Оленці Діхтярук щойно виповнилося 15. Вона живе в селі Шевченковому Київської області й створює там креативний простір “GROMADA space” – місце, де мешканці села зможуть приємно і з користю провести час.
Це – комфортна, затишна, освітлена, тепла кімната з пуфами. У ній будуть проводитися майстер-класи, воркшопи, поетичні вечори й лекції.
12-го січня дівчина запустила проект на краудфандинговій платформі“GoFoundEd” – і вже зібрала 63% від потрібних майже 58-ми тисяч гривень.
Оленка впевнена, що досягнути успіху можна виключно щирістю.
“Я щиро розповідаю про те, що надворі холодно і нудно гуляти. І мої однолітки щиро відгукуються. Вони відповідають, що їм – так само. Вони чесно вкладають свої гроші”, – говорить дівчина.
Ми поговорили з Оленкою та жителями Шевченкового про те, навіщо селу креативний простір, яким він буде, і що спонукало її ініціювати проект.
У лютому минулого року Оленка написала есе на тему “Чому мрії одних залишаються мріями, а мрії інших стають реальністю?”. З цим текстом вона пройшла відбір у Школу громадської і волонтерської участі та патріотичного виховання “Агенти змін” для ініціативних учнів 8-10 класів, яку Оленці порадила мама.
Тоді на участь у Програмі надійшло понад 400 анкет, але тільки 49 підлітків слухали лекції протягом трьох днів у Пущі-Водиці. Там ментори говорили з учасниками про мрії, цінності, лідерство та проектний менеджмент.
Завдяки знайомствам на Школі Оленка тепер має підтримку з усієї України.
Аби пройти в другий етап, учасникам треба було написати концепцію соціального або культурно-мистецького проекту, що вони хотіли б реалізувати у своєму населеному пункті.
Тоді Оленка замислилась про організацію щорічного фестивалю. Та зрозуміла: селу не вистачає місця, де можна збиратись постійно, а не раз на рік. Так і виникла ідея креативного простору в Шевченковому.
Згодом дівчина презентувала свій проект. Умовою був бюджет у 30-60 тисяч гривень.
“Терпимо в селі – це влітку. А в інші пори року – темно, неймовірно нудно і купа калюж. Добре, звісно, кілька разів обійти школу, але не надто весело. У просторі ми з друзями зможемо зібратись і просто подивитись фільм”, – говорить Оленка.
Окрім цього, дівчинка сподівається, що “GROMADA space” слугуватиме платформою для обговорення і втілення нових ідей і мрій. Що це – тільки початок.
Фото з GoFoundEd
Разом з друзями та знайомими Оленка вже визначилась з темами перших лекцій та воркшопів, що відбуватимуться в креативному просторі: “7 звичок високоефективних підлітків: як помиритись з батьками, визначити місію і змінити себе”, “Як написати есе?”, “Школа: наше право чи обов’язок?”, “Гончарство: магія глини своїми руками. Майстер-клас”, “Ненасильницьке спілкування, або як ефективно вести розмову”, “Медіація: основи вирішення конфліктів”.
Молодь вже домовилася з гончарем та художницею, які погодились проводити майстер-класи. Мама Оленки має відповідні сертифікати з курсів і може говорити з підлітками про ненасильницьке спілкування та медіацію. А сама Оленка була учасницею Школи Прав, відтак, може поділитись досвідом з іншими.
Запустити роботу простору Оленка планує в травні. Спочатку це буде місце для заходів: майстер-класи, лекції, літературні вечори, до яких зможуть приєднатись усі охочі.
“Коли ми покажемо жителям села, що такі заходи і такий простір – це звично, то плануємо, щоб приміщення було відчиненим цілий день. Це буде десь влітку і наглядати за усім зможу я. З осені – простір функціонуватиме після уроків”, – ділиться планами Оленка.
“Шкільні учителі повторюють нам, що ми встигнемо наговоритись після школи і не треба, мовляв, базікати на уроках. Але нам справді немає де поговорити, окрім школи. Недавно вчителька наголосила на тому, що для цього у нас є соціальні мережі. Та хіба онлайн замінить живе спілкування? Вчителі звикли до того, що важлива тільки розумова інформація. Але важливою для мене є саме чуттєва інформація і живе спілкування – те, чого не можна витягнути з ґаджетів”, – впевнена дівчинка.
Дівчинка розповідає, що щовечора зустрічає однолітків, які прямують до вокзалу, аби поїхати у Київ.
“Очевидно, вони їдуть туди, щоб просто десь посидіти. А якби таке місце було тут, то не було б потреби кудись втікати”, – говорить школярка.
Оленка вважає, що підлітки не облаштовують такі ж приміщення в інших селах тому, що не бачать, як можна. Вона ж хоче подати приклад.
Школярка каже, що на Програмі її надихнула дівчинка Соня, яка презентувала креативний простір у Костянтинівці. Тоді Оленка зрозуміла, як саме має виглядати “GROMADA space”.
“Важливу роль зіграло те, що я потрапила в таку спільноту, де були люди значно успішніші і кращі від мене. Але вони настільки по-доброму ділилися своїм досвідом, що я могла у них повчитися. І тоді я настільки зарядилася їхньою енергетикою, що вони стали для мене стимулом рухатись далі”, – розповідає Оленка.
Вона каже, що була впевнена, що збере потрібну суму. Щоправда, не знає, така впевненість – це добре чи погано. Натомість, зовсім інший і більш вагомий внесок – це власний час.
“Якось мені написав гончар з Києва. Казав, що має дачу в сусідньому селі, знає, як дістатись до Шевченкового і міг би давати майстер-класи в майбутньому креативному просторі”, – розповідає Оленка.
Також викладач бізнес-школи УКУ, який дізнався про проект з краудфандингової платформи, передав дівчинці величезну картину, аби прикрасити приміщення. А колишня жителька села спеціально приїхала, щоб зняти відео, де Оленка розповідає про майбутній проект – воно потрібне для залучення коштів через інтернет.
Зі Школи мистецтв сусіднього села проводити майстер-класи в креативному просторі зголосились скульптор, вчителька, яка вміє робити аплікації з сухих квітів, та дівчинка, яка робить тату хною. Роком раніше ті ж таки вихованці Школи допомагали Оленці влаштувати фестиваль “Мистецький шабаш” у Шевченковому.
Нещодавно дівчині написав хлопець з Києва, що, окрім фінансового внеску, хоче додати від себе чогось культурно-просвітницького.
“Хлопець виявився дуже різностороннім. Він мені розповів, що може проводити екскурсії, має тренерський досвід викладання танців, вміє грати на гітарі і займається спортивним туризмом. Він – до наших послуг”, – розповідає Оленка.
Власник приміщення, який дозволив використовувати його безкоштовно, також запропонував дівчинці викладати уроки ораторського мистецтва, оскільки сам нещодавно їх закінчив.
Фото: Марія Марковська
З Ярославом, керівником громадської організації та власником будівлі, Оленці вдалось домовитись випадково. Він організував цей простір для занять спортом і танцями, але там залишилась вільна кімната.
Ярослав знайомий з батьками Оленки, і якось, за гостиною, дівчинка почула, що він хоче, щоб у тій кімнатці проводилось щось ще, окрім спорту.
Пані Таня – мама Оленки – тривалий час працювала в школі вчителькою. Вона пригадує, що в якийсь момент їй здалось, що жителі села ніби законсервовані в одній місцевості.
“Ми ніби поблизу Києва, але нічого не бачимо і не чуємо. Тривалий час я була класним керівником, і ми з дітьми дуже багато об’їздили. Мені хотілося їм довести, що світ значно ширший, ніж вони думають. Через те, що спілкування обмежене (просто немає де і як), діти дуже важко переживають власні проблеми. Погано – коли у дитини настає момент “я тут бути не хочу, а де бути, не знаю”, – каже жінка.
Фото: Марія Марковська
Пані Таня розповідає, що в селі є чотири бари для дорослих і дитячі майданчики з гойдалками. Та немає дозвілля для підлітків.
Жінка каже, що вже стало непопулярним запрошувати друзів додому. Вона нічого не має проти, але друзі Оленки, приміром, дивуються, коли дівчинка кличе їх погостити.
Саме тому до ініціативи підключились батьки – вони розуміють дітей. Багато хто з них, а також учителі пропонують свою допомогу: хтось – інвестує кошти, а хтось – підтримує добрим словом.
“Коли у цьому ж селі росла я, у нас був клуб і які-не-які гуртки. Нині приміщення клубу навіть не опалюється. Інколи до одного з барів діти йдуть, щоб пограти в більярд. Трохи старші гуляють в лісовій посадці”, – розповідає мама Оленки.
Нещодавно в селі відкрилось кафе, де подають піцу, але тільки з 14-ї години.
“А до того часу нам пропонують спати?”, – дивується Оленка.
У Шевченковому багато некорінних жителів, більшість – це ті, хто знімають тут житло, а працюють у Києві. Часто люди одне одного не знають. За словами пані Тані, багато хто взагалі не акцентує увагу, що тут живе. Мовляв, у селі – тимчасово, мета – швидше переїхати до Києва.
“Тут мало хто знається між собою. Жителі села дізнаються про створення креативного простору радше в інтернеті”, – говорить пані Таня.
Втім, в якийсь момент односельчани зрозуміли, що це реальний проект і почали допомагати Оленці.
“В селі є близько 2 тисячі молоді, якій просто нема де зібратись. В майбутньому я хотіла б, аби мої діти мали змогу відвідати якісь цікаві заходи. Креативний простір – це саме те”, – каже 27-річна Вікторія, жителька Шевченкового.
Аби поширити свою ідею, дівчина розповідала про неї за будь-якої можливості. Приміром, щоранку в її школі проводять зарядку – Оленка ж просила вчителів виділити кілька хвилин, аби вона розповіла про задумку.
Сашко, друг та однокласник Оленки, говорить, що дівчина надихнула його на створення простору для баскетболістів. Футбольний майданчик у селі є, баскетбольного – немає.
“Для того, щоб організувати баскетбольний вуличний фестиваль, про який я мрію вже давно, треба просто обговорити цю ідею з друзями, які готові влаштовувати його разом зі мною. А де нам це зробити? Здається, тепер у нас з’явився шанс”, – говорить Сашко.
Фото: Марія Марковська
Пані Таня каже, що дочка все робить сама. І саморізи від шурупів теж самостійно вчилась розрізнити, щоб скласти список того, що треба придбати.
“Я намагаюсь підтримувати Оленку, бо пам’ятаю себе в 15 років. Мені хотілося, щоб мене почули, хотілося стати старшою”, – каже жінка.
“Я вважаю, що в нашому соціумі у дорослих більше можливостей бути почутими”, – додає Оленка.
Фото: Марія Марковська
До слова, Оленка разом з мамою ведуть блокнот, де записують власні цікаві ідеї. Мама Оленки впевнена, що ідеї треба фіксувати, бо вони швидко розчиняються.
Віднедавна дівчинка теж веде такий записник. І серед перших записів дівчинки – креативний простір у селі. А далі – десятки вже заповнених ідеями сторінок.
Марія Марковська, спеціально для “Нової української школи”
Титульне фото і перше відео – авторки