Конституція освіти: кожен може бути вчителем

 05.07.2017
 3446
 0

Картинка 1

В українській освіті є ще одна серйозна проблема - нестача хороших педагогів. Ви, звісно, заперечите - у нас майже 450 тисяч вчителів, кількість вчителів на одного учня вище середнього в світі.

Але:

  • якщо спробувати відсіяти непрофесійних вчителів - цифра значно зменшиться - залишиться добре якщо сотня тисяч
  • якщо просіяти тих, хто залишився крізь сито академічної доброчесності - залишиться декілька десятків тисяч
  • якщо залишити лише тих, хто задоволений своєю роботою, умовами праці і заробітньою платою - залишиться всього нічого, на більш ніж 3 мільйони учнів

І це, якщо ми ставимо задачу підтримки діючої системи, яка далеко не досконала. Якщо ж поставити задачу побудувати якісно нову систему - все ще складніше, масовий підхід значно менш витратний, ніж індивідуальний, а останній - принципово необхідний для сучасної країни, яка хоче йти в ногу з часом.

Якщо ми прийняли початкові умови, далі треба зрозуміти як ми можемо забезпечити виконання рівняння попит = пропозиція. Попит в цій задачі сталий - треба стабільно і якісно навчати певну кількість громадян. Тому задача полягає в тому, як забезпечити таку ж пропозицію, маючи мінімум ресурсів - адже Україна і так виділяє на освіту один із найбільших відсотків від ВВП в світі.

  1. Максимізувати кількість вчителів. Не для зменшення класів, це просто не працює, а просто для того, аби з'явилась здорова конкуренція серед вчителів і альтернативні точки зору для дітей. Найбільше, чого ми можемо досягти - це коли кожен громадянин буде водночас вчителем. І, імовірно, частина з них, спробувавши, залишиться в професії. Для цього потрібно:
    1. мінімізувати регуляцію сфери - вчителем може бути кожен, для роботи з дітьми достатньо погодитись з етичним кодексом і пройти короткий інструктаж. Для системної роботи - пройти короткі курси підготовки. А ще можна реєструвати ФОПів з освітніми КВЕДами поза чергою
    2. реалізувати інструменти для peer-to-peer навчання і співпраці різних спільнот з освітніми ініціативами. Є дуже багато хороших громадських ініціатив в цьому напрямку, а держава поки тримається осторонь, хоча це дає можливість дуже дешево зменшити навантаження на вчителів
    3. зробити викладання популярним. "Найкраща інвестиція - це інвестиція в майбутнє", "немає кращої можливості для нетворкінгу ніж навчити когось", "успішні люди роблять успішними всіх навколо", тощо. На заміну "хто вміє той робить, хто не вміє - той вчить". Feel the difference.
  2. Спростити вихід на освітній ринок для інших гравців - так, держава повинна гарантувати базовий освітній пакет кожному, але водночас не боятись конкуренції зі сторони альтернативних проектів, адже задача у нас одна. Сюди ж можна додати в цілому ефективніше використання освітніх ресурсів, але це тема для окремої великої статті
  3. Розподілити обов'язки. Оскільки вчителів стане дуже багато і регулювати цей ринок держава буде не спроможна - треба регулятори на самому ринку. Відповідно виникне нова для нашої держави, але не для світу професія - освітній тьютор. Дуже коротке порівняння професій:
Вчитель Тьютор
доносить до учнів матеріал з конкретної теми/предмету підбирає потрібних вчителів
організовує і проводить заняття складає "особистий навчальний план"
підтверджує знання поданого матеріалу учнем організовує навчальне середовище
несе відповідальність за знання в своїй сфері відповідає за успішність учня в цілому
навчає мотивує та супроводжує

У нашого меседжу "кожен може бути вчителем" є ще декілька прихованих значень:

  • вчителями можуть бути самі діти. З моєї практики - діти ліпше всього засвоюють те, що самі один одному розказали. З іншої сторони і нам, дорослим, є чого у них повчитись і ейджизм в освіті абсолютно недопустимий і повинен зникнути як явище. Водночас, підтримувати дитячі освітні ініціативи - це найпростіший шлях до підготовки майбутніх якісних педагогів
  • водночас, це справді природнє заняття для людини - навчати когось. Якщо ми говоримо про формальну освіту - можуть бути певні обмеження і підготовка, звісно ж. Як і в неформальній. Але ж є ще інформальна освіта - навчання життям, про яку лише зараз почали говорити і ще ніхто не використовує як інструмент. А уявіть, що магазини за правильно розв'язані задачі чи хороші оцінки дають знижки покупцям, чи телепрограми складаються з врахуванням не лише рекламних, а і освітніх потреб. Так, я розумію що це поки лише мрії, але впевнений, що можна придумати win-win стратегію, скажімо, зменшити податкове навантаження чи подарувати якісь інші плюшки соцільно освітньо-відповідальному бізнесу. І таким чином теж зняти навантаження з формальної освіти

А ще зараз багато говорять про інтегрованість навчання в школі з реальними життєвими задачами. А хто про них краще розкаже, ніж реальні люди, з реального світу. Тому, якщо вдастся реалізувати цю систему, питання розбіжності знань з школи з знаннями, потрібними в житті, зникне саме по собі


Стаття 4:

Кожен може бути вчителем. Держава створює всі необхідні умови для зручного, безпечного і ефективного обміну знаннями між учасниками освітнього процесу. В освітньому процесі всі учасники рівні.


Чи допоможе це вирішити проблеми в освіті? Хтозна. Чи є ризики? Звісно. Ціннісні питання не бувають однозначними. Просто так як зараз просто не працює.

P.S. запрошую до обговорення на особистій сторінці

Популярні статті
Зачекайте, поки ми завантажимо для вас найцікавіші статті
Коментарі
Зачекайте, поки ми завантажимо для вас коментарі