Згадайте своє дитинство. Як добре було ліпити тістечка з піску, будувати ракету з коробки з-під холодильника, створювати нові світи з каштанів! Ніхто вам не казав, що цього не існує, що ви поводитесь дивно. Проте після того, як ви пішли до першого класу, щось пішло не так.

Ви малюєте фіолетове дерево з рожевою ватою замість листя, а вам кажуть: “Такого не буває”. Ви питаєте, чому дівчинка в підручника так загадково посміхається  і чуєте у відповідь: “Зосередься, ми зараз не про картинку, а про задачу під нею”. І не дай Боже вам рахувати не в такий спосіб, як показала Катерина Василівна! У книжці написано так, тому робіть, як кажуть.

Чому так відбувалося? З одного боку, креативні діти  привід для гордості, але з іншого  ми не завжди замислюємось, з якими проблемами стикаються їхні батьки та вчителі. Адже саме творчі хлопчики та дівчатка влаштовують кариду на васюківських пасовиськах, будують метро під свинарником або непомітно змушують сусідських дітей фарбувати паркан замість себе.

З такими Томами Сойєрами не завжди легко: непосидючі, невтомні, активні, ставлять забагато запитань, на які не завжди мають відповіді батьки та вчителі. Куди простіше, ніж шукати індивідуальні підходи до кожної дитини — підігнати її під шаблон, затверджений системою.

Сер Кен Робінсон, письменник, спікер і міжнародний радник із питань розвитку творчого мислення, систем освіти та інновацій, у своєму найвідомішому виступі на TEDx “Чому школа вбиває креативність”, який набрав більше 17 мільйонів переглядів, згадує історію про маленьку дівчинку, яка постійно мала проблеми з навчанням. Через непосидючість і невміння концентруватись викладачі припустили, що вона має якесь психічне відхилення і запропонували батькам відвідати з нею психолога.

На щастя, психолог розгледів у гіперактивності дівчинки бажання творити за допомогою рухів. Так дитина, яку могли продовжувати заганяти в рамки і знищувати її креативність, змогла спрямувати свою творчу енергію в потрібне русло. Психолог порадила віддати її на танці, дитина (яку насправді звали Джилліан Лінн) розквітла, зустріла там таких самих закоханих у рух дітей, закінчила Королівську балетну школу і стала всесвітньо відомою постановницею “Кішок” та “Привиду опери”.

А скільки подібних історій завершились не так оптимістично? Скільки творчих дітей продовжували сприйматись “дивними”?

Школа старих стандартів вбивала креативність, яку діти мають від природи. Вона змушувала думати рамково, у шаблоні, підлаштовуючи їх під систему раціональних дорослих. У систему, де вони вперто бачать капелюх, замість проковтнутого удавом слона.

На щастя, з часу вашого дитинства багато що змінилося. НУШ взяла за мету розвивати, а не нищити творчий потенціал маленьких мрійників. Рожевим деревам бути, якщо дитина так бачить. Саме тому в новій, дружній до учня початковій школі, немає оцінок, а основне правило оцінювання — за критеріями розвитку навичок: порівняння не з іншими учнями, а лише з тим, як сама дитина працювала раніше.

Реформа початкової освіти в Україні передбачає, що творчі ініціативи перестануть вбивати і в учителях. Матеріали, розписані за тижнями для вчителів початкових класів — це лише модель, яку кожен може модифікувати по-своєму або взагалі не використовувати. Це більше не вимога, а допомога.

Креативність, вміння думати поза рамками, — одна з необхідних навичок 21 століття і одна з 4 “К” НУШ (креативність, критичне мислення, комунікація, командна робота). Ще п’ять років тому ніхто не думав, що діти будуть хотіти стати відеоблогерами або діджитал-маркетологами, тож неможливо припустити, які професії чекатимуть учнів початкової школи. Вони мають вміти підлаштовуватися під змінний світ, швидко вчитися та реалізувати свій потенціал безвідносно до того, що диктує програма.

Це і є креативність, яку треба розвивати і підтримувати з наймолодшого віку.