Три роки тому небайдужі батьки розпочали в Україні адвокаційну кампанію «Освітній експеримент», мета якої – підтримати альтернативні форми освіти. Серед них і хоумскулінґ, або домашня освіта. Українське законодавство дозволяє батькам вільно обирати спосіб навчання дітей, проте сьогодні лише декілька державних і приватних шкіл на всю країну атестують хоумскулерів. Успішний шлях реформування освіти свого часу пройшла Канада, де рух за домашню освіту почав розвиватися ще у 1980-х роках. Минулого тижня канадські та українські батьки зустрілися в Києві під час дискусії про домашню освіту. Їх досвід хоумскулінґу вар’юється від одного року до трьох десятиліть, проте всі вони впевнені, що подібна форма навчання є невід’ємним правом кожної людини. WoMo занотували найцікавіші тези з їх виступів.
Наскільки діти-хоумскулери будуть готові до реального життя?
Джеральд Х’юбнер, батько двох дітей, голова правління Асоціації правового захісту домашньої освіти Канади та Канадського Центру Домашньої Освіти: Подібне питання передбачає, що школа є реальним світом. У відповідь на нього я хочу поставити ще декілька запитань. Чи це реальний світ, якщо вам доводиться спілкуватися з іншими людьми лише в певною мірою ізольованому просторі? Чи це реальний світ, якщо коло вашого спілкування обмежується людьми, які на півроку старші чи молодші за вас? Я так не думаю. Є докладні дослідження того, наскільки соціалізованими є хоумскулери. Згідно з результатами, діти, які отримали освіту вдома, мають високий рівень комунікаційних навичок, можуть підтримувати розмову з людьми різних вікових груп. Чому так? Тому що вони живуть у реальному світі.
Стефані Джексон, мати п’ятьох дітей, співпрацює з урядом канадської провінції Нова Шотландія, захищаючи права родин, які надають домашню освіту своїм дітям: Коли мій старший син пішов до університету, один з професорів сказав йому: «Я знаю, тобі не пощастило навчатися вдома, проте, як на мене, в тебе набагато краще за одногрупників розвинуто критичне мислення». Якщо це так, то в мене виникає запитання, чому ж йому не пощастило? Звісно, я можу витратити роки на те, щоб навчити дітей різним фактам. Або я можу навчити їх ставити правильні запитання та знаходити відповіді на них. Чи критично сприймати інформацію, яку вони отримують. Саме це, на мою думку, і є життям у реальному світі.
Що батькам хоумскулерів відповідати на закиди про втечу від реального життя?
Марина Кафтан, мати однієї дитини, провідна фахівчиня із управління проектами та програмами Мистецького арсеналу: Кожна людина має право на комфортне існування. Моя Дарина завжди вчилася з легкістю. Проте вона не підходила для школи за темпераментом і отримувала погані оцінки через те, що хотіла спати або відволікалася. Тож, якщо для вас є критично важливим висипатися, ви маєте висипатися. Або, якщо для вас критично важливо щодня спілкуватися з десятками людей, ви маєте право робити це, а не сидіти вдома наодинці. У школах навчається величезна кількість людей, і вчитель, яким би він не був чудовим, не може запропонувати різні способи навчання для різних дітей. Звісно, коли в тебе 30 дітей в класі, треба поставити перед ними чіткі правила, а інакше все швидко вийде з-під контролю. Проте це не означає, що ці правила будуть комфортними для кожного. Вибір іншого шляху не робить вас гіршою людиною.
Як поєднати шкільну та позашкільну програму в освітньому процесі хоумскулера?
Олена Шульга, мати однієї дитини, менеджерка проектів краудфандингової платформи для шкільних проектів GoFundEd: Нікіта з п’яти років хотів бути науковцем. Тож ми обрали низку предметів, в які ми заглиблюємося. Це біологія, фізика та хімія. У випадку з історією та географією він читає підручник і обирає п’ять тем, які він би хотів дослідити повноцінно. З інформатикою ми пішли іншим шляхом і вивчаємо анімацію та мову програмування. Англійську Нікіта вивчає у приватній школі. Українську літературу він слухав в аудіоформаті, тоді як зарубіжну прочитав повністю сам. Десь ми заглиблювалися, щось навпаки проговорили швидко. Тобто ми вирішили міксувати різні варіанти навчання. Наразі такий варіант є для нас комфортним, і, думаю, ми дотримуватимемося його й надалі. На щастя, у нас немає жорсткого контролю – шкільну атестацію Нікіта проходить раз на рік.
Наскільки хоумскулінґ підійде для дітей, які потребують інклюзивної освіти?
Бев Х’юбнер, мати двох дітей, ветеран хоумскулінґу в Канаді: Ми ніколи не навчали дітей в ізоляції, а навпаки зустрічалися з іншими родинами та влаштовували спільні навчальні зайняття. Крім того, ми брали участь в освітніх програмах для дітей при церкві. Тобто наш син, якого у школі скоріш за все відправили би до класу для учнів із затримкою в розвитку, дуже часто спілкувався з іншими дітьми. У Канаді шкільний клас зазвичай складається з 25-30 людей, тож у середньому кожна дитина отримує від вчителя 6 хвилин особистої уваги на день. І це якщо вам ще пощастило. Мій син потребував годин особистої уваги, і він отримував їх, бо мав за вчительку мене.
Джеральд Х’юбнер: Освіта вдома – це послуга, що надається на надзвичайно ексклюзивному рівні. Ви можете брати до уваги особливі потреби і особисті побажання вашого «клієнта». На мою думку, шкільні вчителі хотіли б використовувати подібний підхід, проте вони не мають фізичної змоги для цього.
Домашнє навчання – це суто жіноча справа?
Олена Шульга: Я думаю, що це сімейна справа. На початках ми з чоловіком розподілили обов’язки. Технічний курс я забрала собі, тоді як чоловік викладав біологію, географію та історію. Це дозволяло кожному з нас працювати. Але згодом навантаження на роботі виросло і ми вирішили винаймати людей, які займатимуться з Нікітою. Більше того, художнє мистецтво певний час йому викладала моя сестра, яка художниця за освітою. Тому, на мій погляд, підключатися до процесу можуть всі охочі.
Стефані Джексон: Я працювала допоки в мене не з’явилися діти. Коли вони були маленькими, ми з чоловіком вирішили, що вдома з ними залишуся я. Проте з часом я вже змогла займатися іншими речами. Як на мене, дуже важливо вирішити, чи ви справді хочете залишитися вдома з дітьми. Ви маєте відчувати, що це справа вашого життя, а не якась жертва. Ваше ставлення до цього великою мірою матиме вплив на якість навчання ваших дітей. Звісно, були і складнощі. Одного дня чоловік прийшов додому і побачив, що вечеря не готова. «Що ти робила весь день?» ‒ запитав він. Я подивилася йому в очі і сказала: «Скільки дітей в тебе було, коли ти пішов на роботу сьогодні вранці? А скільки дітей в тебе зараз?» Успіх полягав у тому, щоб п’ятеро моїх дітей вижили. Так, я маю визнати, що вчитель з мене, можливо, був не дуже гарний, але, сподіваюся, я була непоганою матір’ю.
Записала Марія Педоренко
