку батьки вже знають – батьки тоді знають, що робити, і спокійніше входять у русло.
5. Ми, вчителі – перфекціоністи, хочемо, щоб наші діти були найкращими. Але майте сміливість, щоб “відпустити” ситуацію. Зараз ви не можете на кожного вплинути, до кожного підійти і взяти за руку або поставити крапочку. Тому “відпустіть” їх. Коли вони пересилають роботи, я намагаюсь звернути увагу на те, чи дитина розв’язала задачу сама, а не на те, де пропустив крапочку. Про крапочки я поясню у 2 класі, мені найголовніше – щоб для задачі вона написав коротку умову і розв’язала сама.
Або, наприклад, дитина не дуже добре вміє писати – списала без помилок, але десь не так з’єднала. Але вона це зробила сама. Тому я дякую за роботу і за те, що не припустилась жодної помилки.
Зараз, коли ви будете критикувати дітей, батьки сприйматимуть це на свій рахунок. Коли ми кажемо: “Тут не так зробив”, то, можливо, і мама так показала. Це у класі ви можете сказати, що щось не так, бо ви ж це пояснили.
Дивіться також презентацію Ольги Букрєєвої:
“Нова українська школа”
Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.