Олександр Жук про свій шлях до вчителювання, увагу до дітей та мрії

Переможцем "нобелівки" для вчителів, премії Global Teacher Prize Ukraine, цього року став 29-річний Олександр Жук, вчитель інформатики з Запоріжжя. Фокуспоспілкувався з лауреатом про те, як працюють педагоги нового покоління, а також з’ясував, як проходить процедура відбору кращих вчителів країни

У неділю, 7 жовтня, відбулася церемонія нагородження лауреатів премії Global Teacher Prize Ukraine. Вона відмічає кращих педагогів і проходить в Україні вже другий рік поспіль. Наша країна долучилася до світової премії Global Teacher Prize — кожного року вона проходить у Дубаї, де з поміж десятків освітян з різних країн світу обирають найкращого і нагороджують премією у мільйон доларів. Ця відзнака є одною з найпрестижніших у світовій сфері освіти, її навіть називають Нобелівською премією для вчителів.

Минулого року найкращим вчителем України за версією Global Teacher Prize Ukraine став Пауль Пшеничка, вчитель фізики з Чернівців. А цьогоріч премію та 250 тис. грн нагороди здобув Олександр Жук, молодий запорізький педагог. Пан Олександр — нетиповий вчитель, він творчо викладає інформатику і займається з учнями робототехнікою, багато уваги приділяє інклюзії та екологічній освіті дітей. Тож Фокус розпитав Жука про його шлях у вчителюванні, а Зоя Литвин, голова журі Global Teacher Prize Ukraine, розповіла про те, як проходить процедура відбору лауреатів премії.

Пане Олександре, у вашій промові на церемонії нагородження ви згадували, що у вас чотири освіти. Яким був ваш шлях до педагогіки?

— Я народився в місті Дніпропетровську і жив там 20 років. Ходив у звичайну середню школу №46. Перша моя освіта — економічна, після школи я навчався у Дніпропетровському університеті імені Альфреда Нобеля. На другому курсі зрозумів, що це не моя професія, і почав думати про те, що ще моє. Сказав мамі, що хочу піти, покинути освіту, але вона мені не дозволила — я ж навчався на бюджеті. Проте я подав документи до ще одного навчального закладу і поступив на факультет психології в Запорізький національний університет. Таким чином, я переселився у Запоріжжя і в 20 років пішов працювати в школу.

У школі я зрозумів, що наявної освіти мені мало і поступив у Київський педагогічний університет імені Драгоманова на факультет дефектології, почав вивчати жестову мову. Неї мене навчали і самі діти в школі. Також навчався різним нюансам, як вчити дітей з особливими освітніми потребами. А потім я ще пройшов програму у Запорізькому інституті післядипломної освіти — на вчителя інформатики. Ще коли я навчався на економічному факультеті, мені подобалися інформаційні технології, я проходив курси IT, тому я здобув ще й цю спеціальність. Зараз у мене вже великий об’єм роботи та стаж вчителювання дев’ять років.

Я активно беру участь у програмах обміну, займаюся самоосвітою. Буду навчатися і далі, бо без цього неможливо бути з дитиною в одному ритмі. Дитина розвивається, і педагог має робити те саме.

Ким ви мріяли стати в дитинстві?

— Звісно, економістом. Грався у банки, у "монополію". Але у студентстві проходив практику у Комітеті зі справ сім’ї та молоді, і це мене спантеличило. Мені дуже важко сидіти цілодобово за комп’ютером. Я зрозумів, що не можу так проводити свій час з восьмої до п’ятої і займатися рахунками все життя. Я вирішив радикально все змінити і тому принципово шукав інститут не в моїй області і зовсім іншу сферу діяльності. Я вважаю, що так змінювати життя — це правильно, треба це робити і не боятися змін. Це стресова ситуація, до якої потрібно адаптуватися. Наприклад, зараз я готовий переїхати до іншого міста і прийняти нову атмосферу.

Розкажіть про школу, де працюєте, і ваших дітей. Чим вони особливі?

— Я школу ніколи не змінював, з самого початку працював в одній — Запорізькій школі-інтернаті "Джерело". Школа у нас достатньо велика, у ній навчаються діти з усієї області. Це діти з особливими освітніми потребами, в більшості — з вадами слуху. Загалом школі вже більше 115 років, у нас велика, багата історія. Раніше це був Катеринославський хутір для глухих, його відкрили у 1903 році, а в радянські часі заклад став таким відомим, що сюди з’їжджалися з усіх куточків країни. Тому і зараз ми робимо акцент на таких дітках. Але у нас навчаються також і "сонячні" діти. Інколи я називаю нашу школу "особливим світом", бо в нас вибудовується сучасне суспільство. Це робить наш директор школи, він нас, педагогів, надихає і дає можливість розвиватися. На мою думку, це дуже важливо для адміністратора.

Як колеги відносяться до вашої роботи?

— У мене різні колеги. З більшістю я співпрацюю, ми допомагаємо один одному краще розуміти дітей та необхідні їм навички. Це вже інші дітки, вони значно відрізняються навіть від покоління, що було десять років тому. Вони формують нове суспільство, і далі ця різниця поколінь буде ще більшою. Звичайно, є і педагоги-скептики, які вважають, що нові методики викладання не будуть діяти і викличуть тільки негатив. Але моя практика показує, що це не так.

Наскільки дієвою, помічною у вашій роботі стала педагогічна освіта?

— Я практик і багато нюансів у теорії, лекціях сприймав по-іншому. Інколи я знав більше, ніж викладачі, і вже сам ділився досвідом з ними, бо вони не так часто бачать дітей, як я. І у процесі навчання ми співпрацювали. Але навчання було корисним, бо мені треба було заглибитися в нюанси психології, поведінки дітей з особливими освітніми потребами. До того ж у нас дуже мало літератури з цієї теми, у більшості — старі джерела ще радянського часу.

Які є матеріали для самих дітей з вадами слуху?

— Наприклад, є мультфільми з сурдоперекладом. Недолік у тому, що сурдопереклад просто доданий у кадр — ми бачимо "віконечко", де людина перекладає репліки жестовою мовою. І дуже мало фільмів чи мультфільмів, де жестовою мовою говорять самі персонажі. А це набагато краще для сприймання, бо не треба відвертати увагу на "віконечко".

Олександр Жук про свій шлях до вчителювання, увагу до дітей та мрії

Наскільки методики викладання інформатики відповідають вашим вчительським потребам?

— Так, методики є, але я зрозумів, що не готовий йти за стандартним шаблоном. Звичайно, я не можу оминути програму і подаю необхідний матеріал на уроці. Але треба відходити від шаблонності, бо, викладаючи одне й те саме 10–20 років, педагог просто "згорить". Тим більше, що в інформатиці нові технології з’являються кожного дня, а методики і підручники не кожного року оновлюються. Треба самовдосконалюватися і самому шукати інформацію, щоб наповнювати урок. Мені допомагають діти, які розповідають про нові ноу-хау. Я легко визнаю, що чогось не знаю, нормально відношуся до того, що можу зробити помилку. Діти про це знають, вони мене можуть виправити і не бояться цього. Я їм відверто кажу, що чогось можу не побачити, і вони можуть висловлювати свої побажання, а я дослуховуюся до дітей.

Як вас висунули на премію Global Teacher Prize Ukraine?

— Я не планував висуватися, бо з анкетою було дуже багато роботи. Але колеги і діти мені постійно нагадували, щоб я заповнив анкету, і я зробив це останнього дня, коли ще була можлива подача. Я відіслав анкету і в результаті переміг.

Куди ви витратите ваш приз у 250 тисяч гривень?

— Частину коштів хочеться витратити на самоосвіту у сферах IT та екології. Ще я хочу відкрити свій гурток з робототехніки, щоб залучити всіх небайдужих у Запоріжжі. Мені вже давно пишуть батьки, які хотіли б привести до мене дітей на навчання в гурток. Тому я думаю про цей проект вже рік, написав бізнес-план, гадаю, що все це реально втілити в життя.

Як обирають переможця

                    Олександр Жук про свій шлях до вчителювання, увагу до дітей та мрії

Про те, як проходить процедура відбору лауреатів, розповідає Зоя Литвин, голова журі Global Teacher Prize Ukraine та голова ГС "Освіторія", ініціатора премії в Україні:

— Процес відбору складний, він включає декілька етапів. Все починається з того, що вчителі подають анкети і наша система їх перевіряє: якщо педагог не відповів навіть на одне чи два питання, його відкидають. Цього року у нас було 1915 анкет, з якими на першому етапі працюють волонтерські офіси. Вони знаходяться у різних містах — у Києві, Одесі та Львові, там працюють люди, незнайомі між собою, зазвичай це вчителі, педагоги, студенти педагогічних вузів. У нас є ключ для оцінки відповідей у анкеті — від нуля до п’яти балів, і кожну анкету перевіряє 4–5 людей. За результатами формується загальний бал анкети, і за цими балами формується список топ-50 вчителів.

На другому етапі відбору з анкетами працюють професійні освітні організації, наприклад EdCamp, рух за підвищення кваліфікації вчителів, чи освітній відділ компанії Microsoft. Загалом у нас до шести таких компаній. Вони визначають, хто з номінантів увійде у десятку фіналістів.

Далі, на третьому етапі у роботу вступає журі. До його складу входжу я, Павло Хобзей, заступник міністра освіти, що відповідає за середню освіту, Олександр Елькін з команди EdCamp, цього року долучилися відомий дитячий психолог Світлана Ройз та інші експерти. Також щороку ми до складу журі додаємо двох учнів, бо хто ж може найкраще оцінити вчителя, як не діти? Цього року це були винахідник, науковець Валентин Фречка та Анна Бобровська, солістка музичного гурту OpenKids. Також ми щороку запрошуємо представника з топ-десятки світової премії GlobalTeacherPrize, цього року до нас долучилася Марджорі Браун з Йоганнесбурга.

Олександр Жук про свій шлях до вчителювання, увагу до дітей та мрії

Представники журі проводять особисті бесіди з фіналістами, і це багато дає для розуміння особистості вчителя та його способу спілкування з дітьми. Так, одним з завдань для фіналістів є урок, який вони повинні провести для дітей, яких ніколи до цього не бачили, і на тему, відмінну від предмета викладання педагога. Теми вчителі витягували за 40 хвилин до уроку, і це були, наприклад "штучний інтелект" або "правильна форма благодійності". Загалом на фінальному етапі була самопрезентація вчителя, вони проводили разом три дні, урок для дітей та майстер-клас для колег. Так можна було побачити, хто вміє партнерствувати, а хто "тягне ковдру на себе".

Голосування за фіналіста конкурсу проходить так: у кожного члена журі є 20 балів, які він розподіляє між тими вчителями, яких вважає найкращими. Але не можна давати одному учаснику більше семи балів. Далі анкети журі збираються, компанія Deloitte робить підрахунок і засвідчує, що він пройшов незалежно і об’єктивно. А ім’я переможця тримається у таємниці до самого моменту його оголошення.

Підписуйтесь на наш канал у Телеграмі