Ми продовжуємо говорити про ефективну дистанційку в початковій школі й на цей раз наводимо кейс початкової школи сімейного типу Family&Friends. З початком війни в Україні школа перейшла повністю онлайн і запросила всіх охочих доєднатись. Крім обов’язкових предметів в школі працювали гуртки й читацький клуб. Ми також поговорили про те, чи потрібно готувати дитину до школи й чи варто дитину віддавати в школу до 7 років. Але про все по черзі. Далі пряма мова директорки й засновниці школи Family&Friends Тетяни Стахової.
Привіт, мене звати Тетяна, і два роки тому я здійснила свою дитячу мрію – заснувала початкову школу Family&Friends.
Чим старше я ставала, тим чіткіше бачила усі недоліки освітнього процесу. Несправедливість щодо учнів, неохочість вчителів цікаво викладати уроки, відсутність адекватного зворотного зв'язку батькам та нездоровий клімат у колективі. Тому з молодшої школи я мріяла стати вчителькою, а з 14 років – відкрити власну школу. Навчання для дітей не має бути ненависним заняттям, це насамперед про спілкування з однолітками та набуття потрібного та цікавого досвіду.
З 22 років я почала розвивати свій бізнес у сфері спорту та фітнесу, він приносив непоганий стабільний дохід. Та моя мрія була трохи про інше. І одного чудового літнього дня я зрозуміла, що готова відкрити власну школу. Знайшла інвесторів, вчителів, зручне приміщення, закупила меблі та запустила рекламу. Усе було готове, єдине — не було клієнтів.
У кінці серпня прийшла навчатися одна дівчинка. Ця подія і визначила, що школі бути. Я досі вдячна пані Олені, мамі першої учениці, за довіру. Згодом до нас приєдналися ще дві дівчинки. У кінці навчального року ми мали три учні у школі та три – у групі подовженого дня.
В другій половині дня в школі працювали гуртки – творчість, чирлідинг, айкідо, програмування, англійська, вокал і Майнкрафт. Окрім того, ми постійно ходили на екскурсії, в кіно та музеї. Нашою фішкою була атмосфера.
Тетяна Стахова і її донька Мія
Коли я думала над концепцією школи, мені хотілося створити щось зовсім протилежне до державних закладів та більшості приватних. Таку собі «антишколу». На той момент моїй доньці було 8 років, і я також шукала для неї приватний заклад. Та підхожий варіант було складно знайти. Десь була гарна атмосфера, але рівень знань, який давали дітям, низький. Десь рівень викладання взагалі не відрізнявся від звичайних державних шкіл. У деяких школах до того ж були зовсім відсутні гуртки, чи вони працювали неповний день. Часом зустрічалися дивні керівники. Я підмічала усі ці мінуси, і так сформувала, що я хочу бачити у власній школі, а що точні – ні.
Мені важливо, щоб у школі діти відчували, що їх приймають будь-якими. У гарному настрої чи поганому, слухняними чи неслухняними. Я не вчу дітей бути слухняними, тому що це не та риса характеру, яка допоможе їм у житті, а скоріше завадить. Наші уроки побудовані за принципами критичного мислення, ми стараємося навчити їх усе аналізувати самостійно, а не сліпо вірити думці вчителів. Тому у нас багато експериментів, дослідів та дискусій під час уроків і поза ними. Діти мають вміти побудувати власні висновки на основі доступної інформації. Ми їм маємо лише допомогти розібратися, а не нав'язати свою думку.
У нас можна бути собою, без масок. Діти це відчувають, бачать, що їх приймають справжніми, тому немає сенсу прикидатися таким, яким ти не є, проявляють свої характери. Хтось може подумати, що такий підхід розсинхронізовує атмосферу в школі. Ні. Навпаки. З таким підходом нам вдалося створити сильну команду – вони підтримують один одного та завжди раді прийти на допомогу. Звісно, не без сварок та непорозумінь, але з впевненістю можу сказати, що діти у нашій школі – найкращі друзі! Бо навіть зараз, коли ми усі розкидані по світу, діти приїжджають один до одного в гості в іншу країну. Колись нас об'єднала школа, а зараз навіть на відстані наш зв'язок сильний як ніколи.
У день повномасштабного вторгнення, це був четвер, ми скасували уроки, але вже з понеділка вийшли в онлайн. Тому виходить, що у нас майже не було перерви, і з початку війни ми не переставали працювати.
До нас почали додаватися знайомі наших учнів. Ми відкрили безплатний доступ до наших уроків усім дітям України. Спочатку у нас було 12 учнів, а за декілька тижнів ком'юніті уже складало 120 дітей. І це вау! Проте досвіду дистанційки такого формату, та ще й для такої кількості дітей, ми не мали. Тому спершу було лячно та тривожно. Ми розуміли, що це велика відповідальність. Тому що дітям з інших шкіл у кінці навчального року доведеться пройти атестацію у своєму навчальному закладі.
Я боялася, що щось може піти не так, щось не сподобається, буде залегко чи заважко. Та сталося те, що я не очікувала! Моя команда почала працювати з подвійною силою. Деякі вчителі проводили уроки навіть з окупованого Херсона та Маріуполя. Одна вчителька вдень була з дітьми, а ввечері збирала волонтерку. Ніхто не відмовився працювати, усі члени команди залишаються з нами досі. Викладачі підміняли один одного, проводили безплатні індивідуальні заняття з дітьми, що відставали, у відповідь на запити батьків ми вводили додаткові заняття.
Я не можу сказати, що дистанційка була важкою для нас. Діти були зібраними. Ті, хто долучалися перший раз, підхоплювали хвилю від більш досвідчених. Правила прості: у дитини ввімкнена камера та мікрофон, перед очима підручник, який демонструється на екрані.
Якщо діти запізнювалися чи не були присутні, ми одразу сконтактовувалися з батьками в особистих повідомленнях і швидко розв'язували будь-які питання. Дітям дійсно подобалося на заняттях, тому особливих проблем з навчанням ні у кого не виникало.
До основних предметів – математики, укрмови, англійської та ЯДС – додаткові додавалися спонтанно, їх діти відвідували вже за бажанням. На кінець навчального року в нас активно працювали такі гуртки, як програмування, акторська майстерність, живопис, крафт та емоційний інтелект. Також ми ввели gadget lesson та розмовний клуб з native speaker.
Я збиралася організувати читацький клуб у школі, бо для мене важливо, щоб діти читали художню літературу. Під час онлайн-навчання до нас додалася нова викладачка, яка теж уже давно хотіла реалізувати подібну ідею. Тому ми запустили читацький клуб, де діти знайомилися з захопливими історіями, обговорювали разом героїв та грали в розвивальні ігри на основі прочитаного. Ще ми співали патріотичних пісень на уроках вокалу та будували українські пам'ятки у середовищі Minecraft.
Моя дитина пішла в школу у 5 років. Вона не вміла ані писати, ані читати, але мала непереборний інтерес до пізнання світу. Тому я проти підготовки до школи, бо вважаю, що початкові знання можна отримати одразу у класі. Тим паче програма НУШ передбачає вивчення усіх базових математичних дій та алфавіту протягом перших пів року. І підготовлена дитина, уже маючи ці знання, просто втрачає інтерес та мотивацію. Причому це часто переходить і на гуртки та позашкільну діяльність. Тому я за те, щоб діти приходили в школу непідготовленими. Єдине про що треба подбати батькам – психологічно адаптувати дитину, проговорити усі її страхи та сподівання.
Ми охоче приймаємо дітей з 5-6 років, якщо у них є бажання спілкуватися з друзями та мати свою шкільну родину. Цей вік не є перепоною у нашій школі. Насамперед тому, що ми не державна школа, і можемо собі дозволити створити домашню атмосферу у класі. Недарма назва школи Family&Friends, ми дійсно тут усі сім'я та друзі.
У нас можна приходити в школу у піжамі чи в будь-якому костюмі. Одного разу дитина прийшла в піжамі, бо у неї була потреба відчувати домашній комфорт та затишок, і для нас це не проблема. Інші діти також вирішили спробувати, і утворився свого роду флешмоб. Ми були лише за і навіть влаштували декілька піжамних вечірок з ночівлею та розвагами прямо у школі. Мені, до прикладу, важливо, щоб дитині було комфортно в школі. І якщо їй для цього потрібно вдягнути піжаму чи костюм бетмена, то ласкаво просимо.
На уроці можна виходити з класу, не питаючи вчителя, якщо потрібно в туалет чи попити води. Це дитячі біологічні потреби, не у нашій владі їх контролювати чи тим паче відкладати у часі. Також під час уроку можна ходити, так може дійсно краще думатися, або виходити з класу, якщо є потреба перемикнутися.
Ми комунікуємо на довірі. У нас є килим, де діти можуть лежати під час уроку, також є підвіконня, де діти часто працюють. Є тільки одне правило, ти маєш виконати поставлене завдання і не заважати іншим учням чи вчителям. Усе інше можна. Тому навіть наймолодшим дітям тут комфортно, бо вони як удома. У дітей є класна мама, яка насправді їх дуже підтримує, може обійняти, допомогти одягтися чи поїсти, якщо потрібно, подзвонить батькам чи допоможе зробити вибір. Коштом цього у школі тепла атмосфера, дітям тут дійсно комфортно, навіть наймолодшим.
Коли ми приймаємо дитину у школу, то не проводимо жодного відбору чи співбесід, тому що у нас індивідуальний підхід до кожного учня. Навіть перебуваючи в одному класі діти можуть мати різні завдання згідно з їх можливостей та рівня підготовки. Вчитель, окрім основної теми уроку, завжди готує різні завдання для кожної дитини. Тому рівень підготовки чи знань не є для нас важливими, все одно усі діти працюють у своєму ритмі. Та ми маємо співбесіду для батьків, яку я проводжу особисто. Вона для того, щоб ми разом визначили чи підходимо один одному. У мене є певне бачення відносин з батьками, концепції школи та участі батьків у освітньому процесі. Вони також мають своє бачення. Якщо ми розуміємо один одного, то це єдиний критерій вибору, як для батьків, так і для школи.
Мені здається, що у нас найкращі батьки зі всієї країни, а той зі всього світу. Я навіть не думала, що чужі люди можуть бути настільки близькими у поглядах та баченні. Вони дійсно формують шкільну сім'ю і допомагають освітньому процесу. Багато майстер-класів для дітей у нас проводили саме наші чудові батьки. Наприклад, з малювання, написання книжок, акторської майстерності та навіть іспанської мови. Ми дійсно підтримуємо стосунки як справжня сім'я.
Можливо, насправді існує така категорія дітей, яка взагалі не може навчатися дистанційно. Та з нашого досвіду я бачу, що просто це комусь дається важче, а комусь легше. Якщо урок цікавий і побудований відповідно до специфіки певного віку, то проблем немає. У нас є діти з синдромом дефіциту уважності та гіперактивності (СДУГ).
І коли ми бачимо, що діткам важко сконцентруватися, то стараємося на це активно реагувати. Наприклад, можемо запросити до школи психолога, який проводить навчання нашим педагогам і дає корисні поради. Ми не пристосовуємо дитину до школи, а намагаємося зробити школу затишною для дітей.
Моя команда, то моя любов. Усі віддаються по повній. Звісно, спершу, поки ми іще формували команду, було різне. Та такої згуртованості як зараз, я ще не бачила. Хоч ми усі розкидані по світу, але тримаємося один одного, підтримуємо і допомагаємо, як можемо. Окрім школи, кожен ще має певні свої обов'язки, додатково працює чи волонтерить. Тому зараз у нас зібралася надзвичайна команда.
При доєднанні у нашу сім'ю нового вчителя, для мене є важливими відповідна освіта і досвід. Тому що ці аспекти дозволяють говорити з дітьми їхньою мовою, краще розуміти поведінку та, звісно, цікаво вчити. Варіант сліпо слідувати за підручником, зовсім не звертаючи уваги на особистість дітей, нашій школі не підходить. Мені важливо, щоб викладач хотів постійно розвиватися та вмів критично мислити.
До війни ми часто їздили на семінари, проводили майстер-класи, запрошували спікерів до нас, відвідували тренінги. Запрошували працівників інших шкіл поділитися своїм досвідом. Оце поєднання класичної освіти та сучасного підходу для мене дуже важливе у людях, що приходять до нас. Це має бути справою їхнього життя, принаймні на сьогоднішній час. Зараз у нас саме така команда, і у кожного я вірю з надзвичайною силою.
Ми провели випускний, але не попрощалися. Закінчився лише офіційний етап навчання. Зараз ми працюємо як офлайн, так і онлайн. Продовжуємо бачитися на офлайн-таборах, гуртках та вечірках. Де співаємо, граємо в мафію та крокодила, танцюємо, розважаємося і сміємося. Ми підтримуємо зв'язок, як з нашими дітьми, так і з тими, хто нещодавно доєднався, і чесно, вони теж уже стали нашими.
{{ instagram | 22 }}
З вересня чекаємо усіх в класах в офлайні, навіть уже є набраним 1 клас. Чекаємо на повернення наших дітей, але і відкриваємо онлайн-школу. Щоб ті, хто залишається за кордоном, могли мати якісну українську освіту. Вони усі готові працювати разом з нами у такому форматі, а ми готові підтримувати зв'язок навіть за таких обставин і формувати нові досвіди для наших маленьких українців.
Фото надані школою Family&Friends.
Приєднуйтесь до нашої сторінки й групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram