Мозок тинейджера не чує критику: головна помилка вчителів, що руйнує мотивацію

13.10.2025

723

Чимало вчителів роблять однакову помилку, мотивуючи школярів. Як з’ясували американські вчені з Техаського університету в Остіні, педагоги досі просто не знали про одну особливість роботи мозку підлітка. Завдяки їй школа може стати бажаним місцем, а навчання — улюбленим заняттям навіть для вчорашнього бешкетника. Професор психології Девід Єгер навіть написав про це книгу «Від 10 до 25: наука мотивації молоді». Освіторія вибрала для найцікавіше.

Мозок тинейджера взагалі не чує критику

Автор книги розпочинав як учитель, а пізніше став експертом з мотивації такого рівня, що консультував Google, Microsoft, Disney та Світовий банк, а також Білий дім та уряд Норвегії. Його надихала ідея, що всі стереотипи стосовно реакцій та поведінки людей можна спростувати або підтвердити за допомогою сучасних обстежень. Наприклад, за допомогою МРТ, яке візуалізує роботу мозку під час різноманітної діяльності.

Одне з досліджень, яке найбільше зацікавило експерта: мозок підлітків сканували в той момент, коли батьки робили їм зауваження. Адже дорослі сподіваються, що всі ці промови покращують навички та знання підлітків. На жаль, раніше нікому не спадало на думку перевірити: «Що відбувається в мозку підлітка, коли його критикують?»

Дослідники попросили мам попередньо записати аудіо, на якому вони завершують речення: «Що мені в тобі не подобається, так це…». Потім їхнім донькам підліткового віку дали це прослухати під час МРТ. Як думаєте, у скількох дівчат активізувалася ділянка мозку, що відповідає за комунікацію, планування або когнітивну активність? Скільки дівчат-підлітків сказали: «Знаєш що, мамо, ти маєш рацію. Я збираюся все змінити»? Нуль відсотків! Жодна не прореагувала так, як хотіли б дорослі. На нейробіологічному рівні в них навіть не були залучені ділянки мозку, що розпізнають мовні сигнали. Тобто дівчата просто перетерплювали ці слова як «білий шум», не планували змінити поведінку і не витрачали жодних інтелектуальних зусиль, аби зрозуміти, чого хочуть від них їхні мами. Натомість у частини з них дослідники побачили більшу активацію в областях мозку, пов’язаних із гнівом.

Гіпотеза, що підлітки болісно сприймають критику, підтвердилася. Така форма спілкування, до якої часто вдаються дорослі, знищує будь-яку мотивацію тинейджерів.

Неочікувані реакції на зауваження зафіксувало МРТ

Не можна оцінити роботу людини, яка чогось навчається, не критикуючи її. Без усвідомлення помилок неможливий будь-який поступ. Учителі потрапляють у певну пастку, де кожен вибір — неправильний. Досвічені педагоги зазвичай обирають «захищати предмет»: бути чесними, принциповими, дбати про рівень компетентності учнів. При цьому вони здаються суворими. А підлітки сприймають критику як приниження.

Інша ситуація зазвичай у молодих педагогів. Вони часто переконані, що легко зможуть надихати учнів, мріють про легке та приємне спілкування з дітьми. Такі вчителі обирають «стосунки зі школярами». Але стається дивне. Їхні енергія, натхненність, вміння перетворювати заняття на шоу, почуття гумору, зазвичай стикаються з байдужістю підлітків. Інколи ті ще й починають кепкувати з педагога або поводитися безцеремонно. Це може розчаровувати та навіть змусити почуватися безпорадно із класом.

Що ж відбувається? Аби не критикувати, вчителю доводиться знизити свої стандарти, утримуватися від зворотного зв’язку, бути милим, турботливим, але не дуже чесним. Підлітки це гостро відчувають. Учитель, який розважає та веселить їх, натякає на те, що він сприймає їх як дітей, як споживачів послуг, а не творців. До того ж щоб там не казали про підлітків, більшість з них бояться, що будуть непідготовлені до майбутнього.

Чому в старших класах не працює «правило бутерброда»

Дуже важко одночасно критикувати когось і мотивувати його. Професор Стенфордського університету Джеф Коен назвав це «дилемою наставника».

Є ще хитрий варіант, розроблений психологами: «правило бутерброда». Це мікс попередніх підходів: треба перед критикою неодмінно похвалити, а наприкінці додати ще один комплімент. Наприклад: «Хочу відзначити твою старанність. Утім, поки що ти виконуєш це завдання на середньому рівні. Ось яких помилок ти припустився:… Але я бачу твою наполегливість та вірю, що ти невдовзі зможеш краще». Та дослідження довели, що і це не працює. Заохочення вчителя надто загальні. Підліток буквально відчуває, що його назвали старанним дурнем. А запевнення, що він може краще, нагадує для нього спробу підсолодити гірку пігулку.

Але ті самі тинейджери можуть здивувати своєю наполегливістю, якщо проводять дослідження або готують роботи на міський конкурс. То в чому ж секрет мозку підлітка, який нещодавно розгадали нейрофізіологи?

«Ти мене поважаєш?»

Існує поширена думка, що тинейджерів мотивують недалекоглядні, егоїстичні, гедоністичні речі, такі як еротика, алкоголь, наркотики, покупки, онлайн-ігри чи плітки в соцмережах. Але науковий погляд такий: у них просто інший набір пріоритетів. Дослідження нейрофізіологів свідчать, що з 11 років статеве дозрівання посилює прагнення мозку до соціальної винагороди, такої як гордість, повага та захоплення, і робить підлітків суперчутливими до приниження чи сорому. Вони починають розуміти прихований зміст слів співрозмовників, намагаючись визначити, проявляється до них повага чи ні. Ця яскраво виражена чутливість зберігається до 25 років.

Підлітки ніби йдуть по канату над прірвою: якщо в цей час нагадати, що в людини заслабкі м’язи, канат вузький, є ризик розбитися на смерть, це знижує шанси на успішний перехід, на виживання. Канатохідці мають вірити в себе, підбадьорювати себе. Тож мозок підлітка ніби вимикає все, що може знизити самооцінку в цей період. Адже ставки немалі! Якщо критика змушує підлітка почуватися невдахою, у колективі він поступово отримає статус невдахи. І це дасться взнаки на все його життя. Так само у тваринному світі: якщо вовченя-підліток поводиться впевнено, воно має шанси на високий статус у зграї. У дорослому житті змінити це малореально. Якщо вовченя налякати, потримати в полоні тощо, після повернення воно скоріше стане омегою, останнім у зграї, ніж альфою, першим.

Ніби рахувати смачненьке

Тож пріоритети підлітків такі: відчуття статусу та поваги, відчуття того, що їх вважають цінними та значущими людьми. Професіоналізм учителя, який знає цю особливість, полягає в тому, щоб сформулювати, наприклад, домашнє завдання з математики так, щоб це відповідало основним підлітковим цінностям статусу та поваги. А ось те, що підлітки погано планують та ставлять цілі через особливості недозрілого мозку — це міф, який роками вважали реальністю. Насправді він просто жорстко запрограмований на обслуговування певних потреб, які важливі для соціалізації молодої людини.

Учні базової та старшої школи так само не в змозі вгамувати бажання підвищувати самооцінку та статус, як доросла людина — голод чи бажання спати. Якщо ви довго не їли, навряд чи ефективно розв’язуватимете завдання з математики. Але якщо запропонувати порахувати порції смачненького, яке невдовзі отримаєте, цікавість значно зросте. Так само з підлітками та особистим статусом кожного з них.

Якщо стимули правильні, тинейджери краще справляються із цілеспрямованою поведінкою, ніж дорослі, як довели дослідження. У школі просто не ставлять перед ними правильних завдань.

Різниця між тестами та онлайн-іграми

Підхід, який враховує особливості мозку підлітка, Девід Єгер назвав мисленням наставника. На тренінгах він навчив вже понад 20 тис. учителів, як це застосовувати. Хоча підхід містить чимало нюансів, головні ідеї такі.

Завдання з реального життя: конкретного підлітка, його громади. Якщо йдеться про розв'язання реальних проблем, які хвилюють старшокласників (саме їх, а не нав’язані старшими), тоді учні зазвичай демонструють дисципліну та наполегливу працю, яких бракує в традиційних завданнях. Це показує їм, що до них ставляться як до дорослих. Такий же ефект дає участь не у шкільних, а у «дорослих» конкурсах, змаганнях, проєктах, акціях. Але не вибірково для відмінників, а коли залучені всі учні, команди або клас разом.
Можливість перескладати будь-які оцінки та вільно підвищувати бали. У чому різниця між шкільними тестами та онлайн-іграми? Чому перших учні бояться, а другі обожнюють? Оцінку за тест вони сприймають як остаточну. Тож баланс мозку змушує ігнорувати її, як і все, що може знизити самооцінку. А ось невдала спроба в грі — це виклик, який спонукає знову й знову пробувати свої сили. Тому в ідеалі учень має перескладати стільки разів, скільки захоче. Причому низькі бали зовсім прибирають, якщо учень дістав кращі. Нещодавнє дослідження, довело, що найкращий варіант репетиторства у старших класах — не розповідати матеріал, а запитувати, надаючи невеличкі консультації стосовно того, що учень не знає. Тож спроби скласти тест з мініконсультаціями та детальною роботою самого учня над помилками — це найкращий спосіб вивчити інформацію.
Зворотний зв’язок вчителя на роботи (формувальне оцінювання) має бути поданий так, щоби допомогти учню підвищити оцінку. Експерти перевірили: зазвичай навіть читають зворотний зв’язок від учителя лише 40% учнів базової та старшої школи. Якщо ж рівень можна підвищувати, 80% не лише ознайомлюються з порадами, а й використовують їх.
Замість того щоб завжди розглядати стрес як щось негативне, варто запровадити концепцію «стрес робить тебе сильнішим, ніж раніше». Згідно з нею, стрес, за умови правильного підходу, може служити каталізатором особистісного зростання та покращення продуктивності. Навчаючи молодих людей сприймати стресові ситуації як виклики, а не як загрози, наставники можуть допомогти їм стати більш стійкими та краще підготовленими до життєвих викликів.
Наставники зосереджені не лише на негайній підтримці, а й на тому, щоб допомогти молоді рухатися вперед самостійно, навіть після завершення наставницьких стосунків. Фокусом має бути особисте майбутнє кожного з учнів.

Що реально для вчителя?

Повністю відтворити всі компоненти цього підходу, на жаль, окремий учитель не здатен. Як мінімум, потрібен додатковий оплачуваний час або помічник, який наглядатиме, щоби підлітки чесно проходили повторні тести у вільний час. Утім, ідеально, аби хоча б половина іспитів була усною, у формі опитування педагогом, а не лише тести. Для цього також потрібен час. Поки що метод підтримують двома способами: або об’єднуються кілька шкіл, які витрачають на це кошти, або добровольці-вчителі консультують на перервах, до занять та після занять, а також батьки стають волонтерами, які організують повторні тестування.

Та для кожного вчителя, у тому числі в Україні, є змога перерозподілити час так, щоби надати хоча б одну-дві додаткові спроби перескладання. Також можна вільно пропонувати участь у дорослих проєктах, які приносять користь громаді, ставити практичні завдання, враховувати інтереси учнів, давати зворотний зв’язок з поясненням, як це допоможе підвищити бал. І, звичайно, головне: ставитися з повагою та розумною вимогливістю до учнів.

Читайте також