Що у шкільній освіті є первинним – навчання, тобто отримання певних знань, навичок, вмінь, чи виховання, тобто становлення і розвиток дитини, її соціалізація?
Чи правильно організовувати навчання у школі без окремого спеціального піклування щодо розвитку і соціалізації?
Чи можливо організувати розвиток (становлення) дитини, не піклуючись про навчання її предметним знанням?
З цими питаннями ми звернулись до наших експертів.
Виявилося, що навіть в розумінні основних понять спеціалісти дуже сильно розходяться. Так, що привести їх позиції до одного знаменнику не завжди вдається.
Але ж це й цікаво!
МИХАИЛ ГОРОДОК,
психолог, автор книги "Эффективное воспитание без наказаний"
– Что для вас в школьном образовании является первичным – обучение, то есть получение определенных знаний, навыков, умений, или воспитание, то есть становление и развитие ребенка, его социализация?
– Развитие и социализация.
Виктор Федорович Шаталов говорил, что не нужно никаких усилий, чтобы сделать соленые огурцы. Их надо просто опустить в рассол на определенное время. Так и с воспитанием.
Главное – это среда: родители, школа. В идеале окружение ребенка – такое, чтобы он естественным образом учился сотрудничать и творить.
Но, боюсь, в современной школе это пока невозможно. Поэтому на первое место пока приходится ставить обучение. Учить школа худо-бедно умеет.
– Правильно ли организовывать обучение в школе, не проявляя отдельной специальной заботы о развитии ребенка и его социализации?
– Неправильно. Умение взаимодействовать с людьми важнее любого школьного предмета!
Но как с этим в школе? Проиллюстрирую на примере буллинга.
Сейчас много пишут о том, как взрослым справляться с буллингом. А надо бы писать о том, как взрослым перестать запускать буллинг.
Ведь главная причина буллинга в феномене, который называется "структурное насилие". Это когда отношения в самой среде строятся на культе силы.
Вот есть учитель. Он главный. Ему все можно: кричать, делать замечания, обзывать, перебивать, наказывать и так далее.
А вот я, маленький. Мне ничего не разрешено, я должен терпеть, делать то, чего не хочется, мое мнение никого не интересует. Если я кричу или обзываю кого-то, вызывают родителей.
Ребенок делает простой вывод – плохо быть слабым, надо быть сильным.
А как? Найти кого послабее. Еще лучше – объединиться и вместе "наказать" кого-нибудь. А за что – всегда найдется: плохо учится, кинул бумажку, сказал что-то не так.
– Возможно ли организовать развитие (становление) ребенка, не заботясь об обучении его предметным знаниям?
– Невозможно. Знания все-таки нужны. Деятельность взрослого человека всегда имеет конечный конкретный продукт: дом, картину, статью, программу, проект.
Но пару сотен лет назад придумали неестественную форму обучения, оторванную от реальной жизни, не предусматриивающую изготовление конкретного продукта, нужного людям.
Отсюда этот парадокс отличников, у которых отличные знания, но они ничего не умеют и никому не нужны, за редким исключением.
В связи с этим следует сказать об одном вредном мифе относительно школы – о том, что нам точно известно, какие знания давать детям.
Вот именно этот набор, включенный в обязательную школьную программу!
Всем детям одинаковый, в одинаковом объеме и в одинаковой форме!
Это действительно очень вредный миф, потому что он порой катком проходится по детским душам. И дети, которые нам верят, и стараются быть хорошими для нас, порой "через не могу" впихивают в себя то, что положено.
А реальность такова, что кто-то из них прирожденный математик, другой – прирожденный спортсмен, третий – предприниматель, а четвертый – проповедник. И каждая из этих профессий одинаково ценна!
У каждого ребенка особенный жизненный путь, и знания им потребуются тоже разные. Так что даем, что можем, а дети возьмут то, что нужно им.
В этом смысле взрослые должны обеспечить им обучение не как комплексный обед, а как шведский стол с максимально возможным разнообразием и правом выбора.
ВЛАДИМИР СПИВАКОВСКИЙ,
президент корпорации "Гранд"
– Что для вас в школьном образовании является первичным – обучение, то есть получение определенных знаний, навыков, умений, или воспитание, то есть становление и развитие ребенка, его социализация?
– Обучение. Однако, то, о чем тут идет речь, – это в 21 веке уже называется другим, простым и понятным словом "Выращивание". Выращивание ребенка.
Как выращивают яблоню в ботаническом саду. Там её поливают, удобряют, подрезают, окучивают, ухаживают… и всё это вместе нацелено на понятую всем цель – вырастить вкусные и полезные яблоки.
В 21 веке уже не работают однозначные ответы и одновекторные тренды. Более того, происходит разграничение функций, так как всё в большем количестве семей – совсем иные, отличающиеся от школьных, моральные устои, традиции и представления о добре и зле.
Например, во многих семьях считают, что если ребенок курит – ну и ладно! Выпил – а что тут такого? Подрался – молодец! Не выучил – ну и не обязательно. Зачем оно ему надо?..
Таким образом, всё больше вырисовывается, что функция школы – обучать, а воспитывать детей – это функция семьи. Школа не уполномочена перевоспитывать родителей.
– Правильно ли организовывать обучение в школе, не проявляя отдельной специальной заботы о развитии ребенка и его социализации?
– Да. Развитие и социализация – это функция общества и семьи.
– Возможно ли организовать развитие (становление) ребенка, не заботясь об обучении его предметным знаниям?
– Да. Только лишь предметное обучение устарело. Теперь в моде многослойные интегрированные кейсы.
Более того, серьезные глубокие знания важны лишь для поступления в вуз и обучения там.
Но это перестаёт быть фетишем. Огромное число поваров, водителей, строителей, сервисников и менеджеров вполне могут обойтись без предметных знаний и иметь счастливую и насыщенную жизнь.
ВАЛЕНТИНА МЕРЖИЄВСЬКА,
співзасновниця і викладач альтернативної школи "БеркоШко"
– Що для вас в шкільній освіті є первинним – навчання, тобто отримання певних знань, навичок, вмінь, чи виховання, тобто становлення і розвиток, її соціалізація?
– Виховання. На мою думку, в шкільному віці у людини формується самоусвідомлення, ідея розвитку, мотивація діяльності. Людина, яка має мету, може опанувати будь-яку сферу знань, будь-яке вміння незалежно від віку.
Постійно перенавчатись, здобуваючи що п'ять років новий фах – вже стає нормою.
Тобто шкільні знання не є остаточними, чи навіть базовими, скоріш початковими, відправною точкою.
А от пробудження чи прищеплення цінностей, пошук власної внутрішньої мотивації, знайдення діяльності, яка надихає – це дуже важливо. Тому я вважаю більш вагомою складовою виховання, а не навчання.
– Чи є правильним навчання в школі без окремого спеціального піклування щодо розвитку і соціалізації?
– Ні. Навчання в школі суто академічним дисциплінам, без приділення уваги віковим задачам, – є незбалансованим.
Так само як в дошкільному віці визначальною діяльністю людини є гра, так в середній школі - це спілкування з однолітками, становлення в спільноті, і лише наприкінці школи постає питання професійної і творчої реалізації.
Чудово, якщо дитина в цей період має довірену людину, окрім батьків, з ким може поділитись своїми хвилюваннями і труднощами – вчитель, сенсей, психолог. Бо з батьками, зазвичай, пов'язана частина задач підліткової сепарації.
Якщо ж особисті труднощі тривалий час не вирішувати, успішність в інших сферах відчутно згасає.
– Чи можливо організувати розвиток (становлення) дитини, не піклуючись про навчання її предметним знанням?
– Ні. Незважаючи на те, що становлення особистості є більш вагомим, я не вважаю що можна обійтись без навчальної складової.
Людей, мотивованих чистим пізнанням, зовсім небагато. Більшості ж необхідно допомогти здобути знання для подальшої реалізації. Дорослі, на відміну від дітей, мають далекоглядність, тому не варто пускати навчання на самоплин.
Окрім того, сам процес навчання – це дуже потужне середовище для формування здатності робити надзусилля, не припиняти спроб, не боятись помилок.
Фото Ігор та Ніна Гайдай
НАТАЛІЯ ШУЛЬГА,
професор, заступник директора у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, головний експерт групи "Освіта. Наука. Інновації" Реанімаційного Пакету Реформ
– Що для вас в шкільній освіті є первинним – навчання, тобто отримання певних знань, навичок, вмінь, чи виховання, тобто становлення і розвиток дитини, її соціалізація?
– Виділити, що є первинним, дуже важко. На кожному етапі освіти ви можете побачити ознаки і того, й іншого.
Недарма в радянські часи у програмах завжди закладалися і навчання, і виховання.
І що тут буде першим, а що другим? Воно йде паралельно, але обидва процеси можуть підсилюватися завдяки менторству, яке можуть здійснювати і батьки, і педагоги – вчителі, вихователі.
– Чи є правильним організувати навчання в школі, без спеціального піклування щодо розвитку, становлення, соціалізації?
Складається враження, що в сучасній українській школі програма орієнтована на вкладання в мозок певних знань та навичок, але це не спрямовано на формування людини як такої, на створення цілісної особистості.
– Освітній стандарт, дійсно, описує переважно знаннєві та навичкові компоненти. А для виховання, тобто для розвитку та соціалізації, ви не знайдете жодного стандарту.
Тому що стандарт має щось вимірювати, – математичні, фізичні, мовні й так далі навички. Як виміряти художню креативність? Як виміряти волю? А як виміряти толерантність? Це, хоча й цілком реальні речі, але не матеріальні.
Очевидно, що тут все поки що залежить від якостей самих вчителів, тьюторів, менторів. Якщо вони чутливі до тих нематеріальних категорій, то їм вдається побудувати обидва процеси – навчання та виховання – нероздільно один від одного.
Підсумовуючи, навчання без піклування про формування особистості є неправильним. Але таке піклування є дуже складним завданням, яке важко вирішити в нинішніх умовах. Хоча б тому, що його не можна стандартизувати.
А стандарт нам необхідний, тому що обов’язком держави є забезпечення певного рівня освіти для кожного громадянина.
– Чи можливо взагалі не піклуючись про навчання дитини предметним знанням, організувати процес її формування, розвитку, становлення?
– Якщо ми ставимо за ціль соціалізацію, набуття якихось загальнолюдських якостей, то безумовно чим креативніше середовище, тим краще і простіше це реалізувати.
Але якщо ми вважаємо, що людина повинна мати певну світоглядну платформу, то в певному віці вона має розуміти певні базові речі.
Наприклад, що таке Всесвіт, що таке Земля, людство, соціум, що таке людина і так далі.
– Ідея в тому, що якщо навчити дитину прислуховуватися до своїй природи, природа сама приведе її до якоїсь галузі знання, до потреби ці знання отримати, і вона сама знайде, що їй більше потрібно, що більш відповідає її покликанню, в чому вона зможе стати фахівцем. І вона сама, без примушення та набагато швидче, буде отримувати ці знання.
– Справа в тому, що цей процес формується у дитини у віці 5-7 років. Саме в цей час, якщо достатньо зроблена атмосфера позитивного ставлення до дослідження світу, закладаються всі ці особистісні риси.
До речі, недарма ж у нас навіть лексика залишилася, – в буденному житті ми кажемо "вихователі садочків", але "шкільні вчителі".
Але знову ж таки, якщо існує стандарт отримання освіти, то рано чи пізно яким би способом, якою б методологією ви не йшли до цього, в кінці дитині все одно доведеться брати іспит. Так що вона все одно повинна мати якісь базові знання.
Хоча в принципі відмовитися повністю від стандарту в освіті – це може стати цікавим випробуванням для сучасного суспільства.
Тому що змінилися ресурси. 20 років тому не було інтернету, не було смартфонів. Через те, що сьогодні ми маємо такий ресурс, дуже багато речей працюють по-іншому.
Мабуть тут має змінюватися і методологія освіти.
НАТАЛІЯ ЧЕРЕПУХІНА,
засновник освітнього простору "Майбутні – IWonder"
– Що для вас в шкільній освіті є первинним – навчання, тобто отримання певних знань, навичок, вмінь, чи виховання, тобто становлення і розвиток дитини, її соціалізація?
– Я не вважаю, що розвиток і становлення дитини можна назвати вихованням. Виховання – це більше об'єктна логіка. Якісь дії над дитиною як над об'єктом.В той час, як розвиток і становлення передбачають взаємодію з дитиною як з суб'єктом.
На мій погляд, головне завдання школи в тому, щоб створити певні правила гри для того, щоб відбувалися розвиток і становлення дитини.
А для цього найважливіше – створити умови, в яких людина може творити. Це завжди про свободу – свободу думати, обирати, помилятися, робити свої власні рішення і бачити результати. Відчувати підтримку. Лише тоді включається проактивність і почуття відповідальності.
Через творчість власне і формується людина. Як каже філософ і педагог Юло Вооглайд, "розвиток – це завжди функція творчості".
– Чи є правильною організація навчання в школі без окремих спеціальних зусиль, чи без окремого спеціального піклування щодо розвитку і соціалізації?
– Я б не використовувала слово "зусилля", і тим більше "окремі" чи "спеціальні". Бо так виглядає, ніби ми щось доліплюємо до попередньої системи.
Не бачу також, чому ми маємо обирати: або навчання, або розвиток і соціалізація. Чи можливий розвиток без навчання? Не певна.
Хоча певний фокус на мій погляд у школи має бути. І він залежить від того, у що ви вірите, на кого ставите, для чого працюєте. Школи мають бути різними. Тоді у всіх буде вибір: у батьків, дітей і, що важливо, у вчителів.
Для нас основний процес чи завдання школи – це розвиток вільної особистості. Тому все, що додає цьому процесу і підсилює його ми радо вітаємо – ідеї дітей і вчителів, і будь які можливості ззовні.
– Чи можливо організувати розвиток (становлення) дитини, не піклуючись про навчання її предметним знанням?
– Я вірю, що можливо. В певних умовах, які пропонують свободу вибору і творчість, дитина з часом починає захоплюватися якимись речами, а в деякі заглиблюватися. Це природа людини.
Так, можна через багато спроб в різних напрямках віднайти ту сферу, яка найбільше "драйвить" дитину. А коли вона починає занурюватися у неї, їй потрібен вже не вчитель, а експерт.
Що для нас означає свобода вибору? Максимальна кількість виборів, які діти можуть робити самостійно. Зокрема, це означає, що предмети вони мають самі собі обирати, і програму, і послідовність тем, і проекти. Можуть переключатися на інші. І нічого не робити можуть теж.
З іншого боку, мають бути певні рамки, які необхідні для того, щоби цей процес відбувався. Свобода неможлива без порядку, так само як порядок без свободи не має сенсу.
Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи "Скворечник", спеціально для УП.Життя
Титульні світлини від Depositphotos