За результатами дослідження*, освіта – єдина галузь в Україні, де більшість керівників (69 %) є жінками. Здається, тут вони не зазнають дискримінації і не впираються у «скляну стелю». Але чи так це насправді? В освітніх закладах частка жінок-керівників зменшується з віком учнів: якщо у дошкільній освіті жінки обіймають керівні посади у 98 % випадків, у середній — у 68 %, то у вищій — лише у 28 %. Ми поговорили з викладачками закладів вищої освіти і дізналися, з якими викликами вони стикаються у роботі і які можливості для розвитку бачать.
Як і в інших галузях, в освіті спостерігаються все ті ж патріархатні риси сучасного українського суспільства, зокрема посадова піраміда. Більше половини тих, хто вступає до вишів — дівчата. Але у розрізі спеціальностей розподіл за статтю ще дуже помітний, адже дівчата і хлопці домінують на тих факультетах, які відповідно підтримують актуальні статево-рольові стереотипи (дівчата — доглядово-обслуговуюча праця, а хлопці — військо). Також панує принцип: якщо фах капіталізується, то за ним навчається більше хлопців. Наприклад, якщо в СРСР представники економічних спеціальностей — то бухгалтерки і працівниці ощадкас, то сьогодні — це все більше банкіри, біржовики тощо. І навпаки, історія та філософія, втративши ідеологічний фльор і відповідні матеріальні вигоди, стали все доступними для дівчат, зокрема й тому, що хлопці перестали ними цікавитися. На всіх подальших освітньо-наукових щаблях — від бакалаврату до докторантури — відсоток жінок лише зменшується. Схожі тенденції і в викладацькому складі, де чоловіків навіть на «дівчачих» факультетах непропорційно багато, зокрема серед професури та керівництва.
Наукова діяльність VS материнство
Я — докторка наук, і не можу сказати, що стикалася з прямою ґендерною дискримінацією. Проте потрібно врахувати, що працюю у так званій «жіночій» галузі — соціології. У нас 50 % докторів наук — жінки, у той час як у філософії жінок серед докторів наук усього 13 %. Утім, з упередженнями щодо жінок в науці я стикалася. Коли вступила в аспірантуру, одразу вийшла заміж і завагітніла першою дитиною. Щоб бути аспіранткою на заочній формі, у мене вимагали довідку про працевлаштування. На питання: «Хто ж мене візьме на роботу на п’ятому місяці вагітності?» керівниця відділу аспірантури сказала мені: «Вы собираетесь диссертацию писать или в декрете отсиживаться?» Зараз я би відреагувала на ситуацію по-іншому, але це був 1999-й рік і я просто багато плакала від безсилля та образи. У результаті я тоді захистила дисертацію достроково, адже не використала можливість відтермінування захисту у зв’язку з пологами.
Але материнство для науковиць має і свої плюси. По-перше, навичку надзвичайної самоорганізованості. Обмеженість часу стимулює дуже плідно його використовувати. По-друге, можливість мати гнучкий графік. А у мене навіть вийшло інтегрувати свій материнський досвід у наукову діяльність: докторську дисертацію я захистила на тему: «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології».
Відсутність можливості поїхати на міжнародний обмін з родиною
Якщо є маленькі діти, то про стажування (принаймні на деякий час), доведеться забути. Адже більшість програм міжнародного обміну, навчання і стажування не підтримують членів сім’ї науковиці. Виключення — деякі довгострокові програми. Наприклад, Програма імені Фулбрайта.
Символічна оплата викладацької праці
Викладання, особливо на неповну зайнятість, поки оплачується символічно. Тому потрібно зрозуміти, де той баланс між бажанням ділитися своїми знаннями і необхідністю заробляти. Якщо викладання — це для вас частина життя і кар’єри, то в певний момент необхідно буде задуматися над дослідженнями і науковими ступенями.
Розуміти свої наукові зацікавлення та перебувати у середовищі підтримки
Моя кар’єра викладача розпочалася досить банально із асистента кафедри та пізніше аспіранта. На цьому етапі важливо мати допомогу від більш досвідчених колег, щоб визначитися з тим, що тебе цікавить з наукової точки зору. Звісно було б добре, щоб такі зацікавлення були сформовані ще під час навчання. Часто, і в моєму випадку теж, кандидатська дисертація є швидше містком, який треба пройти. Інший бік роботи викладача — власне робота із студентами на курсі — потребує певної підтримки також. Добре, щоб в колективі панувала здорова підтримка та допомога на перших етапах викладацького шляху.
Підтримувати зв’язок із бізнес-середовищем
Розуміння потреб ринку дозволяє тримати на пульсі те, що викладаєш на тому чи іншому курсі. Зараз, працюючи в УКУ, це не тільки відчуваю, але й намагаюся реалізувати. З огляду на цей фактор, рекомендую отримати досвід роботи в бізнесі, який до вас є найбільш дотичним.
Брати участь у міжнародних програмах навчання і стажування
Будучи аспіранткою я отримала стипендію Вишеградського фонду. На сьогодні таких можливостей є більш, ніж достатньо. Тому рекомендую не вагатися і подаватися. Недавній мій досвід — це участь у тритижневому акселераторі EIA (European Innovation Academy в Турині, Італія), був дуже корисним з точки зору підприємництва та розуміння глобального бізнесу.
Викладати в іншій країні за обміном
Це одна з найбільш цікавих можливостей поряд з професійною самореалізацією та можливістю бачити, як студенти розвиваються. Наприклад, в минулому році я викладала в університеті Тарту в Естонії.
Розвивати свої компетенції в Україні
Сьогодні якісні можливості для підвищення кваліфікації, конференції та тренінги для викладачок і викладачів з’являються і в Україні. Наприклад, в рамках спільноти для професійного розвитку викладачів «Вище» у жовтні відбудеться Креативний Кампус, присвячений розвитку креативності у викладачів і студентів.
*Дослідження проведено в рамках проекту Програми розвитку ООН в Україні «Зміцнення бізнес-об’єднань малих і середніх підприємств», що впроваджується за фінансової підтримки Державного секретаріату Швейцарії з економічних питань, та у співпраці з ГО «Ліга ділових та професійних жінок України» та Українським центром суспільних даних.
