«Ми всі різні, але ми однаково варті» – саме на такому принципі виховують шведських учнів. У школах Швеції не толерують расизм, сексизм, булінг та будь-якого роду дискримінацію.
Дітям ще із садочка викладають статеве виховання і вчать відстоювати свої кордони. Учням розповідають про різновиди сімей, а також про те, що, крім жіночої та чоловічої статей, є ще й нейтральна, яку у Швеції позначають займенником «hen» – вони.
Своїм 7-річним досвідом роботи в школах Швеції з НУШ поділилася вчителька іноземних мов та YouTube-блогерка Лена Тепла, яка раніше впродовж шести років працювала у двох закладах освіти Черкас.
У Швеції я шість років працювала у двох великих приватних англомовних школах Стокгольма, а останній рік – у державній школі. Починала я свою вчительську кар’єру у Швеції саме з викладання англійської мови. Взагалі в країні велику увагу приділяють опануванню англійської, й приблизно 90 % населення вільно розмовляє цією мовою.
Спочатку я працювала вчителькою на замінах і паралельно інтенсивно вивчала шведську мову, щоби отримати вчительське посвідчення шведського зразка.
Цей документ дозволяє працювати в усіх типах шкіл і, зокрема, мати більшу зарплату. Серед вимог отримання посвідчення – заповнення спеціальної анкети, надання копій документів про освіту, сертифіката про володіння шведською мовою на рівні С1, довідки про педагогічний стаж тощо.
Через декілька місяців мені запропонували посаду вчительки наук (Science) у тій же школі. Декого здивує той факт, що філологиня, вчителька англійської та німецької мов може викладати біологію, анатомію, фізику, хімію та технології в 4 та 5 класах. Але коли вчителі демонструють високий професійний рівень викладання, а їхні учні мають хороші результати, то керівництво «хапається обома руками» за таких фахівців.
Згодом, через два роки, я почала працювати в іншій англомовній школі. У мої обов’язки входило викладання основних предметів англійською та шведською мовами учням з особливими освітніми потребами, які мали складнощі із засвоєнням матеріалу. Такі заняття зазвичай відбувалися в малих групах або індивідуально. Також я часто супроводжувала цих учнів під час спільних уроків у класах із рештою школярів.
Цікаво, що приватні школи, як і комунальні у Швеції безплатні. Держава виділяє гроші на навчання кожної дитини, незалежно від доходів її батьків. Тому і в приватних школах можуть навчатися всі діти, щоправда, черги до деяких із них дуже великі. Нерідко дітей записують у приватні школи одразу після народження. Усе тому, що часто рівень освіти в таких школах вищий завдяки дисципліні та правилам поведінки, що прописані в статутах цих закладів. Хоча, варто зазначити, що й поміж комунальних закладів є ті, які мають високий рівень викладання.
Сама шкільна освіта Швеції побудована на засадах рівності та толерантності. У школах, де я працювала, дітям завжди повторювали фразу: «Ми всі різні, але ми однаково варті».
У місцевих школах не толерується расизм, сексизм, булінг та будь-якого різновиду дискримінація. Усе це прописано в статутах закладів освіти, а вчителі максимально стежать за виконанням цих правил.
Навчання діти починають із шести років у підготовчому (або нульовому) класі. Він більше схожий на дитячий садок, де діти граються і загалом соціалізуються.
Далі структура шкільної освіти виглядає так:
початкова школа з семи років (1–3 класи); середня (4–6 класи); старша (7–9 класи): учні складають національні іспити в 6 та 9 класах; гімназія (10–11 класи): тут учні можуть обирати навчальні програми, зокрема ті, які спрямовані на опанування певної професії, як-от столяр, електрик, кухар тощо. Це схоже до наших профтехів. Або ж після закінчення гімназій, які готують учнів до здобуття вищої освіти, учні можуть вступати до вишів.Водночас у школах, де я працювала, один/на вчитель/ка викладає максимум в одній або двох вікових групах. Наприклад, я працювала лише із 4 класом, але в п’яти паралелях. Або можна було викладати, наприклад, у кількох 6-х та 7-х класах. У такий спосіб вчителі краще концентруються на своїй роботі й не розпорошуються між учнями різного віку.
Пригадую, як в Україні я викладала англійську в початковій школі, середній і декілька годин мала в старшій. Виглядало це приблизно так: на першому уроці я займалась із першокласниками, де ми співали пісні, вивчали римівки, грали в ігри, а пізніше йшла до старшокласників, з якими вже треба було вести дискусії та писати есе.
Така різка зміна аудиторії досить виснажлива і створює шалене навантаження на вчителів. Усе-таки планування уроків, підготовка роздаткових матеріалів, перевірка домашнього завдання для однієї чи двох вікових груп – це оптимальний варіант для вчителя.
Обов’язковими предметами з 4 до 9 класу є шведська та англійська мови, математика, третя іноземна мова (вивчають із 6 класу), фізкультура, малювання, музика, трудове навчання, домашнє господарство (теж із 6 класу). Інші предмети тут викладають інтегрованими курсами:
наприклад, науки (Science), де вивчають біологію, анатомію, фізику, хімію та технології; соціальні науки: географія, історія, релігієзнавство та суспільствознавство.Цікаво, що в інтегрованих курсах предмети не викладають одночасно, а по черзі. Наприклад, на початку семестру два місяці учні вчать біологію, інші два – хімію і так далі до закінчення навчального року. Наприкінці кожного такого блоку діти складають тести чи створюють проєкти. У такий спосіб учні глибше занурюються в предмет, адже коли немає великої кількості уроків із різними темами, то сконцентруватися значно простіше. Такі інтегровані курси, як соціальні науки чи Science зазвичай викладає один вчитель упродовж року.
Під час навчання велика увага приділяється практичному підходу. Наприклад, на уроках домашнього господарства учнів вчать розраховувати бюджет. Якщо дітям потрібно приготувати певну страву, то вони мають порахувати, скільки продуктів для неї потрібно, скільки коштів вони можуть витратити, порівняти ціни на сайтах магазинів і обрати найвигідніші. Тоді вчитель може замовити ці продукти з доставленням до школи й, починаючи із 6 класу, учні вчаться готувати їжу.
Для занять із домашнього господарства є спеціально обладнані класи з плитами, духовками, мікрохвильовками, пральними та посудомийними машинами тощо. Там і вчать готувати їжу, прибирати, прати, складати бюджет тощо.
Значне місце відводять і темам свідомого споживання та зміни клімату. Пам’ятаю, як працювали над проєктом про збереження водних ресурсів. Учні шукали інформацію, як заощаджувати воду в щоденному житті, наприклад, приймати швидкий душ, а не ванну, прати одяг лише тоді, коли повністю завантажена пральна машина тощо. У такий спосіб виховується відповідальність за свої дії, діти не просто вчать теорію, а розуміють, як застосувати знання в реальному житті.
Оцінки виставляють за шкалою A, B, C, D, E і F, де А – найвища оцінка, а F – не зараховано. Водночас учнів до 3 класу не оцінюють взагалі.
Усі відомості про навчальні успіхи дитини батьки можуть знайти в електронному журналі. Там вчителі також пишуть короткі коментарі до кожної оцінки. Іноді це займає багато часу, особливо коли 150 учнів на паралелях і кожному треба написати щось індивідуальне.
Домашні завдання вчителі можуть задавати лише раз на тиждень з одного предмета. Водночас заборонено давати домашку на вихідні, наприклад, з п’ятниці на понеділок, інакше батьки можуть написати скаргу на педагогів. У дитини має бути вільний час.
Оцінки виставляють під час контрольного оцінювання наприкінці кожного блоку предмета. Наприклад, учні завершили вивчати біологію і тоді пишуть тест або створюють якийсь проєкт. Форму оцінювання вчителі визначають самостійно.
Нерідко педагоги з різних предметів об’єднуються і пропонують учням зробити один інтегрований проєкт. Наприклад, ми пропонували завдання – зробити маленькі моделі кімнат у коробках з-під взуття :
вчитель математики вчив робити правильні розрахунки, вимірювати площу, створювати моделі меблів; я (тоді вчителька Science) розповідала, показувала та допомагала зробити освітлення їхніх «квартир». Обирали та проводили тестування паралельного та послідовного з’єднання; а з вчителем праці діти робили різні серветки, штори та інший декор для кімнат.При вивченні іноземних мов основний акцент роблять на читанні та аналізі прочитаного. Також часто учні в малих групах створюють проєкти/презентації на різні теми, пишуть есе, розповіді тощо. Різновид роботи залежить від віку та рівня мовленнєвої компетенції учнів.
Однак при оцінюванні дуже важливо не породжувати конкуренції, щоб не створити відчуття, що хтось кращий, а хтось гірший. Тож оцінки ніколи не оголошують при всіх, а табелі досягнень можуть надсилати учням поштою на домашню адресу, щоби ніхто з однокласників не міг побачити результати навчання інших.
Навчання учні починають приблизно о 8:00 з інтервалом між класами в 5, 10, 15 хвилин, щоби уникнути великого скупчення дітей на вході та в коридорах. Завершення уроків залежить від віку учнів: молодші школярі йдуть додому орієнтовно о 13:00, а старші в деякі дні мають уроки до 16:00. Більш складні предмети намагаються ставити в розклад зранку, але за браком місця чи вчителів, це не завжди виходить.
Нерідко уроки є спареними. У першій частині вивчають теорію, а потім – практику. Наприклад, коли учні щось готують, то спочатку можуть дивитися якісь кулінарні програми англійською (вдосконалюючи мову), а вже потім готувати страви. А коли на фізкультурі учні вивчають орієнтування на місцевості, то урок може зайняти й дві години. Адже учні з вчителями йдуть на вулицю, у парк чи ліс та, незалежно від погоди, мають пройти й знайти всі станції маршруту. Також враховують час на прийняття душу та переодягання.
Для молодших учнів під час уроків по 60 хв роблять п’ятихвилинні перерви, а старші здебільшого мають 10–15 хвилин перерви між уроками та одну велику перерву на обід, яка триває годину: пів години учні їдять, а решту часу гуляють на вулиці.
Ще з дошкільного віку діти мають запам’ятати три правила:
«Стоп! Моє тіло!» – ніхто не має торкатися дитини та порушувати її особисті кордони без її дозволу; якщо хтось торкається дитини і їй це не подобається, вона може звернутися до дорослих, яким довіряє; слово «ні» завжди означає «ні».З дитячого садочка з учнями починають говорити про різницю між хлопчиками та дівчатками, про період статевого дозрівання, правила особистої гігієни, про різні типи сімей тощо.
До того ж якщо дитина хоче змінити стать (для початку на папері), то після розмов із психологами та дозволу батьків, класні керівники, медсестра та шкільний психолог проводять з однокласниками бесіду й пояснюють, що, наприклад, дівчинка з їхнього класу хоче називатися хлопчиком (або навпаки) і це рішення треба поважати.
Такі уроки викладають нейтрально, розповідаючи дітям про різні віри. Зокрема, пояснюють, як з’явилася та чи інша релігія, чому, наприклад, деякі діти та дорослі носять хіджаби, чому не вживають якусь їжу тощо.
До таких тем у школі ставляться обережно і стараються врахувати інтереси кожного. У шкільній їдальні в стравах прописують їхній вміст, щоби, наприклад, діти-мусульмани не з’їли страву зі свининою. До слова, є в меню і вегетаріанські страви.
На уроках праці немає поділу на «жіночу» й «чоловічу» роботи. Хлопці та дівчата виконують однакові завдання: шиють, готують, перуть, роблять щось із дерева, металу тощо. Головний меседж – усі рівні. Зрештою, і хлопці, і дівчата повинні мати елементарні навички приготування їжі, прання, шиття, прибирання.
У Швеції з темою гендерної рівності треба бути дуже уважними. Ще й досі пам’ятаю один казус, який трапився на початку моєї роботи. Соромно згадувати, але сьогодні я б назвала той випадок проявом сексизму з мого боку.
Річ у тім, що наприкінці уроку я запитала, чи є два сильних джентельмени, які могли б допомогти відвезти валізки з комп’ютерами в інше приміщення. Тоді висока спортивна дівчина запитала мене, чому я прошу допомоги в джентельменів, хіба ж дівчата не можуть бути сильними й здатними допомогти? Чи це не прояв сексизму? На той час я прожила у Швеції лише пів року і пропрацювала в школі два тижні, тож навіть не думала, що моє ввічливе прохання було проявом сексизму.
Однак попри те, що тема гендерної рівності досить поширена у Швеції, тут ще й досі за одну й ту ж роботу чоловіки отримують більшу зарплату, ніж жінки.
У Швеції є багато озер, тому вміння плавати – це ще і про безпеку. Учні в школі навіть здають нормативи із плавання різними стилями, проводять заняття з порятунку на воді. Старші класи часто проводять практичні заняття взимку з порятунку на льоду.
Особливо заборонено використання телефонів у роздягальнях та спортзалі. Гаджетами можна користуватися лише під час виконання якогось завдання. Тоді вчителі дають учням спеціальні картки-дозволи.
Водночас кожен учень та вчитель має свій комп’ютер, який надає заклад освіти. У деяких школах комп’ютери видають лише на уроках, а в інших учні можуть брати їх додому й наступного дня приносити.
А ще школярі не купують книжок, зошитів, олівців та іншу канцелярію – усім забезпечують і в приватних, і в комунальних школах.
Також у кожного/ї вчителя/ки є свій робочий телефон. Персональні номери та адреси електронних пошт педагогів заборонено давати батькам та учням – дозволено лише робочі. Звертатися можна лише в робочий час.
У школах, де я працювала, за запізнення на уроки учням видають попереджувальні бали, які записують в електронні щоденники. Якщо учні запізнюються, порушують правила, користуються телефоном без дозволу тощо, бали накопичуються і вони мають великі шанси в понеділок до початку занять «відсидіти» в класі годину та попрацювати додатково.
Наприклад, якщо в дитини розлучаються батьки, то це обговорюється на закритих нарадах, які проходять щотижня (наприклад, лише для вчителів 5 класів). У таких випадках працівників просять бути уважнішими до учня чи учениці.
Якщо дитина засмучена довгий час, має проблеми з друзями, то тоді варто повідомити про це шкільного психолога.
У місцевих школах педагоги мають багато «писанини». Чого лише варті 150 коментарів до оцінок для всіх паралелей класу про кожного учня, які батьки навіть не завжди читають. Листування з колегами, батьками, соціальними службами може зайняти до години. Також педагоги мають постійно перевіряти свою пошту і відповідати на повідомлення батьків упродовж 48 годин. А ще планування, перевірка домашнього завдання, активності для класної години, святкувань…
У підсумку хочу сказати, що все має свої переваги та недоліки. Освіта Швеції спрямована на виховання толерантної молоді, яка поважає чужий вибір і водночас вміє відстоювати свої кордони.
Однак здебільшого місцеві діти дуже сором’язливі. Їм складно виступати перед усім класом, натомість учні надають перевагу окремо виступити перед вчителем, щоб ніхто інший їх не чув. Частково це пояснюється і менталітетом шведів, у яких хизуватися чимось, навіть якщо це щось хороше (таланти, досягнення), є ознакою поганого тону.
Також усе більша кількість вчителів помічає, що за приблизно останні 10 років ситуація з поведінкою учнів й умовами праці погіршилася. Спостерігається і втрата мотивації до навчання в дітей, порушення дисципліни, від чого робота вчителів стає більш стресовою. Недоліки ще раз доводять, що ідеалу немає, завжди є над чим працювати та що вдосконалювати.
{{read_more|Читайте також| 6052, 6055}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram