Тероризувати мам починають ще до народження дитини. Небезпеки – з усіх боків. В’язати, вишивати не можна – пуповина заплутається. Волосся стригти зась – народиш передчасно. Один ковток шампанського назавжди зруйнує мозок дитини. 

У наступні 20 років жінок, які таки наважилися народити, старанно залякують з усіх боків. Від синдрому раптової смерті до викрадення, наркоманії та самогубства – є з чого обирати…

З року в рік дитячими майданчиками та групами у вайбері гуляють історії одна моторошніша за іншу. Чорний автомобіль, у який дітей заманюють подивитися на кошенятко й викрадають, курсує країною, певно, з 60-х років (мені здається, це відлуння «воронків», які приїжджали за ворогами народу посеред ночі). Стільки ж років дітей крадуть роми, щоби з ними побиратися. У сусідньому торговельному центрі жінка краде дитину з ігрової кімнати, а за кілька днів її знаходять там само на лавочці з вирізаною ниркою. У нашому районі працює банда педофілів, які караулять дітей на 9-му поверсі. У пісочниці – глисти, правець і шприци, заховані наркоманами і хворими на СНІД. У школі роздають наркотики, видаючи їх за льодяники.

Що вже казати про світ сучасних технологій… Мобільні телефони спалюють мозок, комп’ютерні ігри роблять жорстокими, спеціальні люди агітують накласти на себе руки, соціальні мережі призводять до гіперактивності та синдрому дефіциту уваги.

І це лише найпоширеніші тривоги. 

Чому ж ці історії настільки невмирущі

Ми, мами, – тривожні створіння. Мало того, що опікуємося маленькими живими людьми, так ще й маємо відповідати суспільним очікуванням і бути як мінімум ідеальними. Не водиш дворічного сина на заняття з англійської? Ну все, до інституту він не вступить і працюватиме все життя в Макдональдсі. Дозволила доньці з’їсти смажену картоплю? Чекай на порушення харчової поведінки, гастрит і діабет. Не гуляєш по 8 годин на день? Не водиш у 5-й клас за руку? Не перевіряєш уроки у 15-річки? На кожному кроці на нас чатує небезпека стати недостатньо гарною мамою.

І от у моменти погіршення тривожності до нас тихенько підкрадаються пожирачі спокою – таблоїди, ток-шоу, сайти-«інфопомийки» тощо. Їхнє головне завдання – змусити переглянути їхні статті чи відео якомога більше людей. Що більше переглядів то більше грошей власники отримають за рекламу. 

Читай також: Навіщо говорити з дітьми про новини

Як заманити відвідувачів? Гучними заголовками, шокуючими історіями та неймовірними викриттями! Редактори докладають чимало зусиль для створення та пошуків різноманітного «трешу», який відгукнеться у тисячах сердець, і так змучених повсякчасною тривогою. 

Для розвитку історій автори не гребують нічим. Одна історія, що сталася 10 років тому за тисячу кілометрів, перетворюється на тенденцію. Недостатньо моторошна історія перепишеться, щоби додати драматичності. Досвідчені психологи порадять, як спровокувати в студії скандал чи ридання. Але найбільше поле для діяльності, звісно, у інтернет-видань. Варто одному сайту написати «Міністр у приватній розмові заявив, що наступного місяця держава перестане виплачувати допомогу по догляду за дитиною» і обурені користувачі рознесуть «новину» по всіх усюдах за лічені години. Звісно, ніхто не перевірятиме, чи це правда…

Як реагувати на численні жахачки 

По-перше, не панікувати! Насправді нічого жахливого довкола вас не відбувається, а загроз, які чатують на вашу дитину, рівно стільки ж, скільки було за вашого дитинства. А от нагляду за дітьми набагато більше. Згадайте швиденько перші 5 місць, де ви гуляли, але батьки би прибили, якби дізналися. Згадали? Ну отож :).

Отже, ви почули/прочитали/побачили по телебаченню щось моторошне. Якщо ви відчуваєте сильну тривогу, страх чи гнів, є дуже висока імовірність того, що вами маніпулюють. Зробіть умовний крок назад. Чи можете ви перевірити правдивість інформації, знайти першоджерело? Є підтвердження в офіційних джерелах? Якщо нема, то вважайте жахачку фейком. 

Перевірили і це справді сталося? (не з «подругою друга Олега»!) Тепер зважте, наскільки часто таке трапляється. Можна орієнтуватися, наприклад, на статистику. От у Києві близько 22 тисяч учителів. Яка імовірність, що серед них, скажімо, 10 тисяч монстрів, які щодня тероризують школярів? Ніякої. Тому один кричущий випадок не означає, що вашу дитину ображатимуть. Найімовірніше, вона вчитиметься у спокійній атмосфері. 

Ще одна «червона кнопка» більшості батьків – соцмережі. Що там тільки не водиться – і Момо, і сині кити… Моя порада – так само тримати голову холодною.

Найважливіше, що ви можете (та, власне, повинні) зробити – установити з дитиною довірливі стосунки. Розмовляти, спокійно пояснювати, що не все в мережі корисно, цікаво чи безпечно. Заохочувати просити у вас допомоги – це означає, зокрема, і не сварити за віруси чи «не ті» сайти. З’ясувати самим і навчити дитину правилам безпеки в інтернеті, навчити обмежувати доступ до приватної інформації, встановлювати фільтри. Установіть на все, що має вихід у інтернет, батьківський контроль, антивірус та блокування реклами (AdBlock). І заради бога, не читайте чуже листування! Один такий випадок може зруйнувати довіру назавжди. І якщо реально знадобиться допомога – як думаєте, ви про це дізнаєтеся?

І на останок – ви хороша мама! Я дізнавалася :).

Читай також: Навіщо говорити з дітьми про новини