Щоб поліпшити катастрофічну ситуацію, ми маємо йти врозріз з іншими реформами. Інтерв'ю міністерки освіти Ганни Новосад

Міністерка освіти й науки Ганна Новосад дала інтерв'ю в ефірі Радіо НВ. Читайте найцікавіше з нього нижче.

Про зарплати молодих вчителів. Питання заробітних плат і престижності педагогічної праці загалом є одним з найкритичніших для нас. Заробітні плати — це одне з ключових і найболючіших, тому що молода людина, яка приходить до школи, в середньому отримує 4173 гривні заробітної плати. Така заробітна плата складається переважно з окладу, з мінімальних надбавок за престижність праці. І в ситуації, коли заробітну плату вчителя формують надбавки, премії, а не оклад, складається ситуація, що ті вчителі, які молоді, які лише прийшли, вони отримують дуже мало.

На цей рік ми як уряд заклали у бюджет 2020 року 1,5 мільярди гривень для підтримки саме молодих вчителів. Зараз розробляємо всю необхідно-правову, аби 74 тисячі молодих вчителів, які мають невеликий стаж роботи, протягом року отримали одноразову матеріальну підтримку у вигляді 21 тисячі гривень. Це може бути приємним бонусом, але це не є системною відповіддю. Я це чудово розумію, це розуміє уряд. І тому реформування системи заробітних плат, те, як ми їх нараховуємо, як ми оцінюємо роботу різних категорій вчителів, це одне з завдань для уряду на 2020 рік.

До першого квітня ми маємо показати, презентувати перший нарис концепції реформування заробітних плат в країні. Найважче, що в цій ситуації є, — це знайти додатковий ресурс. Для мене в цьому питанні є дві проблеми. Перше, нам потрібно загалом переглянути, як ми зарплату нараховуємо. Тому що ситуація, коли оклад складає менше ніж 50% від заробітної плати, — це ненормальна ситуація.

Про фінансування дошкільної освіти. В комунальних садочках працює понад 100 тисяч вихователів. І вихователі у нас отримують, навіть ті, які мають великий стаж роботи, не більше 6 тисяч гривень. Я зараз боюся назвати точну цифру, вона різниться по регіонах, тому що кожне місто, кожен засновник на місцях фінансує дошкілля з власних бюджетів і робить це по-різному. Але ситуація з вихователями у нас насправді найгірша. І на моє щире переконання, справлятися з 20 маленькими дітьми в групі не є легшим, аніж працювати з магістрами в університеті. Може, зі мною хтось може посперечатися, але для цього теж треба і дуже хороша освіта, і дуже хороші навички, і розуміння психології, нейробіології і всіх інших речей. У 2020 році ми маємо почати розмову з областями, з регіонами про передачу фінансування дошкільної освіти на центральний рівень. Це суперечить ідеології децентралізації, але коли у нас така катастрофічна ситуація з дошкіллям, мені здається, ми маємо все ж таки приймати якісь рішення, які, можливо, йдуть врозріз з іншими реформами. А для цього необхідно перебалансувати податки.

Про закриття шкіл. У 2019 році було закрито більш як 300 маленьких шкіл. Деякі з них реорганізовано, в деяких понижено ступінь. Скільки буде у 2020, я не можу спрогнозувати, бо це рішення місцевих громад. Але це теж непопулярна історія, та ми підтримуємо оптимізацію шкіл з однієї простої причини, і вона не про гроші. Маленькі школи, як правило, дають значно гіршу якість. Що показала PISA? В грудні був звіт опублікований. Діти, які навчаються в маленьких сільських школах, на два з половиною роки відстають у своїх результатах у навчанні від своїх однолітків, які навчаються у великих школах, в тому числі в опорних.

Про шкільні автобуси. У 2020 році ми даємо областям 600 мільйонів гривень на закупівлю автобусів. І за нашими розрахунками, на ці кошти можна купити приблизно 400−430 автобусів. Як правило, останні роки закуповували Богдани, Еталони, Атамани. Ми говорили вже з міністром інфраструктури, з прем'єром, що нам взагалі необхідно переглянути державний стандарт, який ми виставляємо до шкільних автобусів, і зробити принаймні так, аби в кожному цьому автобусі були ремені безпеки. По наших дорогах навіть найкращий у світі автобус може не доїхати. А тому наші зусилля по відкриттю чи модернізації опорних шкіл синхронізовані з закупівлею автобусів, з зусиллями Укравтодору, з місцевою владою по будівництву доріг. В нас є відповідна карта, яка має ці всі зусилля синхронізувати, тому працюємо в такій спільній співдії. В кінці року зможемо побачити результати.

Про власну зарплату. Я прийшла в Міністерство освіти, причому ще давно, це не перший мій рік роботи в міністерстві, не для того, щоб заробити кошти. Це точно не та робота, з якою ти можеш вийти, маючи якісь величезні статки, це не є моєю метою. При цьому звинуватити мене в якихось корупційних діяннях, які потенційно даватимуть мені якийсь заробіток, точно не зможе жодна людина. У мене є інші мотиватори, які мотивують мене працювати на цій роботі. І це в першу чергу ті речі, які ми пообіцяли як уряд, коли ми прийшли на цю роботу.

Про показники роботи чиновників. Публічні особи, особливо якщо це управлінці, мусять мати систему оплати праці, яка базована на показниках їхньої діяльності, на якихось результатах, на KPI. І це той підхід, який буде впроваджувати уряд. Саме такий підхід буде впроваджено, аби люди, які платять зі своїх податків заробітну плату нам, розуміли, за що вони її платять. Ця система KPI буде абсолютно прозора. Показники діяльності наші як міністрів будуть опубліковані на сайті Кабміну, коли це буде затверджено.

Щодо того, як визначати ці показники. Ми як уряд, коли прийшли у вересні, до кінця вересня відповідно до закону презентували свою програму дій. В кожного з міністрів є дуже конкретні цілі. У мене їх п’ять. Вони всі в межах програми дій уряд, є також публічними на сайті Кабміну, і там є певні показники, які я в довгостроковій перспективі пообіцяла досягти. В межах кожного року під них у мене є чіткий план, що я маю зробити, аби наблизитися до цього. Це прийняття законів, це розробка нормативної бази, це впровадження тих чи інших ініціатив, презентування концепції по заробітній платі й таке інше. Всі ці речі є публічними. І якщо таки Кабмін схвалить систему оплати праці за показниками діяльності, мені буде що в цю систему закласти, а прем'єру чи загалом Кабміну буде, за чим мене в кінці року і мою команду оцінити. Я абсолютно готова на такий підхід. Я вважаю його адекватним. Але вважаю його адекватним в межах всієї системи публічних посад, тому що «не урядом єдиним», нас не так багато. Мені здається, в цій країні є також багато посад, які потребують певної звітності перед суспільством, щоб ми розуміли, що вони роблять.

Про школи для національних меншин. Зараз ще не вступив в дію прийнятий парламентом закон, він ще не підписаний президентом, про повну загальну середню освіту, який деталізує положення ст. 7 Мова освіти Закону про освіту, прийнятого у 2017 році. Він каже наступне. Я зараз не буду цитувати, я передаю суть закону. Національні меншини, представники національних меншин, корінних народів мають право, яке їм гарантовано законом, Конституцією, навчатися і вивчати рідну мову поряд з вивченням державної мови. Наша мета — зробити так, аби кожен український громадянин знав державну мову, але при цьому вони зберігають своє право на навчання рідною мовою. Це стосується абсолютно всіх меншин.

Коли буде підписаний цей закон, модель класів з навчанням мовою національних меншин буде такою. У початковій школі діти повністю мають право навчатися рідною мовою — якщо це мови національних меншин, які є мовами ЄС — з вивченням української мови лише як предмету. У п’ятому класі відсоток предметів, які вони вивчають державною мовою, українською мовою, має складати не менше 20%. До кінця дев’ятого класу цей відсоток має складати не менше 40. До кінця повної загальної середньої освіти, до кінця 11-го, пізніше 12-го він має складати не менше 60%. Тобто 60% предметів мають викладатися державною мовою. Решта відсотків на розсуд школи може вивчатися рідною мовою. Які предмети будуть потрапляти в який відсоток, це питання школи. Ми не будемо вказувати школам, який предмет їм вчити державною, а який предмет їм вивчати угорською, польською чи німецькою, це їхнє право — самим визначати.

Наша мета, мета уряду, парламенту — зробити так, аби кожен український громадянин знав державну мову. І ця позиція принципова. Ми з неї сходити не будемо з однією простою метою. Тому що дорослі, які формують освітню політику, які навчаються у школах, мають створити всі умови, аби майбутній дорослий громадянин міг мати доступ до вищої освіти, до професійної освіти, до ринку праці, до державної служби, до армії. Ми зараз після прийняття закону про повну загальну освіту, в тому числі ст. 5 Мова освіти, готуємо відповідні роз’яснення, які кожному навчальному закладу загальної середньої освіти надішлемо, щоб не було ситуацій з різночитаннями.

Про вищу освіту. Приватні університети також зможуть претендувати на державне фінансування, я вважаю, це абсолютно правильно і справедливо. Будемо робити це на 2021 рік.

Не кожен університет конче має бути дослідницьким. Є так звані teaching universities, які займаються просто навчанням, вони не претендують на якісь високоскладні, великі дослідницькі програми. Це просто не їх фокус, і це нормально. Але коли ми говоримо про вищу освіту, то, безперечно, певний дослідницький компонент, research має бути присутній. І ось цей розподіл, який, на жаль, почався при створенні Радянського Союзу, має піти в минуле, він має піти в минуле в головах людей, починаючи з самого міністерства. Дуже часто колеги не можуть поділити, хто займається наукою в університетах, а хто займається освітою в університетах. Мене це сильно дратує, тому що ці речі мають бути поєднані.

Що ми плануємо на 2020 рік? Щоб робити серйозні потужні дослідження, науковці, наукові колективи мають розуміти, що в них є стабільне фінансування. Усі роки такого розуміння не було, наукові колективи в університетах переважно мали доступ до дуже обмеженого маленького однорічного фінансування на умовах конкурсу, так званого держзамовлення, яке видавало і досі видає Міністерство освіти на конкурсних засадах. 2020 року ми хочемо запровадити так зване базове фінансування, на це в бюджеті є 400 мільйонів гривень (це дуже маленька сума, наша мета зробити так, аби в наступні три роки ця сума значно-значно зросла). Це буде стабільний багаторічний кошик коштів, які отримують найкращі університети на свої найпотужніші наукові програми, найпотужніші наукові колективи. довгострокові гранти, які дають тобі можливість як університету розуміти, що в тебе є стабільне фінансування, яке в кінці року не завершиться і ти не змушений у грудні швиденько-швиденько проводити якісь закупівлі і тендери, тому що гроші, як то кажуть у нас у публічному секторі, «згорять» або повернуться до бюджету. Тому це базове фінансування — це можливість дати системну підтримку університетам у розвитку науки, але, безперечно, 400 мільйонів — це поки що ніщо, ми маємо і мусимо цю суму збільшити.

Про професійно-технічну освіту. Дві речі, які ми хочемо зробити 2020 року: хочемо зробити єдину систему професійних коледжів, яка буде зрозумілою і вступникам, учням, які в них навчаються, і роботодавцям. І друге — ми як уряд будемо системно інвестувати в модернізацію цих професійних коледжів. 259 Мільйонів гривень є в бюджеті 2020 року. Ми зараз майже завершили всю нормативну базу, щоби віддати їх у регіони, хочемо рухатися спільно з областями і з роботодавцями в модернізації тих закладів, які потрібні на ринку праці. Це невеличка сума, але 2019 року було 50 мільйонів. Однією з умов, яку ми ставимо областям для отримання цих грошей, це залучення коштів від третіх сторін.