Не всі знають про позаурочні повсякденні обов'язки вчителів, які заповнюють їх життя і фактично заважають викладанню, – пише Ангела Бартон, вчителька з 25-річним стажем з Лас-Вегаса, штат Невада.
Через скорочення бюджету підручники застаріли або відсутні. Викладачам доводиться лаятись (закреслено) і відшукувати для своїх уроків цікавинки у Мережі.
Ми щотижня не одну годину перелопачуємо сайти (такі, як «Всеосвіта – прим.пер.). Це праця, і досить виснажлива.
Ми витрачаємо додаткову аналітичну енергію, виловлюючи із зошитів учнів та їх електронних робіт, а також із згадок про їх усні відповіді розуміння того, хто з учнів в якій темі «плаває», хто що не розуміє.
Це нібито автоматична властивість мозку – але все-таки це важка розумова праця: зрозуміти рівень знань кожного з кількасот дітей, ще й щодня динамічно оновлювати це розуміння.
Вчителі колегіальні. Коли колезі потрібно позичити матеріали чи книги, ми позичаємо. Це відбувається майже щодня.
Ми змушені щодня документувати всю академічну та соціальну діяльність. У деякі дні ця писанина не залишає ані хвилини вільного часу.
Це робота, і вона нескінченна
Нам потрібно переглянути матеріали та спланувати ефективні уроки. Це вимагає часу, і це зазвичай означає, що ми приходимо рано і залишаємося пізно.
…і подеколи витрачаємо на них більше нервів, ніж на уроці з тим класом школи, який сьогодні поводився найгірше.
Хоча інтернет і мобайл полегшили наше життя, вони також зробили нас доступнішими. Якщо ми включені в шкільні групи вайберу чи телеграму і не вимкнули звук про повідомлення – смартфон дзеленчатиме мало не щохвилини. Або його «дзинь» лякатиме нас опівночі в найінтимніші родинні хвилини.
Ми отримуємо запитання в усіх месенджерах і соцмережах, де ми є. Зокрема, й дикі запитання під власними інста-фото – на кшталт «а хіба пристойно вчительці на пляжі в купальнику засмагати?». І ми повинні виділити час, щоб усім батькам відповісти.
Ми ксеримо, ксеримо, ксеримо.
Від такого навантаження шкільний копір ламається, якраз коли ми запізнюємось. Ми витрачаємо багато часу на його полагодження власноруч. Або на пошук того, хто починить.
Учні піддаються стресу під час іспитів та контрольних, під час підготовки до них. Ми думаємо про це постійно – і робимо все, що може зменшити їх стрес.
Якщо в кабінеті є смарт-дошка, комп'ютер, принтер, планшети для роздачі учням – це все треба підключати, оновлювати програми, виправляти помилки користування, а то й лагодити. І чия це робота? Наша.
Якщо ми принесли в клас купу книжок, щоб учні їх брали читати – ми працюємо менеджерами цієї мінібібліотеки.
Якщо там іграшки чи настільні ігри – нам і контролювати їх використання учнями.
Якщо ж на відкриті полички шафи в класі щось прилітає від учнів і збиває всі наші картонні розробки на поличці – як би ми не намагалися змусити учнів все полагодити, скоріш за все, нам це розставляти доведеться власноруч. І це щодня.
…і коли їх закінчимо, того ж вечора і в наступні дні багато тем продовжуємо обговорювати з батьками в електронний спосіб.
Це, власне кажучи, теж робота, а не дозвілля.
Хочемо використати роздруківку двічі? Ламінуємо її.
Немає ламінатора в школі? Беремо свій гаманець, ідемо шукати ламінатор.
А врешті решт замовляємо рідним чи друзям «подаруйте мені на Різдво домашній ламінатор і побільше плівки до нього». Така доля кожного вчителя.
Класні керівники Америки роблять усе можливе, щоби група Facebook та сторінка Instagram класу була оновлена свіжими світлинами й постами.
Також ми оновлюємо свої власні сайти – вони в маркетингових цілях є у всіх вчителів, що підробляють репетиторством.
Скільки б школа не закупила паперу для принтера чи прозорих файлів – учителям цього обсягу бракуватиме.
Знаєте, де я найчастіше випадково зустрічаю своїх колег? У сусідньому зі школою супермаркеті в будні дні десь о восьмій – вони підбирають щось для уроку.
Це потребує часу – і грошей.
Усі вчителі виходять за рамки уставу школи, щоб задовольнити індивідуальні потреби своїх учнів.
У старших класах це іноді означає пройти з і старшокласником зайву мілю, аби він міг вам розказати про важку ситуацію й послухати ваших порад.
Обійми, рукостискання, словесні компліменти – ми не забуваємо витрачати на це додатковий час.