Чи в усіх українських школярів є змога навчатися? Чого прагнуть окупанти, якнайшвидше відновлюючи роботу шкіл? Куди й навіщо вивозять наших дітей? Аналітичний центр Cedos зібрав інформацію від свідків, із соцмереж та преси й проаналізував у дослідженні «Освіта на окупованих територіях України (24 лютого — 30 квітня 2022 р.)». Також відповіді дає дослідження «Освітнє поле на тимчасово окупованих територіях України (2014-2019 рр.)», проведене за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини. Освіторія зібрала головні дані з досліджень в одному матеріалі. 

Там, де тривають бої

У фокусі уваги дослідження — тимчасово захоплені російськими військами українські міста та селища Луганської, Донецької, Херсонської, Запорізької, Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської областей. Частина з них нині вже звільнені Збройними Силами України.

Там, де тривають інтенсивні бої або переважна більшість дітей шкільного віку евакуйовані, школи не працюють. Так, через небезпеку не навчалися учні Київщини, Сумщини, Чернігівщини, Донеччини та Луганщини. У деяких школах російські військові розміщували командні пункти (наприклад, у селі Катюжанка Київської області).

Місцеві органи влади та директори шкіл користувалися рекомендаціями Міністерства освіти України щодо таких небезпечних регіонів та раніше розпочинали літні канікули. Скажімо, у чотирьох районах Запорізької області завершили навчальний рік 2 травня.

Навчання як освітній фронт

На тимчасово окупованих територіях навчання за українськими стандартами відбувається дистанційно. Педагоги працюють віддалено, частина з них — з інших регіонів або країн. Школярі навчаються вдома, а частина з них — звідти, куди виїхали з батьками на тимчасові місця проживання. Наприклад, у Херсоні вчителі створюють відеоуроки, виходять на зв’язок з дітьми через соцмережі або телефоном, проводять тестування. В окупованому Мелітополі, навіть коли не можна було налагодити систематичне дистанційне навчання, вчителі пересилали уроки та спілкувалися з дітьми, щойно з’являвся інтернет.

Освітній омбудсмен України радить педагогам продовжувати працювати, але приховувати це від окупаційної влади, щоб уникнути загрози для життя. Адже є чимало свідчень про погрози окупантів тим освітянам, хто хоче навчати дітей за українськими стандартами. В одній з окупованих громад Запорізької області вчителям, які звільнялися, щоб уникнути співпраці з окупантами, погрожували, що «відвезуть до комендатури та примусять».

Примусова русифікація

Окупанти відновлюють навчання, щоб продемонструвати, що школи працюють за російськими стандартами та прищеплюють ідеологію, яка влаштовує загарбників. Можна припустити, що швидке переведення навчання на російські стандарти — планомірна політика росії на окупованих територіях.

Директорів шкіл та вчителів залишають, якщо вони стають колаборантами, або ж призначають інших працівників на їхні місця (як було в Мелітополі, Енергодарі). За свідченнями зі Старобільська, Волновахи, Маріуполя, на школи вивішують російські прапори, привозять російські підручники, а заняття розпочинають з гімну росії. Для нібито охорони шкіл туди запрошують представників військових формувань так званих ЛНР і ДНР. Це створює загрозу безпеці дітей та вчителів.

Також вводять інші шкільні програми, у яких 5–6 годин вивчення російської мови на тиждень. Замість історії України вчать історію росії.

Російська щодня і «товариш Сталін»

Чого загарбники цим намагаються досягти, зрозуміло із ситуації на територіях, які тимчасово окуповані ще з 2014 року: на Донбасі та в Криму. Там відбувається лінгвоцид, спроба знищення рідної мови українців. Скажімо, у Криму мають змогу здобувати освіту українською лише 0,1% від усіх учнів. У єдиній формально українській школі немає підручників з наук українською мовою, а кількість годин, виділених на вивчення української мови та літератури, менша за кількість годин на вивчення російської мови й літератури. Зі шкільних бібліотек вилучено всі підручники, за якими навчалися до 2014 року. У програмі курсу історії 70% часу передбачено на вивчення минулого росії, ще 30% — всесвітньої історії, і зовсім нічого немає про Україну.

На тимчасово окупованій території Донецької області зміни взагалі дивні. У початкових класах предмет «Українська мова» перейменували на «Мова народів Донбасу», а «Українську літературу» на «Літературне читання народів Донбасу». На них разом відводять годину на тиждень, тоді як російську вчать щодня. Серед іншого в підручнику йдеться: «…коли Володимир Сосюра обрав українську мову, він перестав бути донбаським поетом та став українським». Але в нього є такі, на думку авторів, досягнення, як «вірші, присвячені особисто товаришу Сталіну».

Замість «Історії України» запроваджено «Історію Вітчизни», яка базується на історії російської імперії та історії Донбасу. Замість «Географії України» вивчають географію Донеччини та нічого не дізнаються про інші регіони. У 2019 році випускники писали твори на тему «Чи потрібна жорстокість на війні?» та брали участь у таких акціях, як «Ми — майбутнє росії».

Українських дітей готують воювати проти України

Примусова мілітаризація школярів — ще один злочин проти прав дитини, до якого вдаються загарбники. Так, за місяць після окупації Старобільська там відкривають найбільший на тимчасово окупованій території Луганщини кадетський корпус на 400 місць. Такі ж планують відкрити в Лисичанську й Сєвєродонецьку. Загалом у таких класах та корпусах на кінець 2021 року навчалося 1617 дітей з тимчасово окупованої території Луганської області. Під виглядом «національно-патріотичного виховання» дітей готують до участі у війні на боці росії. Адже в росії ще 15 березня видано наказ про залучення до бойових дій в Україні резерву з-поміж неповнолітніх учасників «Юнармії». Підрозділи цієї мілітаристської організації створено в усіх школах Криму, а також у так званих ДНР та ЛНР. Нагадує те, як фашисти залучали до бойових дій у 1943 році старшокласників з «Гітлер’югенд».

Кількість воєнізованих класів у Криму за 6 років зросла більш ніж утричі. В уставі однієї кадетської школи (селище Білоглинка Сімферопольського району) записано: «Протидія українізації, виховання відданості… життєвим підвалинам російського народу».

Частиною мілітаризованого виховання в «ДНР» та «ЛНР» є «Уроки громадянськості Донбасу», які проводять з 1-го по 11-й клас. Дітей вчать, що потрібно бути захисниками росії. Приміром, у 4-му класі є такі теми, як «Великі правителі російської імперії», «Донбас — серце росії».

Українські діти не лише постійно беруть участь у воєнно-патріотичних заходах за місцем проживання, а й регулярно виїжджають до росії для участі в них.

Примусове переселення дітей

За даними ООН, станом на 20 квітня 121 тисячу українських дітей вивезли в росію. Більшість депортовані з батьками, чимало з них перебувають у фільтраційних таборах. Наприклад, за повідомленням радника мера Маріуполя, 18 квітня по лінії Мангуш-Нікольске-Ялта утримують не менш ніж 20 тисяч осіб. Російські чиновники проводять там примусове вивчення російської мови.

Повідомляється також про плани всиновлення незаконно вивезених українських дітей. У російських ЗМІ демонструють, як 23 квітня передали 27 дітей у російські родини. На пероні діти зустрічають тимчасових опікунів, яких вони ніколи не бачили! Серед них — ті, кому понад 10 років і хто, за законом України, має право вирішувати, чи хоче до конкретної родини. Також у будь-якому законодавстві цивілізованих країн процедура усиновлення включає знайомство з дитиною та встановлення контакту. Тож відбувається порушення будь-яких норм: на пероні переляканих дітей незнайомці розбирають за прізвищами.

Вони прямо кажуть, що планують забрати їх до родин зовсім не тимчасово.

Злочинне усиновлення незнайомцями

Термін тимчасової опіки — лише пів року. До завершення цього терміну уряд росії планує внести зміни до законодавства, щоб ці та інші українські діти були всиновлені, попри відсутність російського громадянства. Жахливо, що планують вивозити з України навіть тих дітей, доля батьків яких не встановлена. Взяти українських дітей пропонують і тим росіянам, які раніше взагалі не планували всиновлення, їх спонукала соціальна реклама. Тож невідомо, як взагалі вони поводитимуться з дітьми. Майбутніх усиновлювачів готують «працювати з агресією до них» українських дітей, яку пояснюють не ненавистю до тих, хто вбив їхніх батьків, не спротивом примусовому вивезенню, а психічними порушеннями внаслідок побачених бойових дій.

Депортація дітей порушує Конвенцію ООН про права дитини. Відповідно до українського законодавства, будь-які усиновлення мають відбуватися лише за погодженням з офіційними органами України. В МЗС України вважають, що такі дії мають кваліфікуватися як злочин: викрадення.

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram