Під час роботи над книжкою «Голоси України» журналістка Оксана Лячинська мала змогу поспілкуватися з кількома десятками підлітків з різних регіонів України. Вони розповіли їй, чим найбільше люблять займатися в житті, ким хочуть стати, якими бачать у майбутньому себе, Україну та світ. Найкращі інтерв’ю увійшли до збірки, яку видала газета Kyiv Post у партнерстві з компанією «Порше Україна». Поряд із здобутками українських підлітків на різних конкурсах і змагання, авторку вразила глибина кругозору її співрозмовників. Ось 7 основних уроків, які вона почерпнула від них.
Слухаючи розповіді своїх героїв, мене дивувало, як часто важливі речі трапляються спонтанно, випадково. Наприклад, львів’янка Софія Петришин, можна сказати, випадково записалася на заняття з програмування в Малій академії наук, почувши про них від однокласниці. Не сподіваючись на перемогу, просто заради досвіду вона вирішила взяти участь у конкурсі для школярів «Intel-Техно Україна» і посіла перше місце. На конкурсі вона представляла модель пристрою, який переробляє текст на комп’ютері у шрифт для незрячих Брайля. Із цим винаходом Софія побувала на всесвітній олімпіаді для геніїв у США. Їй випала можливість багато подорожувати, про що вона мріяла. А все завдяки тому, що одного дня вона просто записалася на програмування і, звісно, багато й наполегливо працювала. Зараз 18-річна Софія навчається на факультеті прикладних наук в Українському католицькому університеті у Львові та розробляє власний стартап.
Будьмо відвертими: сприймати критику завжди непросто. Однак мене вразило, наскільки в юному віці дехто з моїх співрозмовників вміє використовувати критику як можливість для розвитку та самовдосконалення. Оксана Мітракова живе в прифронтовому місті Торецьку Донецької області за 10 кілометрів від лінії зіткнення. Під час обстрілів міста у 2014 році вони з бабусею, яка виховує Оксану разом з дідусем, ховалися в підвалі під гаражем. Обстріли в її повсякденному житті означають, що тренер відпустить з танців. На рахунку Оксани понад 70 медалей за участь у всеукраїнських та європейських змаганнях зі спортивних та бальних танців, а також перемога на фестивалі для талановитих дітей-сиріт «Щасливі долоні». От що вона говорить про важливість критики: «Щоб стати хорошою танцівницею, потрібно дуже уважно слухати тренерів, коли вони кажуть тобі про помилки. Я не ображаюся. Я, навпаки, вдячна. Я дуже уважно слухаю, щоб, коли наступного разу буду танцювати, намагатися виправити помилки».
Цікавим спостереженням поділилася зі мною винахідниця з Києва Єлизавета Годовікова. Вона розповіла, що якщо подивитися на пряму, яка йде в гору, у графічному редакторі на комп’ютері, то можна побачити, що насправді це не пряма, а багато маленьких сходинок.
«По суті, якщо подивитись на ту ж графіку, то пряма, коли вона малюється в пікселях, складається з маленьких-маленьких сходинок. Так і одна велика ціль складається з маленьких підпунктів, — переконана 17-річна киянка. — Усі довгострокові цілі розбиваються на такі короткострокові підпункти. Тому, мені здається, короткострокові цілі правлять світом. Їх потрібно ставити багато, і тоді поступово, сходинка за сходинкою, можна досягти і цілі». Єлизавета захоплюється програмуванням, робототехнікою. Їй належить проект «розумного» смітника, який обладнаний спеціальними датчиками, що здатні передавати інформацію про заповненість сміттєвого бака на сервер. Із сервера ці дані можна брати і використовувати для прокладання оптимальних маршрутів сміттєвозів. Так сміття не залежуватиметься в баках біля будинку. Якщо ж бак порожній, сміттєвоз не приїде і зекономить пальне. Хто знає, можливо, «розумний» смітник колись стане маленькою сходинкою в глобальному вирішенні проблеми сміття.
Розповіді підлітків ще раз підтвердили істину про те, що роль вчителя в житті кожного важко переоцінити. «Хороший науковий керівник — це половина успіху учня», — каже учень Львівського технологічного ліцею Роман Федевич. Під керівництвом свого викладача Віктора Колдуна він розробив модель «розумної» теплиці, яка здатна сама зачиняти вікно, коли дме сильний вітер, і відчиняти його для провітрювання, коли потрібно. Із цим винаходом Роман посів призове місце на науково-технічному конкурсі «Intel-Техно Україна». «Ми разом з Віктором Петровичем сиділи днями, вирішували, як поєднати програмно всі ці датчики, щоб вони не глючили. Не один раз із цим були труднощі, — згадує 15-річний Роман. — Ти вже як би зробив, а потім ще два місяці то доробляєш».
Так само як роль хорошого учителя, важко переоцінити роль сім’ї, яка оточує дитину. Підтвердження цьому можна було знайти ледь не в кожній розповіді.
Життя Оксани Сілкіної кардинально змінилося після того, як вона потрапила в будинок сімейного типу Юрія та Лариси Яценків на Дніпропетровщині. Оточена любов’ю та підтримкою, Оксана почала гарно вчитися, перемагати в олімпіадах з багатьох шкільних предметів і здобула стипендію обласного голови. Про своє життя в новій родині, яка налічує 15 дітей, Оксана написала для міжнародного проекту «Книга добра». «Вчителька української мови прийшла на урок і запропонувала написати історії про добро, — згадує 18-річна Оксана. — Я сиділа, довго думала. Але потім все ж таки зрозуміла, що найбільше добро — це те, що мої батьки зробили для мене. Вони дали мені нове життя. Вони взяли мене до своєї сім’ї».
Завдяки старшій двоюрідній сестрі, яку постійно ставили у приклад, Катерина Малкіна з Маріуполя також вирішила писати наукову роботу для Малої академії наук. Дослідження Катерини на тему біоутилізації пластику вразило суддів не лише в Україні, а й за кордоном. Учениця Маріупольського технічного ліцею отримала срібні медалі на Міжнародній олімпіаді проектів сталого розвитку INESPO в Нідерландах та на Міжнародному конкурсі ISWEEEP у США, а також здобула золото на Міжнародній науково-технічній виставці MOSTRATEC у Бразилії. Зараз 18-річна Катерина навчається в коледжі в Канаді. А на початку цього шляху була сестра, яку постійно ставили у приклад.
Коли йдеться про майбутнє, часто запитують футурологів. Проте молодь не менш цікаво відповідає на питання, що нас чекає попереду. Багаторазовий спікер конференції «Завтра*» Міша Миколишин з Києва не береться робити гучних прогнозів. «Навіть за 10 років все може настільки кардинально змінитися, що, можливо, все, що я роблю зараз, вже буде непотрібне, — міркує 16-річний Міша, співавтор ідеї електронного щоденника GradeGrade та словника термінів Землі для NASA Space Apps Challenge. — Та як би не розвивалися технології, креативні завдання залишаться за людьми. Креатив — це те, що ніхто в людей не відніме».
Біткоїни, технологія блокчейн, мікропроцесори Ардуїно-Уно — про це та багато іншого можна в деталях дізнатися, спілкуючись з українцями, яким виповнилося не більш ніж вісімнадцять. Від них можна довідатися, наприклад, про деякі нюанси роботи свого диктофона. Потоваришувати з підлітками — хороша ідея для всіх, хто не хоче безнадійно відстати!