Спілкування з дітьми забирає занадто багато сил? Важко контролювати емоції? Хочеться точно знати, чи правильно виховую, викладаю, реагую? Ці питання турбують у той чи інший період майже всіх батьків та педагогів. У своєму дописі я хочу пояснити, чому це відбувається та де взяти відповіді на ці питання.
Підлітки випробовують цей світ на міцність і переважно на дорослих, які за них відповідають, – батьках чи вчителях. У кожного віку є свої завдання, які особистість має виконати аби перейти до нового етапу дорослішання. Підлітковий вік –соціалізація. Це час для експериментів у стосунках з друзями, першого кохання, спроб відчути, що таке субординація та з ким і як можна спілкуватися, де проходить межа між стосунками рівний-рівному та панібратством, що відштовхує, а що викликає симпатію, що сприяє співпраці, та що провокує конкуренцію. Найголовніше завдання дорослих поряд з особистістю у такий екстремальний період – точно пам’ятати, що дослими зараз є саме ми.
Це означає насамперед те, що ми, дорослі, є опорою та символом стабільності у буремному світі підлітка. Коли всередині відбувається шквал переживань, сумнівів, страхів та невизначеності, йому вкрай необхідно знати, що дорослі поряд з ним, щонайменше, можуть впоратися з власними емоціями. Звичайно, ми теж перебуваємо в різних емоційних станах, але важливо не перекладати відповідальність за них на ще не сформовану людину.
По-друге, не варто чекати позитивної оцінки себе як батьків чи педагогів від підлітків. Їхня система цінностей лише на початковому рівні розвитку, здебільшого вони формують її беручи приклад з оцінок авторитетних для них дорослих. Але якщо дорослий сподівається на те, що підліток буде давати йому оцінку, та ще гірше – намагатися підлаштуватися під вподобання підлітка, він просто стане ще більше розгубленим та тривожним. Якщо ви не впевнені у тому, чи правильно вчиняєте, чи правильні приймаєте рішення, зверніться за підтримкою та консультацією до колег або близьких вам дорослих людей.
Покладати сподівання на несформовану особистість за власну самооцінку – план приречений на провал план. Молоді люди не можуть дати чіткої оцінки ні власним вчинкам, ні вчинкам інших людей. Це ми маємо допомагати їм будувати власну систему цінностей. Ми є тим самим орієнтиром, який вони беруть за приклад, хоча намагаються це приховати та постійно перевіряють на витримку цей орієнтир, його міцність надає відчуття безпеки тривожним підліткам.
По-третє, у відносинах з нашими дітьми або учнями бувають моменти, коли вони роблять нам боляче, неприємно. Якісь зауваження, або грубість викликають у нас звичайну людську реакцію. Але не варто сприймати таку поведінку підлітка, як злий намір нас образити. Вони лише вчаться спілкуванню, вчаться керувати власними емоціями, а ми їм можемо допомогти у цьому конструктивним зворотнім зв’язком. Усвідомлення, що перед вами молода особистість, що формується, допоможе не переходити на особистості, а тактовно озвучити, що така поведінка ображає, що це прояв неповаги, або що ви не хочете продовжувати розмову у такому форматі і йому треба подумати над тим, як коректно висловити те, що він хотів сказати.
Якщо ж спілкування з підлітком викликає сильні сумніви у собі, сильні негативні відчуття, то слід обговорити це з іншими дорослими, відновити, або створити власне ставлення до себе можуть допомогти лише сформовані дорослі люди. Наші діти не можуть компенсувати нам те, чого ми не отримали від значимих дорослих в період власного дорослішання. Спроби отримати це від них призводить лише до повторного травмування, додаткових проблем у дорослих, а також до тривог та переживань дітей, у яких зараз є власні непрості завдання: вчитися жити, пізнавати себе та світ, будувати стосунки, витримувати складні почуття та стикатися з невідповідністю фантазій та реальності.