Тут, найімовірніше, буде багато smart casual. Концентрація деніму буде меншою за повсякденну, натомість підбори та годинники будуть впадати в очі досить рясно. Тут, найімовірніше, буде більше різних відтінків синього та блакитного, бо івентори часто вибирають саме цю кольорову гаму як презентабельний та безпечний варіант. Тут, найімовірніше, буде світла зала з достатньою кількістю стільців та великим екраном, але не вистачатиме різноманіття в кольорах та буде відсутнє зонуваннях для різних потреб відвідувачів. Тут, найімовірніше, буде більше різної їжі, ніж потрібно, натомість вегетаріанці лишаться трохи голодними, а каву пропонуватимуть стабільно посередню та лише в традиційних способах заварювання. Тут, найімовірніше, буде багато фронтальних форматів, побудованих радше на особистій харизмі «лідерів думок», ніж на об’єктивно нових та практично кращих практиках. Тут, найімовірніше, будуть рідко активувати знання та досвід учасників та учасниць в інтерактивних форматах, а думку відвідувачів запитають в закритому форматі анонімного онлайн-опитування вже по закінченні заходу. Тут, найімовірніше, вам щиро посміхатимуться на реєстрації, натомість з вирішенням «нестандартних» логістичних ситуацій (пеленальний столик для немовляти, ковдра та миска з водою собаки, безпечне паркування велосипеду) ви залишитесь наодинці.
Саме такою нам бачиться наразі середня освітня подія в Україні. Вона вже значно кращої якості, ніж була ще три або чотири роки тому. Але вона все ще має помітний наліт формальності та фронтальності, які часто пов’язують з посттоталітарними країнами. А в еклектичному дизайні її програми та простору все ще відчувається невизначеність між пафосом «серйозного заходу» та демократичністю як трендом, а також щире та іноді наївне прагнення догодити всім цільовим аудиторіям та to have it all.
Очевидно, що це радше «середня температура по палаті». Освітні події від різних провайдерів та для різних цільових груп розвиваються в досить різних напрямках та керуються цілою палітрою підходів – інколи сумісних, інколи менше. І хоча такий розвиток може часом видаватися радше на хаос, ніж на одну «індустрію», це також можна інтерпретувати як можливість обережної класифікації освітніх подій. Що, відповідно, дозволяє диференціювати рекомендації до івенторів та відвідувачів в залежності від типу освітньої події. Саме така спроба розгортається нижче: Тож, якими бувають освітні події та які (різні та схожі) дискурси та розуміння стоять за ними?
Що це? Тренд «edutainment» («education» + «entertainment») впевнено укорінюється на ринку освітніх подій та наразі не збирається здавати позиції. Наче бармени та барвумени, провайдери освітніх подій змішують «education» та «entertainment» в різних частках – часом точно притримуючись книги класичних рецептів, часом пропонуючи свої фірмові авторські «коктейлі», а часом імпровізуючи по ходу (більш або менш успішно). Тому і освітні події в цій ніші виходять досить різними. В одних смак практичного чи теоретичного навчання є більш концентрованим, а інших «education» розмивається льодом та іншими домышками зі сфери «entertainment».
Разом з тим, такі івенти об’єднує один принциповий аспект. Освітні події, орієнтовані на переживання, фокусуються на тому, аби відвідувач не просто почувався добре, але й відчував досить високий рівень ейфорії – як протягом самої події, так і якийсь час після неї. Це може досягатися різними інструментами – спільними вправами та ритуалами, харизмою спікерів, кольористикою чи візуальним стилем, вечірками та додатковою культурною програмою, їжею (та алкоголем), тощо.
Чому це? Сьогодні людство сфокусоване на власних емоціях. Можливо, причиною тому є недостатність просторів для повного відчування або вираження різних емоцій. Можливо, все навпаки, і це радше перенасичення щоденною емоційною «розкачкою» (наприклад, через рекламу та соціальні мережі), яке привчає людей до все більших «доз» переживань та вимагає все більшої концентрації емоцій. Як би там не було, саме зона розваг пропонує людям безпечне переживання та мультиплікацію «хороших» емоцій (радості чи задоволення), а певний сегмент освітньої івент-індустрії радо приєднується до цього хайпу до цього тренду.
Окрім того, що суспільство сфокусоване на своїх емоціях, воно не вміє опрацювувати «погані» емоції (сум чи гнів) та є неймовірно застресованим. Тому часом освітні події можуть виконувати (та виконують) функції зняття стресу та емоційної розрядки (або підзарядки) та стають своєрідним замінником ще недостатньо популярної в нашій країні психотерапії. Можна обережно припустити, що за певних умов освітні події можуть допомагати збалансуванню психологічного здоров’я нашого травмованого суспільства. Та можна з впевненістю сказати, що високий рівень стресу в суспільстві є однією з причин росту популярності подій в останні роки – до того ж, не тільки освітніх.
На що звернути увагу івент-менеджеру/-рці? Мантрою провайдерів освітніх подій та івенторів-фрілансерів в цій ніші мало би стати слово «баланс». Очевидно, що емоційна система кожного з нас – не дитяча карусель, а складний механізм, «качати» який (якщо і, то) варто винятково бережливо та професійно. Також очевидно, що освітні події мають, передусім, навчати, тому позитивні емоції відвідувачів на виході та захоплені відгуки онлайн не мають перетворюватися на самоціль. Тож не випускайте з фокусу навчальні цілі та не піддавайтесь спокусі емоційної гармонії за будь-яку ціну.
Що це? У таких освітніх подіях навчання є не ціллю, а приводом для того, аби зібрати певну констеляцію, вибірку відвідувачів. Тут мова йде про побудову нових контактів, менеджмент відносин та публічне позиціонування свого продукту чи свого месседжу – при чому не обов’язково лише для організаторів чи замовників події, але й для учасників. Такі освітні події мають певну заявлену навчальну ціль (наприклад, безкоштовно навчити основам івент-менеджменту), але в реальності вони є «допоміжними» заходами, направленими на вирішення інших (тобто, не навчальних) задач. Серед топу «прихованих» цілей стоять управління іміджем та зміцнення контактної бази організації чи бренду, або ж непрямий продаж інших продуктів.
Як і у випадку з попереднім типом подій, тут палітра дуже широка. У найгіршому разі це можуть бути quаsi освітні івенти, направлені на whitewashing в інтересах певної партії або політичної ідеї, або ж благодійні та культурні події великих корпорацій, ціллю яких є свідоме відвернення уваги громадськості від інших критичних питань у їхній бік. Але частіше все набагато простіше та виваженіше –це можуть бути презентації нових продуктів чи сервісів, «запаковані» у формат безкоштовних експрес-тренінгів чи лекцій на цікаві для цільової аудиторії теми. І у такому разі освітня подія має хороші шанси вийти на відносини в форматі win-win.
Чому це? Умовний об’єм ресурсу часу та концентрації, який має цільова аудиторія, є майже незмінним. Натомість потік потенційних пропозицій та необхідних рішень постійно збільшується. У таких умовах онлайновий маркетинг швидко вичерпує свої можливості, і організація – чи то прибуткова, чи неприбуткова – має виходити в оффлайн-івенти. Натомість такі завдання, як управління іміджем, узагалі не можуть обійтися без оффлайну. Але оффлайн примхливий – для живої зустрічі недостатньо лише запрошення, вона потребує переконливого приводу. Можливість додаткового навчання вміє переконувати, бо освіта є «точкою болю», а люди рідко відчувають себе достатньо обізнаними. Last but not least нами часто керує жива людська цікавість, задоволення якої ми радо міняємо на власні час, увагу чи гроші.
На що звернути увагу івент-менеджеру/-рці? Ця ніша освітніх подій вкотре нагадує нам, наскільки важливо натреновувати своє критичне мислення. Відвідувачі подій мають чітко сформувати своє ставлення до івентів комерційного серктору, де вони «безкоштовно» отримують знання, контакти чи пригощання. Бо, згідно з законом збереження енергії, так не буває, і ми завжди платимо за все. Івентори ж, своєю чергою, мають чітко окреслити свої ціннісні орієнтири та політики щодо того, яким чином гарантувати прозорість комунікації цілей заходу, а також які замовлення та партнерства є однозначною «no go area». Наша відповідь на це запитання обмежується одним універсальним (хоча й метафоричним) правилом: «Ми не організовуємо концерти з музикою, під яку б не хотіли танцювати самі».
Що це? Окремий сегмент освітніх подій має амбіцію створювати майданчик для цілісного навчального досвіду, який полягає в винаходженні знання – такий собі (re)inventing knowledge. У цьому разі учасниці та учасники навчальної події не стільки отримують готове знання, скільки рефлексують власний досвід, діляться знанням, синхронізують розуміння та синтезують спільне знання – і все це максимально горизонтально та з використанням потенціалу групи. Така освітня подія може часом нагадувати гепенінг – рамочні умови події зрежисовані дуже ретельно, діючі особи на сцені добре вміють залучати глядачів до гри, натомість сам сценарій намічений гнучко та надає значний простір для імпровізацій. Як і гепенінг, освітня подія в цьому розумінні стає простором для «керованої імпровізації» та відкритості до «незапланованого впливу». Можна навіть сказати, що процес концептуалізації та реалізації таких подій починає межувати з митецьким процесом, але не формально (наче банальна назва презентації «Івент-менеджмент як мистецтво»), а практично.
Конкретизуючи до прикладів: цю нішу наразі займають нетворкінгово-навчальні формати на кшталт камерних майстерень та тренінгів або й багаточисленних (не)форумів та (не)конференцій, які передбачають широке залучення попередьного досвіду учасників, синхронізацію підходів та сенсів та спільне стратегування.
Чому це? Через конструктивізм у філософії та конструктивістські підходи в освіті зокрема. Цей епістемологічний підхід виходить із тези, що пізнання не є «простим» відзеркаленням навколишнього світу, а є індивідуальною конструкцією. Ця конструкція створюється кожним та кожною з нас – активно та постійно, поки ми інтерпретуємо та моделюємо цей світ, але передумовою такого «конструювання» є не тільки вміння рефлексувати та аналізувати самостійно, але й робити це колективно. Навчання за конструктивістським підходом вимагає інтеракції в групі та горизонтального навчання, інакше воно просто не працює. Власне, саме ці підходи також закладені в основі моделей «learning community», «learning organisation» та «learning city».
Наступним питанням може бути, чому та навіщо з’явився цей підхід взагалі? Знання ж і так існує, скільки можна конструювати? Очевидно, що це питання для цілих монографій, але ми спробуємо дати напрямок для думок в ключових словах – розмаїття, комплексність, неоднозначність.
На що звернути увагу івент-менеджеру/-рці? Якщо ви беретесь за таку подію, приготуйтеся до того, що велика частина вашої роботи буде сконцентрована навколо динаміки групи та інтеракції відвідувачів – від формування в міру гетерогенної групи та швидкого «розбивання льоду» до фасилітації горизонтального навчання та медіації конфліктів. Такі освітні івенти часто є більш орієнтованими на процес, ніж інші, тому вимагають ще більше ресурсів –як часових та людських, так і матеріальних (наприклад, на «правильне» приміщення, додатковий продакшн просторових рішень або на розширену команду фасилітаторів). Окрім того, часом такі події мають небезпеку бути незрозумілими для випадкового спостерігача збоку, а часом вони зовсім не потрібні – бо не все знання та не завжди треба конструювати.
Звичайно, зріз поточного ландшафту освітніх подій в Україні та спроба його класифікації, описані вище, є умовними та не претендують на виключність. Разом з тим, вже у цій формі вони допомагають сформулювати перші висновки та рефлексії, як, наприклад
Дискурси свідомості та mindfullness, які наразі штурмують та захоплюють багато сегментів ринку, мають великий потенціал для розвитку подій в освітній сфері. Наприклад, вони можуть мотивувати івенторів, замовників та відвідувачів освітніх заходів починати з питання «Чому?» в різних варіаціях: Навіщо мені цей подія? Яку реальну додану вартість вона несе та чому я зможу навчитися? Що станеться, якщо цього івенту не буде?
За багатьма ознаками індустрію освітніх подій в Україні можна віднести до креативної індустрії. Вона монетизує нематеріальні сенси та концепції, є переважно міським феноменом, базується на креативному капіталі невеликої команди розробників та є скоріше малим та середнім бізнесом. Але не всі освітні події та не всі провайдери освітніх івентів є частиною креативних індустрій – і не всі з них цього прагнуть чи потребують.
Ринок індустрії освітніх подій в Україні розширюється та розвивається, і цей тренд буде зберігатися ще якийсь час. При цьому в різних сегментах івент-рішення часом можуть виглядати настільки по-різному, що можна засумніватися в тому, що ми все ще говоримо про одну індустрію. І це ані добре, ані погано, але радше свідчить про сегментованість ринку.