Хто має навчати наших дітей сьогодні, щоб вони стали впевненими та успішними завтра? Розмірковує співзасновниця та керуюча партнерка Креативної Міжнародної Дитячої Школи (КМДШ) Лідія Білас.
Кожна робота потребує вміння та прагнення розвиватися. Світ змінюється щодня і щохвилини, тож складно собі уявити сучасну професію, яка б не потребувала постійного оновлення знань та вмінь. Педагогічна діяльність чи не найперша, що цього потребує, адже, вчителі закладають знання та розвивають вміння у дітей на перспективу, а самі діти швидко опановують оновлений світ. Сьогодні необхідністю є не лише звучати в унісон зі світом, але й не менш важливо з самими учнями, тому готовність педагога до постійних змін та бажання опановувати нові навички і самовдосконалюватися важко переоцінити.
Для вчителя важливе вміння подивитися на себе з боку, критично проаналізувати свою роботу і визнати, що добре, а що можна зробити краще. Такий підхід вважаю корисним для будь-якої діяльності, проте у випадку вчителя, учня і школи – це відповідальність за свої дії, що впливають на майбутнє, вже доросле життя сьогоднішніх дітей, а отже на майбутнє країни в цілому.
Ринок освітніх послуг, зокрема для самих освітян, на сьогодні досить широкий. Тренінги, майстер-класи, воркшопи, форуми, де учасники можуть обмінюватися досвідом, стають ефективними площадками для комунікації колег – вчителів.
Окрім звичних офлайн-форматів, особливо з бумом онлайн-освіти, пов’язаного з карантином, маємо безліч варіантів онлайн-курсів, що значно розширює можливість здобути додаткові знання і трансформувати їх у вміння і, що цікаво, самим побути в ролі учнів.
Людина транслює своє світосприйняття, своє бачення цінностей та модель поведінки в суспільство. Першими під вплив потрапляють діти. Чи може нещаслива людина ділитися щастям та закладати його в інших? Чи може невпевнений, неврівноважений, негативно налаштований дорослий стати зразком для наслідування? Природньо, що найперше діти копіюють своїх батьків, потім, з появою школи, у малечі з’являються інші дорослі приклади для наслідування. Важливо, як самі педагоги ставляться до життя, бо притаманна їм картинка світу проектується на дітей, як на білий екран. З початком шкільного періоду дитина проводить більше часу в школі, ніж вдома, тому критично важливо, в якому оточенні вона знаходиться. Вчитель, разом з професійністю і експертністю, має пильнувати своє ментальне і психологічне здоров’я, бо лише піклування про себе дозволяє проявити піклування про інших.
Якось у нас в КМДШ своїм досвідом з командою ділився естонський мислитель, науковець та професор Тартуського університету Юло Вооглайд. Його пряма мова:
«Вчитель – найголовніший у школі. І педагоги «середнього рівня» нам не підходять, нам підходять тільки дивовижні, адже діти завжди беруть з них приклад. Творчий, пізнавальний, цікавий, живий, життєрадісний, патріотичний – ось це вчитель».
Цілісне сприйняття світу формується при інтегрованому опануванні різних предметів. Окремо вони існують лише в теорії, в реальності ж усі дисципліни взаємопов’язані. Тому хорошою практикою для вчителів є обмін досвідом не лише на рівні свого навчального закладу, але й інших, відкритих до співпраці шкіл. Ми надаємо таку можливість через освітній центр Insight, покликаний синтезувати нову освітню програму, яка гармонійно пов’яже ключові підходи програм, що вже існують, із формуванням нового професійного середовища спеціалістів у сфері освіти та свідомих батьків.
Незалежно від вузькоспеціалізованої галузі знань, для вчителя важливо знати педагогіку – мистецтво викладання та когнітивістику науку про навчання. Перша пояснює зміст, форми і методи виховання і навчання, а друга – процеси мислення, обробки даних та засвоєння матеріалу в процесі передачі знань. Окрім цього, в інформаційну еру, коли кожен ледь не щоденно продукує та споживає інформацію, важливою є медіаграмотність.
Нова ковідреальність та карантин виявив, що вкрай необхідною для вчителів стала гнучкість та адаптивність. Знання комп’ютерних програм, робота з гаджетами, додатками та хмарами було потрібним навиком ще задовго до карантину. Але гостро це питання постало саме з початком пандемії, коли навчальний процес дуже швидко переводився в онлайн. Карантин став свого роду тестом для вчителів, учнів і батьків на готовність до змін.
Не знати та шукати відповідь – на цьому побудовані наукові дослідження. Природне бажання досліджувати навколишній світ є в цьому процесі рушійною силою. Певною мірою інтерес до дослідження закладений в усіх нас з дитинства. Тож дуже важливою здатністю є вміння зберегти цей інтерес до нового на все життя. Особливо для вчителя, бо вчителювання – це постійний процес відкриття світу – і собі, і дітям. І інтерес цей має бути щирим, а не вдаваним, діти це відчувають. Майбутнє комунікацій за справжніми емоціями – епоха «нової щирості», коли чесність не ототожнюється зі слабкістю. Можна зізнатися, що чогось не знаєш, але прагнути знайти і шукати відповідь чи рішення. Вміти зізнатися собі і своєму учневі в тому, що завжди є чому вчитись, що визнавати власні помилки – найкоротший шлях до вирішення проблеми, це сильна сторона педагога.
Інноваційність рушій прогресу. Нове народжується лише в момент зміни старого погляду на звичні речі. Навряд чи науковці-винахідники були в дитинстві слухняними спокійними дітьми. Нобелівський лауреат з економіки професор Едмунд Фелпс складними взаємозвязками довів, що виховання дітей слухняними шкодить появі винаходів та інноваціям. Завдання сучасного вчителя давати дитині свободу, бачити особистість, розвивати здатність критично мислити, заохочувати учня проявляти себе та не боятися експериментувати. А для цього необхідно самому бути яскравою і багатогранною особистістю, здатною створювати і творити.
Ще одна цитата доктора філософських наук, відомого в Німеччині директора школи Ернста Фріц-Шуберта:
«Вчителі повинні бути не шукачами несправностей, а шукачами скарбів».
Саме Ернст Фріц-Шуберт ввів у своїй школі предмет «Щастя». Ця ідея виникла тоді, коли він помітив, що школа для учнів не є місцем, де вони щасливі, а вчителі ставляться до школярів, як до машин, що навчаються та репродукують заданий матеріал. Саме введення в школах цієї дисципліни в результаті позитивно вплинуло і на вчителів, і на учнів. Адже щасливий вчитель і щаслива дитина – поняття невід’ємні.
Читайте також допис Лідії Білас про Ринок приватної освіти України крізь призму світового поступу
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram