Маленькі діти не розуміють сарказм, але тінейджери, здається, вміють підтримувати бесіду тільки уїдливими зауваженнями. Науковий журналіст Девід Робсон в публікації для BBC про цю не завжди приємну звичку підлітків до мовних вивертів з наукової точки зору.
Якщо я скажу вам, що сарказм один із найпотужніших інструментів мови, ваша перша реакція, швидше за все, буде: «Звичайно!». Можливо, ви навіть вирішите, що я сам трохи іронізую.
Люди часто пригадують афоризм Оскара Вайльда «Сарказм – це найнижча форма дотепності».
Вони часом забувають, що великий майстер гри слів додав: «... але найвища форма розуму». Особливо сумнівним цей лінгвістичний виверт видається батькам та педагогам.
Але саме це стверджують психологи та нейрофізіологи. Сарказм є властивістю гнучкого та винахідливого інтелекту.
Він допомагає піднятися над банальністю, точніше передати думку і вимагає більших розумових здібностей, ніж прямолінійні твердження.
І хоча підліткова уїдливість часто дратує дорослих, насправді це – ознака зрілості розуму. Дитині потрібні роки, щоб навчитися розуміти іронію та опанувати її. «Це непросто», – каже психолінгвістка з Університету Калгарі в Канаді Пенні Пексмен.
Але інтелектуальні зусилля себе виправдовують. Сарказм пожвавлює спілкування, пом'якшує критику, а компліменти робить більш витонченими. Він також розвиває нашу креативність і допомагає позбутися поганого настрою.
Пексмен так упевнена в його важливості, що навіть відкрила спеціальний курс для тих, кому бракує іронії.
Ключ до розуміння природи сарказму лежить у дитинстві. Пексмен вивчала іронію у дітей за допомогою ляльок.
В одному зі своїх експериментів вона показувала малюкам сценки. Лялька Джейн намагається намалювати троянду, але в неї нічого не виходить. «Ти класна художниця!» – каже їй лялька Енн. Сем прополює город і справляється з роботою добре та швидко. «Садівник із тебе жахливий», – коментує іграшковий Боб.
Діти до п'яти років не можуть вловити у цих словах сарказм і сприймають все буквально. Найбільш типова їхня відповідь: «Ці ляльки брешуть!».
Лише згодом до них приходить усвідомлення того, що у слів може бути прихований сенс, вони починають відчувати нюанси. В останню чергу вони вчаться розуміти жарти та відчувати кепкування. «Зазвичай це трапляється років у 9-10», – зазначає Пексмен.
Почуття гумору розвивається у людини зі здатністю вгадувати настрій і наміри оточуючих. Те й інше зміцнюється із віком.
Інші фактори включають збагачення словника, опанування граматикою та вміння вловлювати сарказм за інтонацією, для чого потрібен досвід спілкування.
«Дитині потрібно скласти всі ці шматочки разом. Жоден із них сам по собі ще не дає можливості сприймати іронію», – уточнює Пексмен.
Її дослідження вказують і на ключову роль домашнього оточення та батьківського прикладу. Якщо батьки часто вдаються до сарказму, діти швидше розвинуть його у собі. «Приблизно в чотири роки діти починають відчувати інших людей і розуміти, що вони можуть мати на увазі зовсім не те, що кажуть», – зазначає експертка.
Сарказм – явище комплексне. Дитина має вгадати, що насправді думає і хоче висловити своїми словами співрозмовник. Навчитися цього нелегко. До семи років людина переважно не здатна зіставляти в умі протилежні сенси.
Але приблизно до 12 років підліток опановує ці складні навички й приймається із задоволенням експериментувати з ними.
Якщо ви досі не переконані, що сарказму вашого сина або дочки потрібно радіти як новому важливому етапу дорослішання, познайомтеся з експериментом, проведеним психологом з Університету Ноттінгема Рут Філік.
Учасники, підключені до магнітно-резонансного томографа, читали описи різних життєвих ситуацій, які в деяких випадках містили іронію.
В одному випадку сарказм стосувався ситуації загалом: «Берніс і Кейтлін подалися на курс психології в американському університеті та пішли роздрукувати свої резюме. У принтері був тільки рожевий папір. «Дуже офіційно!» – хмикнув Берніс».
В іншому випадку іронію адресували конкретній особі. Кейтлін навмисно вибрала рожевий папір. На що Берніс відреагувала тією самою фразою: «Дуже офіційно!».
Обидва типи іронії активізували ділянки мозку, відповідальні за розпізнавання почуттів та намірів людей.
Але коли сарказм був звернений безпосередньо проти Кейтлін, у нейронних мережах, які відповідають за промову та почуття гумору, виявилася вища активність. «Потрібно додаткове розумове зусилля, щоб розпізнати, що мала на увазі інша людина, чому він сказав саме це, говорив він серйозно або жартував», – зазначає дослідниця.
Такі вправи є корисними. Психолог із бізнес-школи INSEAD у Фонтенбло Лі Хуан спільно з колегами з Гарвардського та Колумбійського університетів встановила, що людина починає мислити більш творчо, коли висловлюється саркастично, чує сарказм від інших або навіть згадує колишні коментарі.
Один з її експериментів потребував від учасників розв'язати «проблему свічки». Учасникам вручали свічку, сірники, коробку цвяхів та просили придумати спосіб закріпити свічку на стіні так, щоб вона горіла, а віск не капав на підлогу.
Правильна відповідь полягала у тому, щоб висипати цвяхи, прибити порожню коробку до стіни й поставити свічку в неї. Таке рішення спадає на думку лише тоді, коли ви можете уявити, як використати предмети незвичним чином.
Перш ніж приступити до розв'язання задачі, одних учасників попросили згадати якийсь саркастичний коментар, тоді як інших щиру або нейтральну розмову. На подив, саркастичні спогади більш ніж удвічі підвищили рівень успіху у розв'язанні завдання.
Сарказм також допомагає боротися з фрустрацією та стресом. «Це спосіб випустити пару», – каже Кетрін Ротерміч зі Східно-Каролінського університету у Грінвіллі, США.
В одному з останніх досліджень вона з'ясувала, що під час пандемії Covid-19 люди частіше стали вдаватися до сарказму –очевидно, це була компенсація пригніченого та тривожного стану.
Головне призначення сарказму лежить у мовній сфері – зробити висловлювання яскравішими та виразнішими. «За вуаллю буквального сенсу ховається приховане значення», – каже Пенні Пексмен.
Сарказм служить для незлобливого піддражнювання та пом'якшує критику, яка інакше могла спровокувати різку відповідь.
У всіх згаданих вище дослідженнях брали участь дорослі, а не тінейджери, але можна припустити, що підлітки відчувають те саме й використовують сарказм у складних ситуаціях, щоби впоратися з негативними емоціями.
Стикнувшись з іронічним, глузливим тоном своїх нащадків, батьки часто відчувають безпорадність. Сарказм асоціюється з дорослим цинізмом і означає кінець дорогої серцю дитячої наївності. Насамперед важко, коли підліток взагалі не розмовляє інакше.
Складається враження, що ваша дитина взагалі не здатна на глибокі та щирі почуття.
Але чи варто засуджувати молодих? Вважатимемо, що вони практикуються у використанні тонкого і корисного в житті інструменту. «Вони хочуть майстерно опанувати це мистецтво, тому що бачать, що люди в повсякденному житті часто не виражаються буквально», – говорить Рут Філік.
Пенні Пексмен згодна з цим і, як ми вже згадували, відкрила спеціальні курси для дітей, яким важко дається вгадування прихованих сенсів.
Вона написала книгу «Сідні стає насмішницею», яка складається з історій з прикладами того, що таке сарказм і навіщо до нього вдаються. У ході недавнього досвіду Пексмен встановила, що 5-6-річні діти, які прочитали та обговорили її історії, почали легше розпізнавати прихований глум.
Сарказм має не найкращу репутацію, але ми маємо більше цінувати його глибину та складність. Це – одне з головних багатств мови. І я говорю це без тіні іронії.
{{read_more|Читайте також| 2302, 4902}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram