Нестандартні розміри спортивної зали. Вона значно менша, ніж у більшості шкіл. Але це не завадило команді школярів 75-ї гімназії Києва посісти друге місце у змаганнях з волейболу серед шкіл Печерського району. У цій гімназії дітям задають домашні завдання з фізкультури, спортивна зала відкрита для всіх охочих погупати м’ячем на перервах, а ті, хто в підготовчій групі, обурюються, чому їм не можна на рівні з усіма бігати під час занять. Це історія про одного вчителя фізкультури, предмет якого люблять усі учні.
Посеред перерви в залу вриваються галасливі учні, кидають рюкзаки на підлогу, беруть у руки волейбольний м’яч, стають у коло і починають грати. Ніхто не робить зауважень, не ставить зайвих запитань. Єдина умова – наявність змінного взуття. І так майже на кожній перерві. Щоправда, у кожного класу є свій розклад міні-тренувань чи виконання домашнього завдання з фізкультури, які учні можуть робити під час перерви. А коли в школі був карантин через епідемію грипу і ГРВІ, то у волейбол грали і вчителі.
Дівчата і хлопці 5-го класу вже вишикувалися в роздягальнях і чекають команди вчителя
Починається урок фізкультури. Дівчата і хлопці 5-го класу вже вишикувалися в роздягальнях і чекають команди вчителя. Спочатку від нього трохи дісталося всім за крики і штурханину перед дзвінком. Вчитель довго не з’ясовує, хто винуватець, починає із запитання – чи всі почувають себе добре. Запитання про самопочуття учні чують також усередині і наприкінці уроку. А ще стежать за пульсом. Це теж одне з правил Сергія Івановича Джуха.
“Кожен учень уже знає, що має мені пояснити, чому він пропускає урок фізкультури. Не завжди діти кажуть правду. Щойно учні заходять в клас, я вже дивлюся на них – яка поведінка, який у кого настрій”.
Коли після розминки справа доходить до бігу, під стінку стають ті, хто належать до підготовчої групи. (До підготовчої медичної групи включають учнів, що потребують обмеження фізичних навантажень і поступового освоєння комплексу рухових навичок і умінь. До спеціальної медичної групи включають учнів, яким протипоказане підвищене фізичне навантаження.) Здебільшого, це дівчата. Скаржаться, що не можуть зрозуміти логіку – чому під час перерви чи надворі їм можна гонитися, а на уроках фізкультури – заборонено.
Поділ дітей на групи для занять фізкультурою не вітає і Сергій Іванович. Учитель з 18-річним стажем прийшов у школу зі структури МВД. Каже, що вирішив змінити фах ще на початку 2000-х. І жодного дня не пошкодував. Дітям, за словами вчителя, фізкультура потрібна. А для тих, хто в підготовчій чи спеціальній групі – навіть більше, ніж іншим. Просто навантаження, комплекс вправ і підхід мають бути індивідуальними.
“Спецмедгрупа не має права займатися фізкультурою. Максимум – допомагати вчителю і робити загально-розвиткові вправи. Я не маю права залучати дітей до фізкультури. Дитина хоче займатися, але я її не можу долучати – раптом щось трапиться. Хоча мені не подобається, що ми спеціальну і підготовчу групи посадили на лавочки. Вони, навпаки, ще більше повинні займатися”.
Після бігу кожен учень може побувати в ролі вчителя – стати перед усіма і провести зарядку. Діти активно тягнуть руки догори, адже під час виконання вправ на різні групи м’язів і частин тіла можна заробити хорошу оцінку. При чому, Сергій Іванович завжди цікавиться: “А скільки б ти собі поставив?”. Коли чує відповідь “9” або “10”, каже: “Неправильно. 12”. Вчить дітей оцінювати себе гідно і не применшувати своїх досягнень. Хай навіть вони здаються подекуди не надто вагомими.
Оцінювати під час уроків фізкультури потрібно, переконаний Сергій Іванович. “Оцінки треба ставити, інакше діти взагалі перестануть займатися. А так у них є стимул – по-перше, отримати хорошу оцінку. По-друге, навчитися грати в ту чи іншу гру”.
Вчить дітей оцінювати себе гідно і не применшувати своїх досягнень, хай навіть вони здаються подекуди не надто вагомими
На жаль, у школі немає умов для гри у футбол. 75-та Печерська гімназія – одна із найстаріших у Києві. Їй 210 років. На вулиці є невеликий заасфальтований майданчик з турніками. На ньому не пограєш. Однак, Сергій Іванович зізнається, що інколи сам порушує правила, дозволяючи школярам поганяти в м’яч. На вулиці школярі займаються фізкультурою в першій і четвертій чвертях.
А от волейбол і баскетбол – улюблені ігри. Вчитель на кожному уроці розповідає дітям цікаві факти про той чи інший вид спорту. Який рік народження баскетболу? Скільки гравців грають на майданчику? Якої ваги м’яч? Які правила гри? Хто з українських спортсменів відзначився в легкій атлетиці? “Діти повинні знати елементарні речі. Я не обтяжую їх зайвою інформацією, але намагаюся викликати інтерес цікавими історичними фактами чи історіями зі світу спорту”.
Не завжди урок відбувається за розкладом. “Потрібно враховувати стан і настрій дітей. Я не вважаю за потрібне тиснути. Коли діти приходять до школи після карантину чи канікул, вони розслаблені і незібрані. Тоді я не даю великих навантажень, а лише розминку і можливість погратися.
Краще, коли між вчителем і дитиною є діалог. Наприклад, я сам багато чого вчуся в моїх учнів. Досить часто мої школярі, які займаються в інших секціях, показують на розминці вправи, які я раніше ніколи не бачив. Я завжди хвалю їх за це, і ми стараємося повторювати певні гімнастичні чи танцювальні рухи”.
Вчитель на кожному уроці розповідає дітям цікаві факти про той чи інший вид спорту
Після відпрацювання волейбольних пасів у парах, обов’язкові вправи на прес і на осанку. Наприкінці уроку учні отримують домашні завдання. “Це обов’язково. Без домашніх завдань вони не будуть над собою працювати”. Ці завдання можуть побачити і батьки учнів. У школі працює система “Електронний щоденник”, де кожен може побачити успіхи своєї дитини, дізнатися домашнє завдання, прочитати зауваження вчителя”.
Кілька разів на рік педагогічний колектив гімназії проводить координаційну раду. Інколи на них запрошують учнів. А в березні вчителі обговорюють успішність, поведінку, здобутки і прогалини, надмірну емоційність чи конфліктні ситуації.
Галина Ярославівна Поварчук, директорка гімназії, каже, що одним із найактивніших “адвокатів” учнів незмінно залишається Сергій Іванович. “Одного разу вчителі-предметники нарікали на погану поведінку і неуспішність деяких учнів. Називали прізвища одних і тих самих дітей. Сергій Іванович слухав, а потім каже: “Домовимося: я візьму на контроль цих учнів. Якщо за 2-3 місяці нічого не зміниться, то ми будемо вирішувати питання з ними радикально – радити перейти до іншого навчального закладу”.
Одним із найактивніших “адвокатів” учнів незмінно залишається Сергій Іванович
Коли Галина Ярославівна запитувала у вчителів про тих “проблемних” учнів через деякий час, то всі дивувалися – дітей наче підмінили. Вони не стали відмінниками, але вчитися почали старанніше, стали відповідальнішими, підтягнулася дисципліна.
На моє питання: “Що ви з ними робили і робите?”, Сергій Іванович відповідає: “Нічого особливого. Просто спілкуюся. Діти цінують відкритість. Вони знають, що є чіткі правила – що на уроці, що під час тренувань, чи змагань. І якщо ти порушуєш правила, то будеш покараний – оцінкою, недопущенням до уроку чи змагань. При чому покарання має йти одразу за проступком. Інакше не спрацює.
Ми багато часу проводимо на змаганнях. У дорозі теж чимало говоримо. Ми розуміємо одне одного і довіряємо. Діти знають, що про наші з ними розмови не дізнається ніхто. Далі мене це не піде. А ще, можливо, мені допомагає досвід слідчого. Одразу після армії довелося попрацювати слідчим, тому я добре бачу, коли дитина говорить неправду. Їй потім самій стає соромно. А тим двом учням, на яких були нарікання, я сказав – підете з школи ви, то слідом піду я. Тому старайтеся, не підведіть і відповідайте за свої слова і вчинки”.
Усі діти хочуть до себе уваги, каже директорка. “І Сергій Іванович дає багатьом необхідну увагу, віру в себе, бажання досягати успіхів хай навіть через невдачі. Він завойовує в дітей повагу. Він не байдужий до них. Це не так часто зустрінеш у школі. До нас якось прийшла молоденька вчителька з фізичною культури одразу після інституту. Вона провела кілька уроків у початкових класах, а на п’ятий день просто не вийшла на роботу. Навіть трудову книжку не прийшла забрати”, – підсумовує Галина Ярославівна.
“Я на своєму місці і мені подобається моя робота”
Сергій Іванович веде спортивну секцію з волейболу щопонеділка і щоп’ятниці з учнями старших класів волейболом. Зізнається, що міг би займатися і щодня, аби тільки йому давали ці години. А на запитання, що робити, щоб діти полюбили фізкультуру, відповідає: “Усе залежить від вчителя. Я на своєму місці і мені подобається моя робота”.