Сьогодні всі звикли до того, що в школі практично все в навчальному процесі вирішується Міністерством освіти та науки, школою, вчителями.

Тому підсвідомо існує уявлення, що учень не може бути рівним вчителю, навіть питання таке ставити абсурдно!

Це питання має декілька аспектів – правовий, моральний, ресурсний, педагогічно рольовий, можливо, ще якийсь.

Для того, щоби максимально розібратись в цих аспектах і зрозуміти, що таке рівність вчителя та учня, в чому та наскільки вона має бути реалізована в школі, – ми звернулися до фахівців, які мають певний досвід в шкільній освіті, з двома запитаннями.Що для вас означає бути рівними в стосунках з людьми, зокрема з дітьми?

  1. Що для вас означає бути рівними в стосунках з людьми, зокрема з дітьми?

  2. В чому і наскільки вчитель та учень мають бути рівними в освітньому процесі? А в чому така рівність не можлива?

 

АНАСТАСИЯ ЛЕУХИНА,

сооснователь проекта Освітній експеримент

ДЕТИ ДОЛЖНЫ ИМЕТЬ ВОЗМОЖНОСТЬ МЕНЯТЬ КОНТЕНТ И ФОРМАТ ОБУЧЕНИЯ

Чи можуть бути рівними вчитель та учень. Думки 5-х освітніх експертів

– Что для вас значит быть равными в отношениях с людьми, в частности с детьми?

Для меня ключевой параметр равенства – уважение. Уважение к потребностям, интересам, разностям других людей.

Это не означает со всем соглашаться или все принимать, но означает уважать – давать "вес" тому, что есть у другого. Вес, равный весу твоих собственных потребностей и интересов.

Ведь если не учитывать интересы другого, в отношениях ничего не получится.

Равенство это про понимание и признание важности другого. Важности, сравнимой с твоей собственной! Отличной от нее, но равной.

– В чем и как учитель и ученик должны быть равными в образовательном процессе? А в чем такое равенство невозможно?

Конечно, трудно говорить о равенстве в образовательном процессе. Ученик и учитель разного возраста, разного веса и размера, с разным мандатом и, по сути, с разными полномочиями.

Равенство в школе – в уважении ученика как субъекта процесса, – который может влиять на него, а не только как объекта, – на который влияют.

Мы привыкли к высокому рангу учителя, который сверху вниз вещает знания ученикам. Но у ученика тоже есть ранг, он значим, но очень часто недооценен.

Мне важно, чтоб ранг ученика признавался и почитался в школе.

В равных отношениях дети должны иметь возможность озвучивать свои потребности, менять контент и/или формат обучения и быть с учителями в со-творчестве.

Я верю, что таким образом, – на равных, – детям учиться будет безопасно, а значит, и эффективно.

Единственное, пожалуй, в чем дети не могут быть равными с учителями, – это в оценке рисков для жизни и здоровья, а также безопасности. Как физической, так и психологической. Как одного ученика, так и группы.

А в остальном равенство, если оно правильно выстроено, – ключ к ответственности и уважению.

 

НАТАЛІЯ ШУЛЬГА,

професор, заступник директора у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, головний експерт групи "Освіта. Наука. Інновації" Реанімаційного Пакету Реформ

У ВИБОРІ СПОСОБУ ТА ПОСЛІДОВНОСТІ НАВЧАННЯ – РІВНОСТІ БУТИ НЕ МОЖЕ

Чи можуть бути рівними вчитель та учень. Думки 5-х освітніх експертів

– Що для вас означає бути рівними у стосунках з людьми?

Це поважати їхні права і знаходити можливості мирного співжиття.

– У чому і наскільки вчитель та учень мають бути рівними в освітньому процесі? А в чому така рівність неможлива?

Рівність неможлива, тому що рівень знань є різним. Вчитель завжди постає у вигляді ментора або того, хто є джерелом знань і навичок.

Але з точки зору людських стосунків маленький учень так само є людиною, яка має ті самі права.

Ці права захищаються міжнародною конвенцією із захисту прав дитини, яку Україна ратифікувала. Для того, щоб дорослі завжди розуміли, що до маленької людини треба мати не менше поваги, ніж до дорослого

– Чисто формально чи мають вчитель та учень рівність з точки зору вибору того, що має вивчатися, в якій формі, в якій послідовності?

Ні, учні приходять для того, щоб отримати знання.

Програма складається звичайно дорослими. Як правило, кожен стандарт, кожна програма базується на дуже великій кількості досліджень, спостережень протягом не просто десятиліть, але й століть. Тому учень не може бути джерелом цієї програми.

Він є рівним учасником. І в цій співучасті в учня за допомогою дорослого народжується знання.

– Оскільки в стандарті немає варіантності, то фактично в учня немає вибору.

Це не так виглядає. Стандарт – це тільки рамка, – якого рівня знань повинен досягнути учень. А шлях досягнення цих знань може бути різний і варіантний.

– У виборі цього шляху учень також не бере участі?

Ми беремо за основу розвинені країни, де в старшій школі учень має вибір фокусування, спеціалізації.

– А в молодшій школі, таким чином, не має?

– Молодша школа закладає базові навички, вони мають універсальний характер. Вони є необхідними для кожної людини, яка живе в соціумі.

– Тобто вчитель, оскільки в молодшій школі програма йому начебто нав'язується, – теж не має вибору?

Що значить "нав'язується"? Ви можете вчитися вдома. Тоді вже батьки будуть вибирати той шлях навчання дитини, який їм подобається.

За новим законом "Про освіту" діти вже мають можливості набувати ці знання в будь-який альтернативний спосіб.

– За новим законом, я так розумію, і вчитель має більше свободи вибору.

Безумовно. Вчитель, якщо він виконує основне завдання, може вибирати різні траєкторії. Але ж він теж обирає на підставі якогось досвіду – загальнолюдського та особистого.

Вважається (і ці спостереження багаторічні), що послідовність викладання базується на анатомічних, фізіологічних та психологічних особливостях, які характерні для кожного етапу розвитку дитини.

Ви не зможете пояснити 5-річній дитині вищу математику та будову атома водню. Після послідовного процесу ускладнення набутих знань, в середньому до 12 класу можна вийти на рівень володіння такими знаннями.

Фундаментальні права, – такі, як право на життя, право на здоров'я, на навчання, на захист etc., – є однакові і для дітей, і для дорослих.

А вибір способу та послідовності навчання – ні! Рівності тут не може бути.

Тут скоріше відповідальність дорослих перед дітьми має більшу вагу, ніж питання рівності.

 

ІРИНА ШАСТАЛ,

голова Всеукраїнської асоціації вальдорфських шкіл

РІВНІСТЬ – ЦЕ ТАКИЙ СТАН СТОСУНКІВ, КОЛИ МИ ОДИН ВІД ОДНОГО МАЄМО ВЧИТИСЯ

Чи можуть бути рівними вчитель та учень. Думки 5-х освітніх експертів

– Що для вас означає бути рівними у стосунках з людьми?

Рівність у тому місці, де зустрічаються дві індивідуальності, дві сутності, тобто на рівні людської гідності.

Далі ми говоримо про те, що якщо це зустрічаються дві індивідуальності, де одна більш досвідчена в цьому світі, а інша ще робить свої перші кроки і привчається до цього світу, то та, яка більш досвідчена, має і більшу відповідальність. Тому ми говоримо про те, що на вчителі лежить відповідальність за те, щоб дитина довіряла вчителю.

Довіряти можна тільки тій людині, яка демонструє саме таку свою позицію, що вона приймає тебе таким, як ти є.

Тому вчитель заходить в клас із тим, що кожна дитина для нього – це індивідуальність, яка прийшла на рівні з ним жити в цьому світі.

Також ми кажемо, що приймати дитину треба з благоговінням.

Наступний аспект – чого хоче дитина в цей момент, чого вимагає той процес, в якому вона знаходиться. Чи він вимагає авторитета, чи він вимагає партнера, чи він потребує друга?

Це вже теж лежить на вчителі – відповідальність відчути, який образ вчителя найбільше потрібен дитині.

– У чому рівність між учителем та дитиною неможлива?

Вчитель має передати учню те, що є загальнолюдськими цінностями. Це можливо тільки в соціумі.

Родина і школа – це два різних аспекти, але вони рівнозначні між собою.

Дитині потрібна родина для того, щоб відбутися як людській істоті.

І дитині потрібен соціум, який в даному випадку ми уособлюємо у вчителі, для того, щоб перейняти соціальні навички.

Тут як раз вчитель має, що передати. У нього є, що передати. Інше питання – як він це зробить: поважаючи дитину, опікуючись її гідністю чи зробить це авторитарно – так, як це йому зручно.

– Тобто рівність неможлива в контексті того, що вчителю є, що передати, а дитині ще немає чого передати?

Це такий процес, коли ми один від одного маємо навчитися. Вчитель, наставник, який передає, в якого вже є, що передати. І дитина як учасник процесу, в якого вчитель теж може щось перейняти.

Те, що він може перейняти – це здатність побачити якості, які приносить дитина, які до цього ще не стали типовими, які не були загально прийнятими.

Діти відносно нас є більш молодші, більш сучасні. Тому те, як вони зустрічаються з реальністю, цьому ми можемо в них вчитися.

–  Мабуть, в цьому ще один аспект рівності, що і дитина має взяти щось від вчителя, і вчитель має щось взяти від дитини.

Точно, однозначно.

Найголовніше – як це відбувається. З повагою до дитини, з розумінням її цінності, чи навпаки…

От маленька дитина народжується. Без дорослих, які її годують, захищають, дають тепло, одягають, вона не виживе. Це життєво необхідно, щоб дорослий проявляв ініціативу і зробив з нею те, що має робити.

З віком ця влада в прийнятті рішення поступово зменшується з тим, як дитина більше навчається в цьому світі взаємодіяти з ним. Вчителю треба плавно відпускати, віддавати цю владу.

– Чи можуть бути рівними вчитель і учень у виборі форми, як відбувається навчання?

Теоретично вони можуть бути в цьому рівні.

Завдання більш досвідченого учасника цієї взаємодії – щоб це відбулося гармонійно для обох.

Якщо дитина в цей момент показує "я не готовий йти за тобою, мені не подобається те, що ти мені пропонуєш", вчитель безумовно має на це відреагувати.

Питання – як він на це відреагує. Чи у нього стане компетенції з'ясувати, чому саме дитина відмовляється йти за ним. Можливо, у неї якийсь неадекватний фізичний стан.

Але у дитини є право показати, що вона зараз переживає – у той спосіб, який вона знає, який їй доступний на той момент.

– Тобто таким чином вона бере участь у виборі форми навчання? Вона може показати, що вона приймає таку форму навчання або не приймає. Якщо вчитель це фіксує, то фактично він забезпечує рівність?

Так.

Якщо дитина в стабільному стані, вона абсолютно спокійно покаже дорослій людині, що вона хоче в даний момент отримати. Не просто хоче отримати, але й готова сприйняти.

Інша справа, що зараз світ настільки строкатий, настільки багатоплановий, що діти багато чого в себе впускають. Треба відчути, чи це природа дитини діє в цей момент, і це її індивідуальність, чи це діє якась схема, модель, яку дитина просто несвідомо наслідує.

 

ПЕТР ЧОРНОМОРЕЦ,

психофизиолог, соавтор образовательного проекта "Майбутні – IWonder"

РЕЧЬ НЕ О РАВЕНСТВЕ, А СКОРЕЕ О СВОБОДЕ, СУБЪЕКТНОСТИ И ЛИЧНОМ ПРОСТРАНСТВЕ

Чи можуть бути рівними вчитель та учень. Думки 5-х освітніх експертів

– Что для вас значит быть равными в отношениях с людьми, в частности с детьми?

В моем понимании равенство – это вопрос социально-политический, и его решение одинаково что в школе, что в семье, что в государстве.

Есть безусловное равенство прав, но не может быть равенства возможностей (как минимум, они разные в зависимости от роли и зоны ответственности) и равенства результатов (это уже вопрос справедливости).

Поэтому, с моей точки зрения, конфликт на тему равенства учителя и ученика на самом деле – не о равенстве, а о свободе, субъектности и личном пространстве.

Если я в полной мере осознаю для себя, что любой другой человек, независимо от возраста – это личность и субъект взаимоотношений, а не объект моего влияния – то вопрос равенства внезапно переходит совсем в другую плоскость.

Если мы взаимно уважаем свободу и личное пространство друг друга, становится не так важно, в какой иерархии мы находимся. И сама иерархия приобретает совсем другой смысл – вместо доминирования, подавления и принуждения мы получаем распределение ответственности.

– В чем и как учитель и ученик должны быть равными в образовательном процессе? А в чем такое равенство невозможно?

В образовательном процессе учитель – объективно выше по рангу.

Как минимум по трем причинам: роль в системе (преподаватель), возраст (до 13-15 лет для ребенка естественно ставить взрослого выше себя), жизненный опыт и знания.

Но, если учитель действительно воспринимает ученика как личность, он понимает, что статус не дает ему права навязывать что-либо ребенку или судить его.

Он может обладать авторитетом, влиять, поддерживать, подсказывать, советовать, а в ряде случаев – прямо руководить, запрещать, назначать/применять санкции, но только до тех пор, пока у ребенка остается свобода выбора и сохраняется неприкосновенность личного пространства.

Если учителю приходится апеллировать к своей роли, – "Я же учитель!" – это значит, что авторитет он де-факто уже потерял.

Если говорить о нашей системе образования в ее нынешнем виде, то она дает очень мало шансов для создания здоровых взаимоотношений между учителем и учеником.

Во-первых, потому что внешние критерии, которым должен соответствовать и ученик, и учитель, и школа – принципиально важнее личности. Это означает, что мы теряем субъектность: и учитель, и ученик являются в этой деперсонализованной системе объектами.

Это усугубляется тем, что критериальная база (программа, учебные планы, система оценивания) очень жестко регламентирована и загоняет в крайне узкие рамки всех участников процесса (детей, учителей, руководство школ и чиновников).

Во-вторых, дети находятся в школе по принуждению, а практически все цели, которые стоят перед ними, назначены извне. А, значит, имеем минус свободу и личное пространство.

 

АНДРІЙ МЕЛЬНИК,

вчитель історії, директор СШ №203, м. Київ, ветеран АТО

НАЙГІРША ФОРМА СПІЛКУВАННЯ МІЖ УЧНЕМ І ВЧИТЕЛЕМ – ЦЕ ПАНІБРАТСТВО

Чи можуть бути рівними вчитель та учень. Думки 5-х освітніх експертів

– Що для вас означає бути рівним в стосунках з людьми, зокрема, з дітьми?

Все дуже просто. Ставлення до іншої людини і до дитини, в першу чергу, як до особистості, яка має свої окремі потреби, інтереси, і повага до них.

Дуже часто дорослі, а вчителі зокрема, забувають про те, що перед ними є окрема особистість. Це стосується, до речі, і батьків.

Що дитина має якісь свої особливості в повній мірі, як я та всі інші. Що переді мною не шматочок глини, з якої я маю щось виліпити, а якій я повинен допомогти зрости.

І ще одна важлива річ: спілкуючись з іншою людиною, а особливо з дитиною, ми забуваємо, що не тільки вона змінюється, а й змінююсь я сам в результаті цього спілкування. І цієї зміни я не помічаю.

Цей процес є взаємним – ми навчаємо, навчаємось і змінюємось самі. Це дуже важливо. Коли ми будемо розуміти, що наше спілкування і наша робота з дітьми є процесом взаємним, процесом взаємного доповнення і розвитку, ми тоді і відчуємо цю рівність і спробуємо її цінувати.

– У чому і наскільки вчитель та учень мають бути рівні в освітньому процесі?

Вони повинні бути рівними... В тому і тією мірою, як я казав вище.

Рівними в повазі, в стосунках, мається на увазі взаємної поваги.

Ми повинні розуміти, що якщо вчитель поважає учня, то й учень повинен поважати вчителя.

Якщо буде спільне розуміння мети, я не кажу про високі речі, що дитина в шість років усвідомлює, навіщо вона вчиться в фінальному результаті, але якесь розуміння у неї має бути.

Вчитель повинен враховувати інтереси і потреби дитини. А з іншого боку, дитина повинна бути готовою сприймати нормально мотивовану діяльність вчителя. Тобто коли вчитель буде пояснювати і спілкуватися.

Тут ще сам характер спілкування дуже важливий.

– А в чому рівність неможлива між вчителем і учнем?

Все-таки є різниця у досвіді, знаннях. І вчитель все-таки розуміє, для чого він це робить.

Тут є ще зворотний аспект – нехтування тим, що все ж таки є різниця між вчителем та учнем. Коли виникає панібратство.

Я взагалі вважаю, найгірша форма спілкування між учнем і вчителем, до якої іноді скочуються відносини, це панібратство. Коли вчитель перестає бути людиною, яку поважають, а перетворюється на такого я би сказав приятеля, якого можна й послати якщо що.

Таких стосунків не повинно бути між вчителем і учнями.