Аж ніяк не нове явище в школі – колективне цькування одними дітьми інших – знайшло останнім часом нове життя під модним слівцем "булінг".

Суть при цьому, звичайно, не змінилася – це коли всі проти одного. Незалежно від того, чи є підстави для цього чи ні.

Найчастіше це переслідування заради переслідування. Отримання задоволення від цього. Причому переслідування того, хто не може сам за себе постояти.

Здавалося б, 21-е століття "на дворі", а як і раніше діти об'єднуються в зграї – не побоюся цього слова – для того, щоб познущатися над кимось по-слабкіше, по-молодше, по-бідніше, по-дурніше і т.д.!

Щоби розібратися в темі більш об'єктивно, ми звернулися до експертів, причетних до освіти, з традиційно простими запитаннями.

  1. З вашої точки зору, якщо в шкільному закладі виникає ситуація булінгу, хто в цьому винен? Або яка причина цього?

  2. Як ви вважаєте, кому в першу чергу потрібно реагувати на ситуацію булінгу, і що потрібно робити?

Обговорення цих питань з директором одної з київських шкіл, учасником АТО Андрієм Мельником вилилося в окрему велику розмову, яку ми вирішили опублікувати згодом окремим інтерв’ю.

До дискусії також приєдналася дитячий психолог, автор книг про дітей Світлана Ройз.

БУЛІНГ – ЦЕ ПРОЯВ СЛАБКОСТІ Й ВІДЧУТТЯ НЕДОРЕЧНОСТІ, ЯКІ ВИЛИВАЮТЬСЯ В АГРЕСІЮ

Булінг в школі. Хто винен, і що робити? Думки 4-х експертівНАТАЛІЯ ШУЛЬГА, професор, заступник директора у Дипломатичній академіїУкраїни імені Геннадія Удовенка при МЗСголовний експерт групи "Реформа освіти та науки" Реанімаційного Пакету Реформ

– З вашої точки зору, якщо в шкільному закладі виникає ситуація булінгу, хто в цьому винен або яка причина цього?

– По своїй природі булінг, – або цькування, – це перш за все прояв агресії. І вона завжди несе за собою одну і ту саму мету – домінування і приниження іншого, будь то дитина чи навіть дорослий.

Причиною тому, перш за все, є наше біологічне походження, бо ми все-таки походимо з тваринного світу.

А в соціумі до цього додається недостатність уваги та участі дорослих в процесі соціалізації дітей.

В цьому може бути вина батьків, які щось недогледіли за своїми дітьми. Іноді батьки навіть можуть самі несвідомо ініціювати таку поведінку.

Якщо у дитини насильство в сім'ї, і вона постійно бачить агресію батька, як правило, або і матері, – вона може переносити це потім в школу і далі по своєму життю – копіювати поведінку своїх батьків.

– Тобто причина булінгу лежить поза школою? У школу він приноситься ззовні?

– Так, але в школі може бути створена культура, яка буде підтримувати і підсилювати таке цькування.

На жаль, іноді причиною того бувають самі вчителі. Колись ми з вами говорили про те, що саме поняття обдарованих дітей є антипедагогічним. Тому що через це самі вчителі починають сегрегувати дітей і тим створюють умови для булінгу.

Якщо дорослі, вчителі так ставляться до дітей, що одні є любимчиками, а інші якісь інші, – діти моментально реагують на це і підхоплюють такий принцип поведінки. Що й закладає підстави для булінгу.

– Як ви вважаєте, хто в першу чергу має реагувати на цю ситуацію?

– Абсолютно всі дорослі, – кожен по-своєму, – повинні на це реагувати.

– Що потрібно робити?

– Якщо вчитель є сумлінним і дитиноцентричним, він, спостерігаючи таку ситуацію, обов'язково повинен втрутитися, щоб захистити того слабшого, який потерпає тільки тому, що він в чомусь слабший.

Він в той чи інший спосіб повинен розібратися з тією групою, яка так себе поводить.

– Як розібратися?

– Для цього школи мають тепер психологів. Якщо це переходить межу, то тоді і поліцію приходиться викликати. Є ж різні ситуації.

Якщо це цькування стає хронічним, безумовно потрібно працювати з батьками. Обов'язково потрібно з'ясовувати причини.

В першу чергу потрібно підтримати дитину – жертву булінгу, дати їй інструменти психологічного захисту. Бо, як правило, такі діти мовчать, намагаються ігнорувати ці атаки, а це тільки запалює тих, хто цькує.

Вони роблять амплітуду своєї агресії ще більшою. Вони беруть прибічників, залучають тих, хто сам боїться опинитися в такій ситуації.

До речі треба працювати не тільки з тими, хто виявляє агресію, але і з тими, хто є байдужим або просто спостерігає. Вони так само беруть в цьому участь, підсилюючи цей феномен.

Булінг починається з маленьких проявів агресії. Якщо не вчити дітей їх помічати і контролювати, це збільшує вірогідність булінгу в подальшому. Тому потрібно змалечку виховувати у дітей те, що називається сьогодні емоційною інтелігентністю.

Чому вдається цькувати когось? Чому ця особистість піддається цьому? Тому що вона не може володіти своїми емоціями.

А ті, які нападають, так само не вміють володіти своїми емоціями. Тому що булінг - це прояв слабкості, якоїсь недоречності, які виливаються в агресію.

Наприклад, коли дитина сама собі не може пояснити, чому їй важко вивчати математику, це може викликати в неї агресію проти того, хто легко вчить математику.

Просто на емоційному рівні і та, і та дитина не вміють контролювати своїми емоціями.

– Чи передбачає новий закон "Про освіту" якісь спеціальні засоби для вирішення цієї проблеми в школі?

– Закон "Про освіту" має заявочну фразеологію, яка говорить про те, щоб унеможливлювати, попереджати булінг в школі. А вже спеціалізовані закони можуть більше приділити цьому увагу.

Я думаю, що якраз в них будуть присутні статті, які будуть прямим текстом посилатися на майбутні інструктивні матеріали по упередженню, попередженню агресії в школі.

БУЛЛИНГ НЕДОПУСТИМ. НО В ЗАЩИТЕ НУЖДАЮТСЯ ВСЕ СТОРОНЫ КОНФЛИКТА

Булінг в школі. Хто винен, і що робити? Думки 4-х експертівПЕТР ЧОРНОМОРЕЦпсихофизиолог, соавтор образовательного проекта "Майбутні – IWonder"

– С вашей точки зрения, если в школе возникает ситуация буллинга, кто в этом виноват? Или какая причина этого?

– Слово "виноват" в вопросе уже замечательно иллюстрирует проблему буллинга. Оно сразу обо всем – о фрустрации, ненависти к себе, боли и эмоциональном разрушении. И печально, что оно так часто звучит в попытках разбора конфликтов.

Вообще, буллинг – это же следствие целиком естественных процессов в психике:

  • Иерархия (неизбежна в любой группе)

  • Инстинкт агрессивности, который есть у всех позвоночных. Нам нужны конфликты. Если их нет – мы их обязательно создаем

  • Механизм перенаправления агрессии по иерархической лестнице

  • Проистекающая из всего этого классическая групповая динамика

С другой стороны, естественность процесса не означает, что он приятен для участников. И тем более не означает, что его нужно пускать на самотек.

Есть мясо для нас тоже естественно, но можно его тихо купить в магазине, а можно убить топором своего соседа и съесть его бьющееся окровавленное сердце.

С буллингом и агрессивностью то же самое. Эти инстинкты можно реализовывать достаточно безопасным для всех способом. И часто именно так и происходит. Почему может не получаться?

1. Из-за фрустрации отдельных участников.

Есть дети, которые даже в самых толерантных группах становятся жертвами.

Есть дети, которые целенаправленно ищут жертв в абсолютно любой группе.

И те, и другие делают это потому, что страдают. Нет виноватых.

2. "Неудачно" подобралась группа, так что сразу много детей обладают уровнем агрессии выше среднего

3. Взрослые (учителя, наставники) формируют нездоровую культуру

 Добиваются своих целей давлением, обвинением, высмеиванием детей.

4. Есть критическое количество детей, которые принесли из дома нездоровую культуру взаимоотношений. Или эти дети доминируют в группе.

– Как вы считаете, кому в первую очередь нужно реагировать на ситуацию буллинга, и что нужно делать?

– Всем нужно реагировать. Кто первый заметил – должен запустить работу с проблемой.

Как? Ну мы же все понимаем, что простого и быстрого ответа не может быть. Поэтому предлагаю просто несколько мыслей "для подумать".

Любое подавление не имеет смысла. Пытаться вызвать чувство вины у буллера – плохое решение, потому что ему и так плохо. Дополнительное саморазрушение только будет повышать агрессивность.

Разве что, если наказание будет достаточно ужасным – оно переключит ребенка полностью на саморазрушение. Что, понятно, тоже не является решением проблемы.

Но. Не защищать того, кого обижают, – тоже недопустимо.

Но. Формат "кто первым заплакал" – неконструктивен. Так же, как и формат "защищать более слабого". Потому что это манипуляции, которые мешают ясности в отношениях и повышают напряжение в группе.

Защищать нужно каждого ребенка, который находится в ситуации буллинга. С любой стороны этого буллинга. Услышать нужно каждого. Скорее всего, если проблема возникает систематически – это задача психолога или психотерапевта.

Ну, и еще момент. В некоторых случаях лучшее решение – изменить группу. Иногда расстояние – это вообще единственное лекарство. Некоторые люди действительно не могут смириться с особенностями друг друга, а для детей до 14-15 лет это тем более неподъемная задача.

ПОСИЛЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ І СУВОРЕ ПОКАРАННЯ НЕ ПРИПИНЯЮТЬ БУЛІНГ

Булінг в школі. Хто винен, і що робити? Думки 4-х експертівВАЛЕНТИНА МЕРЖИЄВСЬКАспівзасновниця і викладач альтернативної школи "БеркоШко"

– З вашої точки зору, якщо в шкільному закладі виникає ситуація буллінгу, хто в цьому винен? Або яка причина цього?

– Булінг або цькування – це одна з спотворених форм становлення підлітків у спільноті. Коли відчуття впевненості в собі ґрунтується не на власних досягненнях, а на приниженні інших – тих, хто чимось відрізняється.

Тобто імпульс для цих дій цілком природній, але самі дії – деструктивні.

– Як ви вважаєте, кому в першу чергу потрібно реагувати на ситуацію буллінгу, і що потрібно робити?

– Булінг є руйнівним не лише для жертви і агресора, а для всієї спільноти. Вилікувати спільноту, в який встиг вкорінитись булінг, вкрай важко, бо кожний з учасників звикає до моделі стосунків жертва-агресор-глядачі і продовжує відтворювати таку взаємодію в одній з ролей.

Значно дієвіше – профілактика, недопущення встановлення такої системи стосунків, послідовне плекання атмосфери поваги і співпраці. Тож, реагувати має той, хто першим помітив зміни у стосунках в спільноті.

Найкраще, якщо це буде дорослий, який чимало контактує з групою і має певний рівень довіри підлітків (вчитель, класний керівник, тренер тощо).

Якщо в маленьких школах всі сутички інтересів як на долоні, то у великих – є ймовірність прогледіти зародок конфлікту. А їх необхідно розбирати негайно. Будь-яка проблема відкладена в майбутнє, через неуважність або сподівання "саме минеться" загострюється багатократно.

Що робити для профілактики булінгу:

1. Підкреслювати успіхи кожної людини – особисті і у спільних проектах, сприяти адекватній самооцінці.

2. Уникати приниження дітей і підлітків дорослими, особливо публічно.

Ніякого висміювання зовнішнього вигляду, манери поведінки чи загострення уваги на невдачах і помилках. Лише конструктивне обговорення конкретних дій, і то наодинці.

3. Утримуватись від надмірного захвалювання когось, виставляння його в приклад іншим.

Вчителі рідко замислюються над тим, що це також є різновидом булінгу, бо супроводжується неприємними емоціями (ніяковінням з одного боку, заздрістю або презирством з іншого) і також веде до сепарації від решти.

4. Неперервно транслювати ідею про неприпустимість приниження людської гідності, насилля. Демонструвати, що це не є круто.

І, як завжди, коли заперечуєте щось, необхідно пропонувати щось взамін, – різноманітні маркери крутості у вашій спільноті.

5. Категорично присікати найдрібніші обзивання і дражнилки, починаючи з раннього дитячого віку.

Навіть якщо принизлива форма спілкування властива в родині, неухильний месседж "тут це неприйнятно" буде дієвим.

6. Поважати особисті кордони кожного учасника спільноти і витримувати свої власні.

І як наслідок – давати можливість кожному відмовитись від будь-якої пропозиції та не терпіти дискомфорт.

7. Формувати позитивне сприйняття різноманіття світу.

Немає насправді групи однакових дітей/підлітків, з якої хтось один може вирізнятися. Всі різні, кожний по-своєму, і це чудово. Різноманіття – це перевага.

А от способів спинити булінг, який вже розгорнувся, обмаль – лише емпатія, співчуття.

Посилення ж дисципліни, погрози і покарання скоріш за все матимуть протилежний ефект.

Складність лише в тому, що розвинути емпатію зовсім не просто, і не всі до цього готові, навіть дорослі.

Втім, якщо дотримуватись викладених вище пунктів – можна спробувати :)

НУЖНО СОЗДАВАТЬ СРЕДУ ОБИТАНИЯ, В КОТОРОЙ, ЧТОБЫ СТАТЬ УСПЕШНЫМИ, ПОДРОСТКИ ДОЛЖНЫ ОБЪЕДИНЯТЬСЯ

Булінг в школі. Хто винен, і що робити? Думки 4-х експертівАЛЕКСЕЙ ГРЕКОВчастная школа "Афины", г. Киев, соучредитель и директор по стратегическому развитию

– С вашей точки зрения, какова причина буллинга в школе? И сразу же второй вопрос – как бороться с ним?

– В детстве я не знал слова "буллинг". Но зато мне очень хорошо было известно слово "травля".

Наш класс делился на тех, кто проживал в поселке авиазавода, и на тех, кто жил в киевском Академгородке. Нас, вторых, было меньше, и физически мы были слабее. Поэтому нас часто били. Иногда просто так, по случаю окончания учебной недели. Мы, как могли, сопротивлялись, и это очень веселило и раззадоривало истязателей.

Жаловаться взрослым было бесполезно, потому как они принципиально не вмешивались в детские разборки. Зато одноклассники избивали ябед особенно жестоко.

Не имея возможности победить в физическом противостоянии, мы стали искать иные, сейчас бы сказали – "виртуальные" способы отомстить обидчикам. Мы начали сочинять на них сатирические стишки, эпиграммы, и читали их друг другу, втайне наслаждаясь местью.

Однажды в 7-м классе на уроке физкультуры наши недруги похитили мою записную книжку со стихами. После этого состоялся врезавшийся мне в память разговор на заднем дворе школы.

Одноклассники, адресаты эпиграмм, были необычайно задумчивы. "Мы вас, конечно, побьем, – сообщили они, –но ответьте сначала: зачем вы это сделали?"

И после этого мы достаточно долго беседовали, довольно спокойно, и дело, кажется, даже обошлось без тумаков.

Они вдруг поняли, что мы обладаем особым, очень действенным орудием – словом, а слова, оказывается, могут быть куда болезненней, чем разбитый нос и фингал под глазом. И они нас зауважали.

После этого мы стали очень дружным классом, и травля вымерла, испарилась, и даже если мы временами подшучивали друг над другом, как это всегда делают подростки, – мы делали это беззлобно и аккуратно, стараясь не уязвить товарища слишком глубоко.

К чему это я? Нет места буллингу, травле там, где существует взаимное уважение. Но ни подросткам, ни младшим детям нельзя просто приказать уважать друг друга.

Поэтому вместо того, чтобы бороться со следствием, нужно просто создавать – не школу, а среду обитания, в которой каждый способен проявить свои лучшие качества, – такие, которыми все остальные не обладают.

Среду обитания, в которой, чтобы стать успешными, подростки должны объединяться в команды, состоящие из очень разных, непохожих друг на друга участников, обладателей уникальных талантов, знаний и навыков, которыми они будут щедро делиться друг с другом.

Утопия? Невозможно? Ну, тогда давайте трижды скажем "буллинг, буллинг, буллинг", и будем надеяться, что это явление исчезнет само собой.

Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи "Скворечник", спеціально для УП.Життя

Титульні світлини від Depositphotos