Інформація, що міститься в даній статті від Childdevelop, допоможе перетворити конфлікти на позитивний досвід навчання. Тут наводяться два різних підходи до вирішення конфліктів між будь-якими двома або більшою кількістю осіб у сім'ї. Хоча більше уваги приділяється конфліктам між батьками й дітьми, ви можете застосовувати описані принципи під час конфліктів будь-якого роду.
Якщо використовувати навички спілкування, ґрунтуючись на взаємозв'язку та співчутті, то відмінності між людьми, а також самі конфлікти можуть стати чудовою можливістю:
В ідеалі, коли батьки застосовують мирний спокійний підхід до виховання, вони прагнуть пов'язати свої й дитячі почуття з незадоволеними потребами обох і творчо знайти рішення, яке б задовольняло максимальну кількість потреб один одного.
Важливо розуміти, що негідну поведінку дитини треба розглядати як ознаку розбалансованих стосунків між нею й батьками. Існують потреби, які необхідно визначити й задовольнити, адже як тільки потреби дитини задовольняються, її поведінка зазвичай стає більш урівноваженою.
Типові конфлікти в сім'ї розгораються найчастіше тоді, коли батьки висловлюють свою вказівку у формі заборони «Ні, ти не отримаєш торт» або прохання «Не міг би ти прибрати свої іграшки?». У тому й іншому випадку дитина пручається або не реагує позитивно, і тоді батьки обурюються. Інша типова причина конфлікту пов'язана із протилежними бажаннями й потребами. Батьки хочуть, щоб дитина сіла й поїла або вдягла піжаму, а дитина хоче продовжувати грати. Батьки хочуть, щоб дитина лягала спати, а дитина хоче послухати ще дві казки. Такого роду проблеми нормальні й бувають у більшості сімей.
Коли в сім'ї виникає конфлікт, необхідно з'ясувати, хто винен, і накласти покарання, часто зване «наслідком», яке вважається засобом виправлення винуватця. Або ж як якось інакше спонукати дитину до відповідальності. Коли виникає конфлікт устремлінь, бажань, потреб чи думок між батьками і дитиною, бажання батьків – звинувачувати, бажання дитини – виправдатись, у результаті дитина звинувачує батьків або саму себе, й починається протиборство, сварка. Це як у суперечці про те, хто винен, а хто ні, яка жодним чином не сприяє справжній співпраці.
Існує тверде переконання, що якщо дитина зробила або сказала щось неправильне або не зробила те, що повинна була, то:
Коли виникає конфлікт устремлінь, бажань, потреб чи думок між батьком і дитиною, вважається, що батько чи дитина, або обидва мають почуття, що заслуговують і вимагають уваги.
Нам треба порозмовляти, щоб краще зрозуміти один одного, ми повинні по черзі слухати один одного, непорозуміння треба виявити й усунути. Ми віримо у притаманну нашій дитині доброту, ми віримо, що за допомогою чесної, щирої, але делікатної спільної розмови про свої почуття можна вирішити всі можливі труднощі у стосунках. Навіть немовлята потребують і заслуговують того, щоб відчувати себе дійсно почутими. Кожна людина, таким чином, відчуває більше почуття розуміння й поваги, а також більше розуміє причину виникнення конфлікту, проймається співчуттям до іншого його учасника. Ми віримо, що і батьки, й дитина хочуть виправити та вирішити проблему, але кожному з них необхідно бути почутим, а дитині до того ж необхідно знати, що батькам не байдуже до неї і її почуттів. Батьки визнають, що навіть коли вони засмучені, взаємозв'язок з дитиною повинен стояти на першому місці й вести до виправлення конфлікту. Дитина вчиться дізнаватись на закономірних наслідках про те, що відчувають батьки з приводу події: «Я дуже злякався, коли побачив, як ти вліз туди, і хвилювався, що ти можеш травмуватись». Здатність батьків проявляти увагу, турботу, любов і підтримку почуттів дитини в цій складній ситуації дає розуміння, що вона, як і раніше, найдорожча, оточена піклуванням людина, навіть у стані конфлікту. Оскільки дитина вірить, що увага та скерування батьків відбуваються тому, що дорослі піклуються про неї, і якщо почуття дитини було взято до уваги, дитина готова почути та взяти до уваги думку своїх батьків і винести з конфліктної ситуації справжній урок. Діти, припускаючись помилок, не соромляться ділитись почуттями й шукати підтримки своїх батьків. У них нема потреби приховувати свої помилки, звинувачувати інших або нападати на членів сім'ї, тому що вони впевнені в тому, що всі проблеми будуть вирішені з розумінням і турботою до почуттів та унікальної точки зору кожного. Діти більш схильні брати на себе відповідальність, наприклад, за домашні обов'язки, з вірою в те, що їх будуть наставляти, а не критикувати їх.Висновок: діти вчаться реагувати та ставитись до інших людей під час конфліктів так, як їхні батьки реагують і ставляться до них під час домашніх непорозумінь. Ваші діти внутрішньо будуть реагувати на конфлікти з вами, братами й сестрами і своїми друзями згідно з вибраною вами моделлю виховання.
У мирній моделі виховання діти дізнаються, що виклики – це можливості для навчання, а не доказ того, що з ними щось не так. Вони вчаться слухати й визнавати почуття та позицію інших людей за допомогою отримання того ж. Вони вчаться висловлювати свої почуття мирним способом і шукати таке рішення проблеми, яке задовольняє найбільшу кількість потреб. Вони дізнаються, що врегулювання конфліктів передбачає розуміння один одного і співпереживання один одному, вони збільшують словниковий запас для вираження емоцій і потреб і набувають чудових навичок вирішення конфліктів, якими будуть керуватись усе життя.
{{read_more|Читайте також| 4509, 3693}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram