Як принцип соціального доказу може допомогти вам достукатись до дитини та позитивно змінити її поведінку, позбавити страхів або асоціалізації, не травмуючи при цьому.
Давайте поглянемо не скільки на предмет – те, що ви хочете змінити в поведінці дитини, а на фактор впливу – метод взаємодії, який забезпечить отримання бажаного результату з мінімальною затратою ресурсів. Допоможе нам Роберт Чалдині, автор бестселера в галузі психології «Психологія впливу», професор Arizona State University.
Якщо до дорослих людей можна застосувати цілу низку маніпуляцій та методів впливу через надмірну заангажованість цих людей, то для дітей, вочевидь, більша частина таких технік працювати не буде. Проте є все-таки деякі дієві. Наприклад, принцип соціального доказу.
Основа принципу:
Людина у більшості ситуацій визначає правильну відповідь, спираючись на те, що вважають правильним інші люди.
Так, дитина має мати свою думку. Але ж ми керуємося оцінками та рейтингами на кінопошуку, щоб обрати фільм для вечірнього перегляду? А як щодо порад лікаря, який запевняє, що ці ліки застосовують за даними доказової бази? Це – цілком нормальний процес, який зберігає і час, і енергію. Тому хвилюватись не варто.
Роберт Чалдині згадує про досліди Альберта Бандури, канадського психолога українського походження [з прізвищем тут не просто збіг], який займався розробкою способів зміни небажаних моделей поведінки й разом з командою досяг непоганих результатів. Маленьким дітям, які боялися собак, запропонували поспостерігати за хлопчиком-однолітком, який спокійно грав із собакою, щодня по 20 хвилин. Вже після 4 (!) сеансів своєрідної терапії 67% піддослідних дозволили, щоб собака був поруч, коли вони гралися у манежі. Ба більше, з часом вони й самі грали з ним, навіть за відсутності дорослих. Результат мав довготривалий ефект: через місяць дослідники знову оцінили рівень страху і з’ясували, що покращення не зникло.
У наступному дослідженні Альберта та його команди, взяли участь діти, які не просто боялись, а мали панічний страх бути поряд з собаками. Тут допомогли відеоролики із сюжетом, коли декількох дітей залучали у дії. Той самий алгоритм забезпечив аналогічний результат. «Принцип соціального доказу працює найкраще, коли доказ забезпечено діями безлічі інших людей», — пояснює Роберт Чалдині.
Праця Альберта – не єдине підтвердження дієвості принципу соціального доказу. Найбільш вдалою ілюстрацією цього принципу Роберт Чалдині вважає працю Роберта О'Коннора, психолога, професора University of Illinois, який досліджував питання соціально ізольованих дітей дошкільного віку.
В науковця був схожий підхід. У ході дослідження створено фільм, який містив 11 різних сцен з дитячого садка. Кожен епізод починався тим, що на екрані з'являлась, на перший погляд, нетовариська дитина-одноліток (це важливо, адже за цим принципом ми рівняємося на собі подібних), яка спочатку просто спостерігала, як інші діти граються та весело проводять час, а згодом приєднувалась до них. Це викликало здивування та щире захоплення в усіх присутніх. Результати були дивовижними: діти починали краще ладнати з однолітками та й взагалі краще поводились. Оцінку провели ще і через 6 тижнів – результат стабільний, а деякі піддослідні навіть відкрили у собі лідерські якості.
Фільмотерапія та соціальна адаптація у правильному середовищі можуть вирішити низку проблем з дитиною – від некомунікабельності до неакуратності та ліні.
Звичайно, перегляд фільмів чи просто перебування в іншому середовищі може бути малоефективним. Тут знадобиться ваш безпосередній внесок: не забувайте обговорювати фільми зі своєю дитиною, спробуйте запитувати у неї щось на кшталт: «Як думаєш, герой правильно вчинив? Чому? Ти б зробив(-ла) так само? Я б на його місці…». Крім бажаного результату, згодом неодмінно відчуєте, що зв'язок між вами та дитиною в рази сильніший.
Пам'ятайте, що tempora mutantur [часи змінюються], а ми маємо відповідати цим змінам.
{{read_more|Читайте також| 6109, 4593}}
Джерело фото pexels
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram