70% населення Україні не толерантно ставиться до ВІЛ-інфікованих людей, а лише 16% готові надати допомогу та підтримку ВІЛ-інфікованому другу чи колезі (за даними GFK Ukraine). Я розповім реальну історію ВІЛ-інфікованого підлітка та те, як він живе, кохає та говорить про ВІЛ із коханою дівчиною. Імена усіх героїв змінено, але суть та емоції у розповіді передані по-справжньому.

 

 

Програма «Здоров’я. Вибір кожного» третій рік працює у школах України та піднімає питання ВІЛ та онкозахворювань. Це – теми-табу, теми-штампи суспільства, які породжують багато страхів, а як результат – необізнаності та домислів. Проте діти стикаються у житті з різними випадками, ставлять запитання стороннім людям, а не батькам, про ВІЛ та статеве життя, і вимагають відповідей. Чим більш обізнаною стає молодь, тим здоровіше суспільство та майбутнє має кожен з нас.

 

Історія людства подарувала нам безліч історій кохання, які вражають прямо у серце, надихають та захоплюють чи то героїзмом і самопожертвою, чи то неймовірною вірою в коханого і щирістю почуттів, перевірених часом. Історія, яку я розповім, щира та прониклива.

 

Дмитро – красень, гарно навчається, має вірних друзів, займається спортом і у 15 років раптом закохується в однокласницю Світлану. Дуже дивно, думав він, адже навчаються вони 9 років разом і лише зараз з’явились у нього ніжні почуття до дівчини. Дивувалася і дівчина, але почуття були взаємні і пара почала зустрічатися.

 

Дні пролітали, закохані були безмежно щасливі. Їх кохання було чистим та дуже сильним.

Але Дмитра постійно бентежили думки: він не міг бути повністю відкритим та щирим, та цілком довіритися Світлані. Він хотів, але не знав як. Дмитра переповнювали емоції. Він так боявся втратити своє кохання, злякати Світлану, що не знав, як повідомити, що ВІЛ-позитивний.

 

Хлопець унаслідував ВІЛ від матері. Він мусить щоденно приймати ліки, які підтримують імунну систему. І це єдине, що відрізняє його життя від життя однолітків. Дмитро не міг розповісти про свій статус навіть нікому з друзів, адже точно розумів, що оточуючі хоч і не продемонструють відкрито, проте відстороняться він нього, адже просто мало обізнані у цій темі.

Дмитро знав статистику: 70% населення Україні не толерантно ставиться до ВІЛ-інфікованих людей і не готове допустити їх ближче, ніж як пересічних громадян. Люди бояться, бо не розуміють сутності речей.

Відкритися Світлані хлопцю було дуже тяжко.

 

Час йшов. Хлопець почав відвідувати багато тренінгів та зустрічей, де дізнавався, як розказати про свій статус близькій людині, як її підготувати, які слова підібрати, який досвід є у інших підлітків. Це все дало сили та віри, що він зможе довіритися Світлані.

Відвідавши черговий тренінг, Дмитро вирішив, що готовий все розказати, але не зміг. Таких спроб було п’ять. Кожного разу він готував дівчину, розказував про людей, які живуть з ВІЛ, про теми, які обговорював на тренінгах. Але сказати головного не міг.

Майже рік вони вже зустрічалися. Дмитро наважився на ще одну розмову, продумав всі варіанти відповіді дівчини, моделював сотні ситуацій та свою реакцію на них. Відкритися було дуже тяжко, руки трусилися, слова плуталися… і тут Світлана запитала: «Ти живеш з ВІЛ?».

 

Дмитру здалося, що пройшла вічність між її питанням та його відповіддю. Страшні картинки розвитку подій промайнули перед очима. Він зібрав усі сили і відповів: «Так». Світлана здогадувалась про це, адже підготовка, розмови та заглиблення хлопця у питання ВІЛ породжували такі думки. Але почути таку відповідь все одно не очікувала. Проте почуття були настільки сильними, що взяли верх.

Вона прийняла відповідь і підтримала, стискаючи в обіймах.

Пари, де один із партнерів ВІЛ-позитивний, а інший – ВІЛ-негативний, називають дискордантними. Вони живуть, як й інші сім’ї, народжують здорових дітей .

 

ВІЛ-інфікована людина приймає антиретровірусну терапію і це зводить до мінімуму вміст вірусу у крові та виділеннях – вміст стає нульовим, і це знижує ризик інфікування партнера. Вчені дійшли висновку, що вірус не передається в дискордантних парах в жодному випадку, якщо вони практикують сексуальні відносини з використанням презервативу та не мають травматичного сексу (тобто такого, який призводить до пошкодження слизових).

 

На початок 2018 року в Україні проживало 244 000 ВІЛ-позитивних людей. Кожен сотий громадянин України у віці від 15 до 49 років інфікований за даними Центру громадського здоров’я МОЗ.

Розкриття ВІЛ-статусу – величезна проблема та напруга для усіх. Адже з відмовою потенційного партнера упоратись нелегко. Тому варто бути обізнаним в темі ВІЛ-інфекцій, щоб коректно себе вести з людьми, які живуть з ВІЛ, та бути толерантним до них.

 

Зазвичай, люди, необізнані у цій темі, дивуються та не розуміють, як можна жити з ВІЛ-позитивною людиною, якщо ти сам не інфікований. Але приклад таких пар, як Дмитро та Світлана, підтверджує, що справжнє кохання не має перешкод.