Домашнє навчання - спосіб здобуття освіти, шляхом навчання дитини в домашніх умовах, без відвідування загальноосвітньої школи, або навчання в різного виду домашніх школах. Отримання атестату відбувається на підставі зданих екзаменів за визначеним державою базовим стандартом.
Переваги домашнього навчання:
Батьки мають нагоду реалізувати своє право на збереження сімейних переконань, поглядів та сімейного виховання, оскільки при домашньому навчанні забезпечується індивідуальний підхід до дитини.
Заняття організовуються за оптимальним графіком, з урахуванням здібностей дитини.
Заняття проводяться індивідуально та інтерактивно.
Домашнє навчання дає можливість організувати навчання дитини у відповідності з власною, оптимальною для неї навчальною траєкторією.
Вільний вибір вчителів та оточення дитини, при домашньому навчанні унеможливлюють конфлікти з вчителями та дітьми, які в умовах школи неминучі.
Повна відповідальність за дитину та реалізацію базового права дитини на освіту повністю лежить на батьках (як воно і повинне бути, адже відповідальне ставлення до дитини - ознака здорового батьківства).
Недоліки домашнього навчання:
Батьки не завжди можуть ефективно забезпечити організацію всебічного розвитку дитини та засвоєння потрібного обсягу знань на достатньому рівні.
Регулювання домашнього навчання в міжнародному та Українському праві:
Стаття 53 Конституції України, зокрема, починається зі слів: “Повна загальна середня освіта є обов'язковою...”.
Ст. 3 Закону України “Про освіту” говорить про забезпечення базового права на освіту всіх громадян України.
Обов’язковість загальної середньої освіти прописана також в міжнародних законодавчих документах:
Загальна декларація прав людини, ст. 26 (посилання)
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, ст. 13-14. Україна приєдналася до цього пакту 12 листопада 1973 р. (як окремий член ООН). (посилання)
Європейський Суд з Прав Людини постійно стикається із судовими позовами та ухвалює рішення щодо реалізації базового права людини на освіту (посилання)
У вітчизняних та міжнародних законодавчих документах піднімаються і питання форми навчання (у тому числі і домашнє навчання) при отриманні обов’язкової загальної середньої освіти.
Зокрема, визнається пріоритетне право батьків на вибір освіти та форми її здобування:
Закон України про освіту, ст. 3: “ Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах. Це право забезпечується: ... різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем. (посилання)
Загальна декларація прав людини, у ст. 26, п. 3, проголошує, що: “батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.” (посилання)
Європейський суд з прав людини у прецедентному праві, зокрема у справі Конрад та ін. Проти Німеччини №35504/03 (про право навчати дітей вдома), від 11 вересня 2006 р., наполягає на невтручання держави у здійснення особою її права на освіту та право батьків на повагу до їхніх переконань, коли йдеться про освіту дітей. (стор. 19 п. 34).
У законодавстві України домашнє навчання, як поняття, відсутнє. Проте є документи, які регулюють індивідуальну форму, або екстернат, та дозволяють батькам перевести дитину на домашню форму навчання. Не дивлячись на те, що в Законі України “Про освіту” (ст. 3) проголошена форма навчання “екстернат”, інші нормативно-законодавчі акти суттєво обмежують права громадян у виборі форми навчання для власної дитини.
Так, в Законі України “Про загальну середню освіту”, ст. 13, записано про створення умов для навчання та здачі іспитів екстернатом, за дуже складною процедурою: через створення спеціальних груп при школі, затверджених органами управління. (посилання)
В “Положенні про дистанційне навчання” від 25.04.2013 р. , № 466 обмежується коло осіб, які можуть скористатися домашнім (дистанційним) навчанням для своїх дітей (Розділ IV, п. 4.1). (посилання). У цьому положенні є підстави для виникнення корупції (купівля довідок від лікарняних комісій чи довідок про видатні досягнення в спорті).
Міжнародний досвід домашнього навчання
Домашнє навчання(Unschooling) є глобальною проблемою дотримання прав людини. Є країни, які продовжують забороняти його або накладати певні обмеження. До недавнього часу такі проблеми були навіть в Німеччині та Швейцарії (до прийняття відповідного рішення ЄСПЛ). У країнах пострадянського простору, як і в Україні, такі обмеження і досі існують.
Попри існуючі проблеми, домашнє навчання, (Unschooling) стає глобальним явищем. Дітей, які вчаться вдома, можна знайти в Індії, Ізраїлі, США, Канаді, країнах Європи, Великобританії, Австралії, Нової Зеландії, Південній Африці та Малайзії.
У цих країнах проводять соціологічні дослідження і публікують не тільки статисти стичні дані щодо цієї форми навчання, а й досліджуються причини, які змушують батьків прийняти рішення про навчання дитини вдома.
Так, професор Бостонського університету Пітер Грей у своїй статті “Переваги Unschooling: перші результати великого дослідження” (посилання) , наводить результати опитування батьків, які обрали домашнє навчання для своїх дітей. Результати дослідження показані на мал. 1-а та 1-б.
Усього опитано 231 сім’ї, в яких навчається вдома 521 дитина. З них: канадські сім’ї - 19, американські - 186, з європейських країн - 26. Досліджували причини та фактори, що вплинули на це рішення, а також, враження батьків і дітей про наслідки навчання вдома.
Мал. 1-а. Результати опитування батьків про причини переходу на домашнє навчання
Мал. 1-б. Результати опитування батьків про наслідки навчання вдома
Забезпечення (інфрастуктура) домашнього навчання
Ефективне домашнє навчання можна організувати для дитини будь-якого віку, будь-якого класу, включаючи дошкільні та випускні. Для цього необхідна відповідна інфраструктура, яка забезпечить вільний доступ до потрібних та ефективних інструментів батькам, які вирішили навчати свою дитину вдома.
Під інфраструктурою домашнього навчання ми розуміємо комплекс взаємозалежних структур, підприємств та ринків, які обслуговують та забезпечують реалізацію навчання дитини в домашніх умовах, або в приватних домашніх школах. Інфраструктура домашнього навчання повинна бути підкріплена та захищена законодавчо-нормативною базою. Стихійно така інфраструктура в Україні склалася, але існує напівлегально і не є захищеною.
Спираючись на успішний практичний досвід домашнього навчання, можна назвати складові частини інфраструктури домашнього навчання (див. мал. 2).
Мал. 2. Інфрастуктура домашнього навчання
Дуже важливо, щоб всі складові інфраструктури керувалися законами вільного ринку, а вчителі-репетитори були зрівняні в правах зі шкільними вчителями.
Репетитори
Навчати своїх дітей можуть самі батьки, якщо мають відповідну освіту та кваліфікацію. За відсутністю кваліфікації, таке навчання може бути ризикованим, особливо в старших класах. Очевидно, більшість батьків віддадуть перевагу професійному репетитору. У такому випадку дуже важливо, щоб був вільний, відкритий вибір та доступність бази репетиторів (підбір кадрів).
Під репетитором ми розуміємо вчителя-професіонала, який займається приватною практикою надання освітніх індивідуальних послуг.
Найкращий спосіб забезпечення доступності та відкритості підбору репетиторів - створити вільні біржі для підбору кадрів. Вони можуть бути державними, приватними, онлайн чи офісними. Такі біржі мають діяти як звичайні кадрові агенції з підбору репетиторів, або як підрозділи вже існуючих агенцій. Однак розвитку вільного та відкритого ринку репетиторів заважає низка не вирішених проблем (див. мал 3):
Легалізація професії репетитор.
Репетитор - це практикуючий вчитель. Багато з них є вчителями дуже високої кваліфікації, яка ніде не визнається і не записується в “послужний список”. Діючому репетитору має зараховуватися педагогічний стаж і має бути визначена процедура атестації з призначенням відповідної категорії. Тоді репетитори будуть соціально захищеними так само як і шкільні вчителі. Натомість, у нормативно-законодавчих документах в Україні досі “немає” цієї професії, законодавці і чиновники вдають ніби в нас немає цих людей.
Прийняття відповідних нормативних документів легалізувало б вже існуючий ринок репетиторів і дозволило б вчителям не розриватися між класом та приватною діяльністю та обрати щось одне.
Легалізація ринку репетиторів дозволить створити повноцінні біржі для працевлаштування репетиторів та підбору потрібного вчителя батькам, що організовують домашнє навчання для своїх дітей. На сьогоднішній день на чорному ринку, який вже існує, підбір репетиторів в основному базується на усних рекомендаціях знайомих чи випадкового найму, без гарантій, договорів та цивілізованих грошових відносин.
Створення загального державного реєстру.
Сьогодні єдиним реєстром репетиторів є стихійно створені сайти з підбору репетиторів, де немає рекомендацій, які б викликали довіру як батьків, так і самих репетиторів. По суті, це біржа підбору кадрів, без жодної відповідальності.
Репетитори повинні на загальних підставах отримати державну ліцензію на педагогічну діяльність (ми виходимо із запропонованого в “Концепції стратегічного розвитку освіти до 2025 р.” ліцензування всіх педагогів). Репетитори, які отримали державну ліцензію, автоматично потрапляють до Загального Державного реєстру. Наявність запису в Державному реєстрі, є першою авторитетною рекомендацією для батьків.
Он-лайн біржі.
ІТ технології сьогодні дають багато можливостей для репетиторів та батьків, які організовують домашнє навчання своїм дітям. Наприклад, легко можна найняти такого репетитора з іноземної мови, який сам є носієм цієї мови. При цьому заняття комфортно та ефективно можна проводити таких інструментів інтернет-спілкування , як Skype, Viber, Hangouts, системи он-лайн-вебінарів . Якщо немає можливості знайти потрібного репетитора в своїй місцевості, в он-лайн біржах можна знайти педагога для навчання віддалено.
Мал. 3. Легалізація ринку репетиторів
Територіальні біржі.
База репетиторів для пошуку потрібного вчителя, який буде працювати з дитиною в своїй місцевості.
Незалежні он-лайн рейтинги вчителів та домашніх шкіл.
Незалежні рейтинги складаються громадськими об’єднаннями та організаціями зацікавлених батьків, на тематичних форумах та в групах соціальних мереж.
Навчальні матеріали, література та підручники
Вільний вибір підручників, навчальних матеріалів та літератури забезпечується вільним ринком друкованої продукції. В Україні, для забезпечення домашнього навчання цей ринок є вільним. Ніхто не може (і не повинен) контролювати вчителя та батьків, за якими підручниками та навчальними матеріалами, та за допомогою яких засобів відбувається навчання. Держава встановлює навчальні програми та обсяги матеріалу, який має засвоїти учень, а критерієм ефективності навчання є прогрес розвитку дитини та результати атестації.
Видавці навчальної та розвивальної літератури вже сьогодні є незалежними і керуються тільки ринковими механізмами в своїй роботі.
Навчальні дистанційні курси та он-лайн проекти
В Інтернет-мережі сьогодні є багато он-лайн проектів із створеними курсами, уроками та доступними матеріалами для учнів. З розвитком та доступністю технологій, ці проекти стають все більш популярними та цікавими і змістовними. такі проекти вже мають не тільки розрізнені уроки чи відеоматеріали, а й цілі цикли і курси для учнів і студентів.
Відеоформат, в якому найбільше створюються уроки на цих проектах, робить їх короткими і змістовними. Такі уроки дуже подобаються дітям і дозволяють батькам допомогти своїй дитині в навчанні.
З часом таких проектів буде тільки більше, вони стануть якісніше і складуть реальну конкуренцію друкованим підручникам.
Інтернет-проекти створюються молодими розробниками, які ще недавно вчилися в школі і добре розуміють потреби учнів. Практично всі проекти є приватними і регулюються ринковими механізмами. Державне втручання чи регулювання змісту або форми подачі матеріалу на цих ресурсах неможливе. Державні подібні ресурси не витримують конкуренції перед приватними і є менш популярними.
Висновки
Домашнє навчання, як форма практичної реалізації базового права людини на освіту, повинне бути гарантованим усім громадянам України, за їхнім особистим рішенням, без обмежень за рівнем освіти, віковими, ґендерними, релігійними, расовими чи іншими ознаками.
Сучасний ринок друкованих матеріалів та дистанційних навчальних курсів є відносно вільним, внаслідок неможливості їх державного регулювання. Натомість, ринок послуг репетиторів є нелегальним, незахищеним та нерозвинутим. Як наслідок, незахищеними є і батьки і репетитори від можливих зловживань та порушень чинного законодавства.
Олена Єльникова, кандидат пед. наук, PhD, незалежний експерт з питань інформатизації освіти, автор інформаційних систем та комп’ютерних програм для управління навчальним закладом і діловодства.