Мало хто замислюється про життя звичайного вчителя. Але якщо дійсно подумати про ті речі, з якими вчителі стикаються кожного дня, хочеться підтримати кожного та сказати: «Не здавайтеся, ви робите велику справу, ви виховуєте майбутнє покоління, від якого залежатиме наше життя».
Зараз в освіті створена така ситуація, в якій вчитель, в прямому сенсі, має виживати. Це спричинено змінами, до яких наша країна та суспільство вже готове. Я маю на увазі такі зміни, як:
✅ введення прогресивного закону в освіті «Нова українська школа»;
✅ підвищення свідомості батьків щодо того, що потрібно їхнім дітям. А тому більший вплив батьків на місцевому рівні;
✅ зміни в сучасних дітях, які намагаються знайти сенс в кожній справі та в кожній одиниці знання, з якою вони зустрічаються;
Безумовно, ці зміни на краще. Але найбільший удар беруть на себе вчителі. Хочу детальніше зупинитися на кожному пункті:
Якщо говорити мовою емоцій, то коли я вперше почула про цей закон, я ледь стримувала сльози. Я до останнього не могла повірити в те, що в нашій країні дійсно прийняли та втілюють настільки прогресивний закон.
Якщо говорити про вчителів, то з одного боку, цей закон дає їм більше можливостей проявляти творчість у проведенні уроків, більше спілкуватися з дітьми та створювати більше ситуацій, в яких діти спілкуються один з одним та працюють у проектній діяльності. Якщо правильно організувати процес, діти зможуть працювати самостійно, незалежачи від вчителя, як основного джерела інформації.
З другого боку, кільканадцять років до прийняття закону вчитель діяв інакше, так, як було прийнято для всіх. І для того, щоб перейти на нову систему, йому дійсно потрібно докласти багато зусиль, освоїти нові методи управління освітнім процесом та змінити всі навчальні плани та програми, щоб задовольнити вимоги нового закону.
Якщо раніше слово вчителя було вище слова батьків, зараз ситуація інша. В сучасному світі батьки розуміють, що вони – основні клієнти школи, а їх діти – вигодонабувачі від надання освітніх послуг. А якщо батьки – клієнти, вони мають право впливати на освітній процес та вносити свої побажання щодо того, «як» і «чому» навчати їхніх дітей.
Тут теж маємо позитивні та негативні наслідки. Як позитивні – це те, що поради батьків, які небайдужі до результатів навчання своїх дітей, можуть підвищити якість освітніх послуг, проявити актуальні потреби сучасних дітей та спільними зусиллями вирішити існуючі проблеми, які виникають у сьогоднішнього зростаючого покоління.
І як негативні наслідки – це незахищеність вчителя та школи від батьків, які мають лише претензії та невдоволення, і не готові давати конструктивні поради.
А вчитель має вислуховувати все, що хочуть сказати йому батьки. І слова батьків можуть як підтвердити цінність вчителя в житті їх дитини, так і зовсім обезцінити його значення.
Сучасні діти інші. Вони відчувають власні права, намагаються їх відстоювати та захищати. Вони все менше мотивуються зовнішніми стимулами, як оцінки, а все більше запитуються: «А чим це знання буде корисним для мене? Навіщо це вчити? Як я це застосую в житті?». Аргумент у вигляді атестату/диплому, зрозуміло, що не відповідає їх очікуванням.
Але ж оціюнювання та екзамени ніхто не відміняв. Навітьі якщо вчитель створює цікаві уроки, які захоплюють дітей, він так чи інакше має орієнтуватися на программу Міністерства освіти. Йти за графіком, не відставати та не виходити за встановлені рамки.
Здається, що з сучасними дітьми вчитель має виступати в ролі аніматора, розважати їх та намагтися бути максимально цікавим, щоб зосередити на собі увагу учнів. Проте ні. А навіть навпаки. Вчитель має пробудити інтерес всередині самого учня. Підібрати до кожного відповідний «ключик». Та організувати освітній процес таким чином, щоб кожна дитина протягом одного уроку могла працювати в рамках власного інтересу. Так, звучить, як задачка з викликом. Але у нашої команди на уроках виходить втілити цей принцип. Де діти різного віку працють кожен над своєю програмою.
Вчитель має маневрувати між обов’язками, покладеними на нього державою, вимогами батьків та особливістю сучасних дітей. І не забувати про те, що він – вчитель – звичайна людина, яка теж має сім’ю, власних дітей та ряд особистих питань, з якими він має справу кожного дня.
А ми маємо пам’ятати, що вчитель – це не звичайна людина, а справжній герой нашого часу. Вчителі приймають на себе тягар сьогоднішніх змін. І під цим тиском продовжують виховувати та навчати майбутнє покоління.