Сторітелінг працює не лише в рекламі чи журналістиці. Цей метод дієвий і у навчанні. Він допомагає утримувати увагу під час викладання складної теми та запам’ятовувати важливі факти чи дати. А використання учнями різних форм сторітелінгу добре тренує їх комунікативні навички. То ж чим корисний цей метод, зокрема для Нової української школи?  

Перш за все, розповідання історій, тобто сторітелінг (англ. storytelling) допомагає учням впорядкувати мислення, коли дитина слухає та вчиться розповідати сама. Слухаючи історії, вона також тренує свої емоції, отримує новий досвід і дізнається нові варіанти вирішення конфлікту чи проблеми. 

Мабуть, кожен вчитель зі свого досвіду знає, що є «нецікава» тема для дітей, але вона важлива для навчання. У такому випадку теж можна застосовувати сторітелінг. Якщо тема уроку не містить якоїсь реальної історії, то її можна вигадати. Зацікавити аудиторію можна лише змінивши кут подачі інформації. 

За словами Олександра Подоляка, редактора відділу книжок видавництва «Шкільний світ», сторітелінг корисний тим, що він залучає емоції до сприйняття й допомагає запам’ятовувати матеріал. 

«Завдяки історії про відкриття гравітації ми пам’ятаємо, що гравітація – це сила, яка притягує предмети до Землі, і що на це явище першим звернув увагу Ісаак Ньютон. Ньютон, гравітація та явище падіння предмета пов’язані в пам’яті в одне ціле завдяки маленькій історії про падіння яблука на голову вченого. Насправді нема жодних вірогідних свідчень того, що яблуко впало саме на голову Ньютона в ту мить. Але ця історія навіть краща з погляду сторітелінгу, тому що цей образ яскравіший, а отже він краще сприяє запам’ятовуванню», – пояснює Олександр Подоляк.

Освіжити чи поповнити свої знання про сторітелінг можна у спеціалізованій літературі. В них викладені основи цього методу, приклади застосовування у різних сферах. А вчитель вже на свій розсуд визначить, що саме буде корисним на уроці. Наприклад, «Текст-пекс-шмекс» Вільяма Зінсера, «Про письменство» Стівена Кінґа, «Пташка за пташкою» Енн Ламотт, «Пиши» Таіс Злотковської чи «Сторітелінг для очей, вух і серця» Марка Лівіна. Також можна пройти спеціальний безкоштовний курс «Сторітелінг в освіті. Як і для чого оповідати історії в школі» 

До сторітелінгу варто мотивувати й дітей, оскільки вони природжені оповідачі. 

«Щоб заохотити дитину розповідати й вигадувати, достатньо створити атмосферу, де дитина знатиме, що її слухатимуть, з неї не глузуватимуть, її не сваритимуть, коли вона розкаже “щось не те”», – вважає Олександр Подоляк.

Але варто пам’ятати, що сторітелінг – це не лише розповідь, метод передбачає різні форми подачі інформації. 

«Сторітелінг зараз має величезну кількість форматів. Діти можуть не лише писати тексти, а й робити презентації, знімати відео. Інструментів для сторіленгу з’явилось дуже багато. Питання лише в тому, яку саме історію потрібно розповісти, а далі вже вирішувати за допомогою чого», – пояснює письменник Марк Лівін.

Марк також розповідає, що в США дітей навчають сторітелінгу з молодших класів. Вони вчаться робити презентації: презентувати себе, свої ідеї. І коли діти хочуть, щоб батьки купили їм хатню тваринку, то вони створюють презентації, де пояснюють для чого вона їм.

Вміння презентувати себе, свою роботу дуже важливе у сучасному світі. Адже можна створити прекрасний сайт чи компанію, але без вміння презентувати його успіху не буде.  

«Хибно думати, що ми живемо в світі трьох ком’юніті. Я маю на увазі лише ремісники, лише науковці та лише люди, які працюють з медіа. Світ зараз стає мультиісторичним, контекст змішується. Це означає, що всередині ремісників є і медійники, і науковці. Зараз мало вміти робити свою роботу,  потрібно ще й вміти представляти її світу. Сторітелінг – це про те, що ти розумієш суть і можеш її донести. Тому без цього просто нікуди», – вважає Марк Лівін.  

Будь-які історії діти можуть презентувати не лише в розповідях, а й використовувати різні форми: акторську гру, танець, малюнок або навіть квест. Вчитель може заохочувати учнів до експериментів та ставати учасником їхнього сторітелінгу. 

Олександра Карабань, журналістка проєкту “Дружня школа” 

Цей матеріал створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені в цьому матеріалі думки жодним чином не відображають офіційний погляд Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.