Освітній центр Insight провів майстер-клас Олени Петрушкевич, психолога, казкотерапевта, експерта ПЗО «КМДШ» Львів. Стаття висвітлює матеріал майстер-класу.

Казка як інструмент педагога

У Державному стандартні початкової загальної початкової освіти галузі «Мова та література» говориться, що основною змістовою лінією мовної освіти у початковій ланці загальноосвітньої школи є мовленнєва, яка передбачає формування та розвиток умінь слухати і розуміти, говорити, читати і писати. Мовна та соціокультурна лінії забезпечують відповідний обсяг знань з мови, умінь і навичок їх застосування у мовленнєвій діяльності, а також уявлення про звичаї, побут Українського народу, визначні події та постаті в історії України.

Через художнє слово учні усвідомлюють власні національні корені, приналежність до свого народу, його звичаїв і культури. Саме у фольклорних творах, зокрема в казках, знайшли відбиток особливості світогляду, мислення, моралі нашого народу. У цьому жанрі втілено думки, надії, сподівання, естетичні ідеали українців. Знання фольклору сприяє вихованню позитивних літературних смаків, розумінню людських стосунків, міцному й глибокому усвідомленню учнями матеріалу з української літератури, орієнтує педагогів на широке використання казки під час вивчення інших предметів в початкових класах.

Казки – один із найбільш популярних жанрів серед дітей.

Кожен казковий твір викликає в дитини певні емоції (радість, сум, ненависть, обурення, переживання, біль). Це не просто здатність людини передати ці відчуття, а здатність казки викликати ці почуття. Читаючи казку, дитина входить у фантастичний світ, починає жити описаною дійсністю, життям свого героя. І сприймає це все по-справжньому.

Згадайте казку або фантастичну історію зі свого дитинства, яка на вас справила найбільше враження. Яка першою спадає на думку? Що ви відчуваєте, поринаючи подумки у казкові історії дитинства?

Ви посміхаєтесь та відчуваєте тепло по всьому тілу. Казки дитинства для нас завжди емоційно позитивні. Тому, згадуючи казкову історію, ми пірнаємо у той найбезпечніший та рідний нашому серцю світ. І у такому емоційно «відкритому» стані ми відкриті до будь-якої інформації, чи то повчальної, чи то пізнавальної. А казкою у такому разі можемо назвати будь-яку історію, якій ми співпереживаємо.

Історія, яка чіпляє наші почуття та викликає емоції, має надзвичайний вплив на нас. Бодай більше, така історія, або наша реакція на неї розповідає про кожного з нас набагато більше, ніж ми самі про себе думаємо та знаємо. На цьому базується казкотерапія.

Казка – це найбезпечніший спосіб дізнатися щось нове та чимось поділитися.

Казка в початковій школі здатна виконати не лише виховні, а й розвивальні та навчальні завдання. За правильної організації процесу роботи над казкою в учнів істотно покращується мислення, увага, пам'ять, мовленнєвий розвиток тощо.

І з кожним прочитанням можна відкрити в казці щось нове, скрите до цієї пори, а це означає винести для себе якийсь досвід.

На жаль, не всі вчителі замислюються над впливом казок на учнів, на практиці не всі проводять ігрові заняття, пов’язані з казкою. Вважається, що цей жанр літературної творчості може бути використаний тільки на уроках літератури, часто робота з казками обмежується прочитанням матеріалу і засвоєнням змісту написаного.

 

Як використовувати казки на практиці?

Згадаємо відому для всіх казку «Колобок» та задумаємося над питанням чи позитивна для нас, слухачів, ця казка.

Думки можуть розділитися: «Негативна, адже з’їдають головного героя», «Негативна, адже Дід і Баба лишилися голодними», «Позитивна, адже Лисиця наїлася», «Позитивна, оскільки розказує дітям, що не можна тікати з дому», «Позитивна, тому що Колобок побачив світ». А що б ви відповіли – позитивна чи негативна?

Цікаво, що більшість дорослих вважають закінчення казки поганим. Чому? У нас, дорослих, проходить асоціація зі смертю, а це – негативно. Проте дитина сприймає Колобка як випічку, тож Лисиця просто поїла, а це – нормально.

Ставлячи таке запитання на уроці дітям, ви точно здивуєтеся різноманіттю думок та наочно продемонструєте, як по-різному сприймають один і той самий текст різні люди. Діти це відчують, почнуть обговорювання, розкриються.

А далі питання: «А якою б була доля Колобка, якби він не втік?». Його з’їли б Баба і Дід, а так він світ побачив. Йдемо глибше. «А що б сталося, якби його не з’їла Лисиця?» Зачерствів, адже він із борошна зроблений, а не якийсь магічний, засох би та й залишився б десь у лісі.

Не секрет, що народні казки світу часто мають схожі сюжети чи героїв. Крім того, у багатьох казках одного народу можна зустріти тих самих героїв, що переходять з казки в казку. В українській народній творчості це незмінні «були собі дід та баба...», хитра Лисичка, Баба Яга, голодний Вовк, злий Змій тощо. Неодмінною, здавалось би, у кожній казці є перемога добра, справедливості, розуму і відваги.

В німецькій літературі є схожа казка про Картопляного Короля. Тут величезна бульба – Картопляний Король - єдиний з усіх картоплин у мішку не хоче, щоб його з’їли. Коли приходить баба набрати картоплі на обід, Картопляний Король виривається з її рук і котиться.., втікає від смерті. По дорозі він зустрічає Їжачка, Кабанчика, Зайчика і навіть Відьму. Усі хочуть з’їсти величезну картоплину, але Картопляний Король від усіх втікає. Так само, як Колобок, він відчайдушно розповідає кожному, від кого йому вже вдалося втекти. І от зустрічає Картопляний Король двох голодних дітей, які плачуть. Йому стає шкода діток, і він котиться просто до них. Щасливі діти зі щасливим Картопляним Королем поспішають додому, щоб мама приготувала їм величезного картопляного деруна.

У німецькій казці жива картопля, так само, як і український Колобок, помирає, але іде добровільно на смерть, бо тепер і для Картопляного Короля, як і раніше для інших картоплин в мішку, ця жертва має зміст – він щасливий, що допоможе дітям стати ситими, подарує їм радість.

На відміну від Картопляного Короля, Колобок помирає не добровільно, а через свою наївність та довірливість, можливо, навіть через свою чванливість і безголовість.

В будь-якому випадку Колобок виконав своє життєве призначення. Але, ставлячи такі запитання дітям, ви вчите їх не лише критичному мисленню, а й закладаєте певні цінності.

Такі роздуми над казкою «Колобок» можна використовувати з дітьми у молодшому шкільному віці.

Казку можна використовувати для глибоких життєвих роздумів у різні вікові періоди, а не тільки в початковій школі. Навіть дорослі можуть спробувати розказувати казки від імені одного з казкових героїв та відчують, що казка від «героя» має різне забарвлення.

Казка як інструмент педагога

Спробуйте обдумати, як би виглядала казка, яка розказана від імені свого героя, наприклад: «Я – Дід, сидів і подумав, що хочу їсти…». Наприклад, ставши на місце Лисиці не завжди можна дати відповідь на питання «Який життєвий урок отримала Лисиця?», бо можливо для вас Лисиця – негативний персонаж з стратегією поведінки, яка не вкладається у ваше життя. В цьому випадку варто задуматися над тезами:

  • дбати про те, яке справляєте враження та думати, як здобути те, чого хочете;

  • будьте хитрішими, коли чогось хочете, та говоріть те, що хочуть почути;

  • чому у нас прийнято вважати хитрість негативом? Хитромудрість, життєва хватка – це добре.

Після таких роздумів стає зрозуміло, як особистий досвід різних людей дозволяє по-різному мислити та відчувати однаковий текст казки.

Насправді ми бачимо дуже вузько, але коли стаємо в ситуацію, мислимо ширше.

Коли говориш за героя від його імені, то відчуваєш себе інакше. Виходиш з ролі судді. І так ми можем впливати казкою на будь-кого, закладаючи нові цінності.

Як бачимо із отриманого розбору, у казці дуже багато нашарувань. З кожним роком свого життя, отримуючи новий досвід, ми починаємо мислити ширше. Тож у різному віці різні нашарування казки будуть відкриватися. Але в будь-якому віці такі роздуми над здавалося б простою історією розвивають критичне мислення і дітей, і дорослих.

Такі розмови варто проводити з підлітками. Наприклад:

— А ви вмієте розпізнати, кому варто довіряти, а кому ні?

— Звичайно! – скажуть вони вам.

— А як? Як ти зрозумієш, хто у житті Лисиця, хто Заєць, хто з’їсть, а хто ні?

Під час обговорення важливо, щоб слухачі, а особливо підлітки, самостійно зробили висновок. Справа не в тому, щоб дітям щось нав’язати, а в тому, щоб підняти це питання. Тоді вони зможуть відчути та прийняти цінність, яку несе казка.

Чому обговорення казок допомагає краще зрозуміти людей? Тому що люди говорять про себе, «прикриваючись» героєм казки.

Казка як інструмент педагога

Можемо надати декілька практичних порад:

  1. Перед тим, як читати казку дітям, розберіть її самостійно.
  2. Щоб розібратися у казці досконало, до кожного речення ставте питання «Чому?» до абсурду «Чому саме сірий кіт?».
  3. Зробіть висновки. Поставте їх під сумнів. Бажано обговорити ці висновки з кимось ще, щоб побачити іншу точку зору. Скільки людей – стільки поглядів може бути.
  4. Спроектуйте  уроки казки на реальне життя.
  5. Пам’ятайте: працювати з казкою може кожен, якщо добре підготуватись.
  6. І при обговоренні завжди контролюйте, щоб на усіх етапах розбору діти та дорослі говорили від імені героя: «Я – Колобок – прокинувся і зрозумів, що круглий, і одразу скотився з підвіконня», «Я – Дід – прийшов до Баби і зрозумів». Потрібно зберегти відчуття, що ми у казці. Поки говоримо про казку – це безпечно, там все можливо.
  7. Лише на останньому етапі обговорення можна «вийти» із казки та говорити від власного «Я», щоб дійсно зрозуміти свій урок.

 

Чому казка працює?

Буває, ми просимо дитину щось зробити, вказуючи, як саме, або ж навпаки, щось не робити. Та все як горохом об стіну. А те ж саме прохання, почуте у казці, раптом спрацьовує. Чому?

У першому випадку ми або зустрічаємося зі спротивом «мене виховують, розказують як», або дитина поки що не має позитивного досвіду «я зробив – в мене вийшло». Якщо нам вказують, як і що робити, ми не хочемо це робити. Хіба дорослим завжди легко щось робити вперше? Складно діяти, коли не маєш жодного досвіду, от і дитина не діє.

Казка – це безпечне місце, природнє. Там розслабляєшся й заспокоюєшся, адже спрацьовує думка: «Казка – це не про мене». Там відкриваються почуття, будь-хто може почути і відчути, здобути досвід героя, якому співпереживає. Діти сприймають цей досвід, наче власний. Так його і отримують, проживаючи шлях героя, і тепер можуть спертися на цей досвід в реальному житті.

Тому головне мистецтво дорослого – підібрати казку, якій будуть співпереживати. Казка вплине лише тоді, коли доля героя хвилює слухача.

Казкотерапія – це не методологія, спрямована на роботу лише з дітьми. Цей інструмент підходить для роботи будь з ким. Адже метафора (на чому і базуються казки) – дуже сильний інструмент роботи з психікою людини будь-якого віку.

Корекційну казку можна написати і для себе, дорослого. Приклад такої казки до вашої уваги.


Автор О. Петрушкевич

Щоразу, як потрібно було зібрати пазл, її душа сповнювалась приємного очікування. Вона так це любила. Неспішне перевертання усіх частинок «обличчям» доверху. Пошук яскравої деталі, від якої мала початись картина. І тривале сортування частинок від «це точно десь тут буде» до «потім розберусь». Вона насолоджувалась процесом і ніколи не насолоджувалась результатом. Останній пазл ставав на місце і менше, ніж за хвилину, Еля розбирала картину на деталі і повертала їх у коробку на тривалий відпочинок.
З порядком вдома було те саме. Коли були сили і час, прибирання перетворювалось на приємне сортування і вкладання речей у потрібні місця. Картинка, яку слід було скласти, була в голові і гріла душу. Але коли вона з’являлась в реальності, то швидко зникала. Як і в ситуації з пазлом… Еля замислилась. Виглядало на те, що прийшов час залишити принцип задоволення від пазлу саме для пазлу. А для впорядкування домашнього та й робочого простору потрібний зовсім інший принцип.

Який?

– О! – відповідь прийшла швидко.

– Мені потрібний принцип «Тримай картинку»!

Так, Елю, саме так - тримай картинку!
Еля написала на аркуші великими літерами «ТРИМАЙ КАРТИНКУ!» і почала складати речі. Три години і три горнятка кави суттєво змінили вигляд квартири. Еля була задоволена. Вона написала ще три рази на трьох листках «ТРИМАЙ КАРТИНКУ» і розвішала у кімнатах, на кухні та в коридорі.
Рівно три місяці ці гасла мали милити їй очі. І вони з цим успішно справлялись. Перші тижні вона посміхалась, коли бачила їх. Надалі вона їх шукала очима, коли ловила себе на підступній думці, що речі можуть і на стільці до суботи повисіти…
За три місяці Еля нагородила себе званням «Господиня року» і сіла писати нове гасло. Яке, спитаєте ви. Теж дуже потрібне, але це вже зовсім інша історія…


Максимальний ефект від казки отримуємо, коли розповідаємо її. Асоціювати себе із героєм фільму та мультфільму, та й навіть книги з гарними ілюстраціями набагато важче, адже очевидна різниця між персонажем та собою. Сприймаючи казку на слух, ми накладаємо свій досвід, переживання, світосприйняття і зливаємся з героєм. Саме тому кожна людина у різному віці з різним досвідом по-різному сприймає і зміст, і посил, і мораль казки.

Казки працюють дуже особисто. Читайте, розповідайте, набуваєте досвіду!