Коли я проходжу будь-яке навчання, то намагаюсь побачити і відчути де це буде працювати, де можливе застосування, де буде ефективне впровадження. При цьому маю, відчуття що природню, властивість бачити зовні, більше й далі, ніж є чи пропонується – така собі картинка у майбутнє, яка може з’явитись мимоволі. Так відбулось і під час моїх чисельних навчань методам і підходам до фасилітації, коучингу, навикам ненасильницького спілкування, невербальної комунікації. Пазли неначе самі почали стягуватись в загадкову картину.

       Фасилітація, яка захопила бізнес, яка почала давати результати, яка сприяла успішній комунікації в групах, яка впевнено стала дієвим інструментом роботи з людьми – що може бути ще більш ключовим показником ефективності?! Саме цього нам конче не вистачає в освіті.

       Ми загрузаємо у протиріччях, суперечках та власних інтерпретаціях, коли варто почати з узгодження контексту, формування простору довіри і порозуміння. Ми шукаємо компромісів, витрачаємо на це безліч ресурсів і в результаті отримуємо те, що не влаштовує нікого і ніхто не готовий та не має бажання, енергії, сил впроваджувати. Ми кажемо про емпатію, безоціночність, безумовне прийняття, а не усвідомлюємо, що в старих стратегіях мислення і дій ці речі або тягарем залишаються в декларативних твердженнях, або починаються з глибокої роботи кожного в своєму полі сенсів від вчителя, батька, керівника до управлінця освіти. І це має бути не в термінології «як цьому навчити дітей», «як перенавчати педагогів», як когось, чомусь, якось.

      Ми катастрофічно не дозволяємо собі робити помилки, до болю хочемо бути найкращими, першими, непереможними, що навіть, коли починаємо розуміти потребу іншого і, власне, вже декларувати протилежні речі, на рівні мислення, відчуття і дій ми залишаємось в старій парадигмі, інерції, що ще довго буде нас залишати у конкурентному протистоянні, суперництві, потребі «правильних відповідей», непорозумінні, конфліктності, булінгу. І будемо створювати програми аля «стоп-конфлікт, стоп-булінг» та як попередити. Не усвідомлюючи, що ми продовжуємо ці речі закладати в малечу, утрамбовувати в кожного з нас, гублячи власне Я, травмуючи і ще довго шукаючи шляхи відновлення.

      В той же час можна все почати по-іншому. І не продовжувати утрамбовувати в себе знання, яких в інформаційному просторі стає все більше, все ширше, все крутіше, а потім весь цей потік намагатись передати (чи вгрузити) дітям. Суть-то не змінна, - ми продовжуємо вкладати в наші світи щось, приглушуючи і придавлюючи наш внутрішній світ і власне Я.

       Саме тому починаю вести свій блог циклом матеріалів, присвячених коучингу і фасилітації в освіті, глибинна філософія яких здатна творити неймовірні речі. І трохи більше про мої авторські курси і напрацювання – «Методи фасилітації в освіті. Коучинговий підхід», «Тренінг-гру «Бачу. Думаю. Відчуваю», «Основи коучингу в освіті», «Коучингова компетентність в освіті», «Успішний вчитель», «Стратегії успішного керівника», «Стратегії мислення. Базові навики вчителя», тощо. І додатковий курс «Методи фасилітації у початковій і середній освіті. Коучинговий підхід», який розроблений спеціально для підтримки тих, хто впроваджує ідеї Концепції НУШ, кого цікавить впровадження самоорганізації і самоуправління вже у початковій школі, способи передачі повноважень від вчителя до учня і побудова партнерських взаємовідносин між всіма учасниками, задіяними в освітньому процесі. І тоді ми будемо усвідомлювати, що не варто казати – «школа для дітей», бо тут ховається протистояння. Так само, як не варто казати, що хтось важливіший за когось. Людина – цінність нашого часу, а в школі це і учень, і вчитель, і прибиральниця. В першу чергу «ХТО?», «Для чого?» а потім вже – «Як?» і «Що?».  І тоді ми не будемо травмувати власних дітей, закладаючи в них переконання власних світів і болю.

       Фасилітація, як інструмент групової і командної взаємодії, є ефективним для всіх систем освіти, від державних, з великою кількістю учнів та вчителів, до невеличких команд приватних та альтернативних закладів. Курс складено з поетапної включенності усвідомлення власного Я – "Я і моя ідентифікація", "Я і група/команда", "Я і суспільство". Навчання побудовано на тому, щоб максимально достати власне Я з учасників занурення в інструментарій і обговорення – а як це для мене у моєму житті, у роботі з колективом, дітьми, як я бачу це з свого світу. І тут прояв творчості і відкриттів захоплює. Мрію про школу фасилітаторів освіти в Києві та інших містах, досвід якої ми зможемо поширити на всю Україну. Проект подано до громадського бюджету Києва ( № 1079), ми вже пройшли перший етап і ви можете на наступному етапі підтримати його своїми голосами і діями.

         Для більшого включення і занурення в рамках літньої школи від EdCoach School 17-21 липня плануємо інтенсив «Фасилітаційне освітне занурення», який має включати і методи фасилітації у початковій школі, і вивчення методології проведення тренінга-гри «Бачу. Думаю. Відчуваю», яка з невеличкої техніки курсу по фасилітації переросла в потужний інструмент. До речі, познайомитись з нею можна буде на сімейному кемпі "Освітній Експеримент" на Вінниччині 27 червня. Про неї, власне, варто написати окремо.

Далі буде.

P.S. І починаю розміщати відгуки випускниць курсу.

Наталія Зима, вчителька хімії технологічного

багатопрофільного ліцею ім.. Артема Мазура

м. Хмельницького,

вчитель вищої категорії , вчитель-медодист,

координаторка афілійованої (не)конференції

міні-EdCamp Khmelnytskyi A.Mazur Lyceum,

лауреат фінального етапу конкурсу

 «Вчитель року-2015»

zn.coolchem@gmail.com

https://www.facebook.com/winter.km

    Сучасна освіта ( світова і українська) наразі  переживає кризу. Несподівано виявилось , що використання педагогічного інструментарію ХХ ( а інколи навіть ХІХ) століття неефективне. Перед освітянською спільнотою щоденно з’являються нові виклики і кожен вчитель/-ка сам вирішує як на них реагувати. Я обрала шлях розвитку і освіти. Здавалось би сучасні технології надають безмежні можливості для самоосвіти, але є один дуже суттєвий недолік: теоретизація і відірваність від реальної освіти. Тому для мене вибір є очевидним – поєднання он-лайн та оф-лайн навчання з потужним практичним блоком. "Методи фасилітації в освіті. Коучинг підхід."( два модулі) та "Методи фасилітації у початковій і середній школі. Коучинг підхід." (другий модуль) - курс з циклу "Компетентності сучасного вчителя" від  Школи освітнього коучингу -EdCoach School ( автор і ведуча Наталія Чуприна) – мій реальний крок для побудови власної педагогічної траєкторії.

   Ділюсь своїми «надбаннями»:

  1. Знайомство з методами  ненасильницького спілкування змусило по іншому подивитись на себе та людей, що оточують мене. Виявилось , що дякувати правильно – це мистецтво, а розуміння своїх і чужих емоцій та потреб – життєдайне джерело розвитку.
  2. "Побудова консенсусу" – ефективний інструмент планування, активно використовую при плануванні роботи методичного об’єднання, роботи шкільного самоврядування, діяльності підліткового клубу « Z-club».
  3. "Світове кафе"  як процес взаємодії, спрямований на широкий обмін думками, ідеями й досвідом стало яскравою фінальною активністю на 

         міні-EdCamp Khmelnytskyi A.Mazur Lyceum. Понад 100 активних 

         участників/-иць події за короткий термін часу обмінялись досвідом і  

        думками, створивши «Освітній код для майбутнього».

  1. Деякі методи фасилітації ( метод сфокусованої бесіди, метод генерації ідей, метод генерації питань, "Шлях Героя", «Сад ЦІМБА», «Пошук майбутнього», історичний скан-адаптований, інтегральна методика) апробовано і прожито в групі. Ці методи очікують свого втілення у моїй діяльності, але (і це є дуже цінно) мої колежанки вже випробували їх і поділились власним досвідом практичної реалізації.
  2. Мій найбільший «WOW-ефект» це методологія EdScrum. Це те, що називається кохання з першого погляду. Готуюсь до нового навчального року, вже бачу як будуть «EdScrum-ити» мої учні при реалізації різноманітних проектів.

Для мене важливо, що робота не завершується з закінченням певного модулю. Формується спільнота активних, зацікавлених і неймовірно потужних людей. Кожен з нас стає частинкою синергетичного потоку позитивних змін.

   З заглибленням у фасилітацію як інструмент створення середовища співпраці і сотворчості, мотивації і самоорганізації  прийшло розуміння, що у сучасному світі давно закінчився час героїв-одинаків. Лише ефективна команда може стати успішною. Саме тому, важливо опановувати фасилітацію як стиль керування і взаємодії. Ідеальним варіантом є навчання команд з одного навчального закладу, одного населеного пункту, адже тим самим ми формуємо спочатку оту заповітну цифру  13,5% ранніх послідовників, пізніше 30% пізніх послідовників, що забезпечать незворотність впровадження інновацій в освітнє середовище.