Фінляндія очолює список країн за рівнем медіаграмотності.
Навички виявлення дезінформації і критичного мислення фінські школярі здобувають, починаючи з початкової школи. Фінляндія особливо чутлива до фейкових новин через сусідство з Росією: у фінів найдовший кордон – з росіянами.
Як школярів вчать розпізнавати неправдиві новини і чому це важливо – дізнавалася журналістка “Нової української школи”.
На уроках математики учні Карі Ківінена дізнаються, як люди легко обманююють, використовуючи статистику. На уроках мистецтва бачать, як маніпулюють із допомогою зображень. На історії школярі аналізують пропагандистські кампанії. Тоді як вчителі фінської мови показують, як різними способами за допомогою слів можна заплутувати, вводити в оману та обманювати.
Директор французько-фінської школи Карі Ківінен (French-Finnish School of Helsinki) розповідає, що школярі здобувають навички вільного користування інформацією у взаємодії з іншими – навчаючись розв’язувати проблеми, підбирати аргументацію, міркувати та робити висновки.
“В учнів має бути можливість аналізувати тему дискусії з різних поглядів. Вони мають знати, де і як шукати інформацію, а також оцінювати зручність і надійність джерел. Проте критичний підхід – не означає цинічний. Ми не хочемо, щоб вони думали, що всі брешуть”.
Учні не часто використовують термін “fake news”. Є поділ на категорії:
Недостовірна інформація, або помилки. Дезінформація, або неправда. Те, що розповсюджуються навмисно, щоб обманювати. Чутки. Те, що може бути правдивим, але покликане завдати шкоди.Навіть маленькі діти можуть це зрозуміти, каже Карі.
“Вони люблять бути детективами. Можуть випитувати дорослих у реальному житті про те, що для них важливо, проводити смішні дебати та справжні шкільні вибори, писати фальшиві доповіді і створювати неправдиві новини”.
Завдання можуть бути різними – перегляд відео на YouTube та публікації у соцмережах, порівняння упередженості засобів масової інформації, перевірка того, як дезінформація впливає на емоції читачів.
Учнів завжди просять залишати відгуки. В одному класі початкової школи діти відповіли: “Наш проєкт навчив, що таке демократія, як голосувати, навіщо нам потрібен президент. Крім того, ми навчилися шукати інформацію та застосовувати більш критичний підхід”.
Відгуки, які надходять від учнів середньої школи, за словами Карі Ківінен, позитивні та обнадійливі: “Діти відчувають, що ми зацікавлені в їхньому медіасередовищі, що ми не засуджуємо їхню присутність у соцмережах, а навпаки – підтримуємо їх у тому, як поводитися з конфліктною та часом дуже заплутаною інформацією”.
Медіаграмотність запроваджується у Фінляндії, починаючи з садочків. “6-річні діти вже є активними споживачами різного контенту: відео, фільми, книги, ігри, соціальні мережі”, – каже Карі Ківінен.
Фото: Depositphotos
У фінській освітній програмі є термін мультиграмотність. Це широке поняття, яке включає вміння працювати з друкованим, голосовим, аудіо-візуальним або цифровим контентом. Вона вимагає різних навичок грамотності – багата уява, читацька і числова грамотність, медіаграмотність. Мультиграмотність тісно пов’язана з навичками мислення і навчання.
“Дітей заохочують досліджувати, вміти комунікувати в різних ситуаціях, використовуючи цифрові додатки. Щоб стати мультиграмотним, дітям потрібна доросла рольова модель, багате текстове середовище і сервіси, придатні для користування у їхньому віці“, – зазначає Карі.
Учням потрібні можливості, щоб практикувати свої навички як у традиційних навчальних середовищах, так і в цифрових.
У середній школі фінські школярі мають здобути такі навички:
аргументувати та дискутувати; використовувати на практиці аналітичне та критичне мислення; самостійно шукати дані та оцінювати медіаджерела; розпізнавати та оцінювати аргументи; з’ясовувати незрозумілу інформацію та перефразовувати аргументи; порівнювати взаємно протилежні твердження, формулювати власні судження, оцінюючи суперечності.Французько-фінська школа спільно з фінським агентством Faktabaari (FactBar) адаптували метод перевірки фактів для потреб фінських шкіл та розробили інструментарій цифрової грамотності для учнів початкової і середньої шкіл.
Агентство перевірки фактів Faktabaari (Fact Bar) засноване 2014 року волонтерським рухом, до якого увійшли журналісти і дослідники. Faktabaari використовує соціальні медіа для збору та найширшого поширення фактичної інформації.
Його мета – забезпечити високу якість перевірки фактів, яку можуть застосовувати зокрема і вчителі, особливо в передвиборчий період, каже дослідниця Університету Хельсінкі Гвенуель Бюво.
“У 2014 році почали з’являтися так звані контрмедіа, які поширювали неправдиву інформацію про рішення, які ухвалював Євросоюз у Брюсселі, нагнітали і розпалювали ворожнечу довкола питання мігрантів, посилюючи таким чином позиції правих радикалів”, – розповідає Гвенуель Бюво.
Уряд Фінляндії швидко відреагував на появу фейк-ньюз із Росії – основи медіаграмотності вирішили ввпровадити вже з початкової школи. Ця програма – спільна робота 20-ти організацій, серед яких міністерства, благодійні організації, правоохоронні і розвідувальні служби.
“Тренінги пройшли і проходять тисячі державних службовців, учителів, журналістів, бібліотекарів. Цією діяльністю були охоплені найширші верстви населення”, – каже Гвенуель.
Редакторка Faktabaari Петра Піітулайнен-Рамсай зазначає, що традиція медіаграмотності у фінських школах тривала. Однак, якщо раніше це була незначна частина в межах предмету “Фінська мова і література”, то протягом останнього десятиліття стало зрозуміло, що школи повинні мати ширший доступ до цієї навички.
“У національній освітній програмі 2016 року медіаграмотність уже стала наскрізною темою всіх дисциплін. Йдеться не стільки про боротьбу з неправдивою інформацією, скільки про розвиток критичного мислення”, – каже Петра.
Згодом з’явилися посібники з громадянської грамотності для шкіл. Учителі також отримали кращі інструменти і навички для подолання різних онлайн-конфліктів, в яких могли бути замішані школярі.
“Ми надаємо матеріали і проводимо тренінги і в школах, і в університетах на основі наробок, які створили спільно у проєкті з фінсько-французькою школою. Днями я прочитала курс для студентів першого курсу журналістики університету в Тампере”.
Цільова аудиторія – вчителі, студенти та викладачі університетів.
“Ми надаємо практичні рекомендації з прикладами вправ, які вчителі можуть застосовувати на заняттях, – зазначає редакторка Faktabaari. – Матеріал інтегрований до навчальних програм, тому вчителі готові для реалізації поставлених цілей”.
Фото: Depositphotos
Нещодавно вийшов ще один посібник з інформаційної грамотності фінською і англійською мовами.
“Ми адаптували методи перевірки фактів, які використовують журналісти, науковці, дослідники тощо, до освітнього середовища, – каже Карі Ківінен. – Наша школа успішно впроваджувала ці адаптовані методи з 2017 року. Ми опублікували прості інструменти для вчителів, провели чимало семінарів, шкільних візитів”.
Те, як уряд Фінляндії залучив усі зацікавлені сторони для посилення медіаграмотності у школах, може бути застосовано як модель для інших країн, каже Гвенуель Бюво. Навчання медіаграмотності з раннього віку може стати одним із ключів для уникнення руйнівних наслідків дезінформації.
“Але цей рух потрібно почати на вищому рівні суспільства. Рішення повинні надходити від уряду, міністерства освіти. І має бути готовність до залучення всіх – від верхів до низів”.
Карі Ківінен знайомий із ситуацією в Україні. Визнає, що вона непроста.
Він радить ставити перед собою питання, перш ніж поставити “лайк” під постом чи поширити підозрілу новину:
Хто автор? Ви можете знайти ім’я чи надійну вебадресу, що підтверджує цю інформацію? Для кого це зроблено? Де ця новина була опублікована першою та для якої цільової аудиторії? Про що це? Це реклама, новина чи чиясь персональна думка? Чому ця новина з’явилася? На кого вона орієнтована? Як ви це отримали? На якій інформації вона ґрунтується? Ви можете знайти посилання? Чи справжні фотографії? Чи існує реальний зв’язок між заголовком, фотографією та текстом? Можливо, доречно перевірити походження фото/відео?Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.