В Україні 81% вчителів середньої і старшої шкіл – це жінки. Такі дані 2018/2019 навчального року наводить Інститут освітньої аналітики. У початковій – це переконливі 99%. А от якщо говорити про керівний склад, то там інші цифри. Присутність чоловіків на посадах директорів у школах I-III ступенів уже відчутніша – 33%.

Експерти руху EdCamp Ukraine і Міністерства освіти і науки у звіті “Навчати і навчатися: як і куди зростати українському вчительству” зафіксували відмінності у професійному розвитку залежно від статі: чоловіки-педагоги вказували на те, що їхнє професійне зростання було профінансовано школою дещо частіше (20,9%), аніж це вказали жінки (13,6%). А найбільшим бар’єром, який заважає професійному зростанню, вчительки назвали брак часу через сімейні обов’язки.

Гендерний фактор є також у доступі до комп’ютера. З’ясувалося, що доступ до нього та інтернету на робочому місці частково залежить від статі педагога. Чоловіки на вчительських посадах є більш “комп’ютеризованими”, аніж жінки.

Чому вчителювання стало фемінізованою діяльністю і як це впливає на дітей – розбиралася журналістка “Нової української школи”.

Завуч інженерної гімназії Києва Наталя Мельник переконана, що чоловіки дуже потрібні в школах. “Питання болісне. Скільки я працюю в школі, ще з 1985 року вчителів-чоловіків ніколи не вистачало.

Діти до чоловіків-викладачів ставляться по-іншому. Вони в них бачать, можливо, умовного батька. Мама це теж добре, але це інша роль. Навіть коли заходить чоловік до класу, ви помітите інше сприйняття дітей в класі. Я бачила реакцію школярів, коли представляла їм нових класного керівника чи керівника гуртка. Коли приходять до школи чоловіки, це добре сприймають діти. Вони з великим інтересом ставляться до чоловіка-вчителя”.

За словами Наталі Мельник, на такі факультети як фізико-математичний, історичний чи фізичного виховання – завжди йдуть більше чоловіків. “А от куди вони діваються після вишів, я не розумію. Навіть ті ж студенти з факультету фізкультури охочіше йдуть працювати у спортивні клуби, а не в школу. Якщо брати історичні факультети, політологію – йдуть навіть офіціантами. Коли ми вечеряли в одному кафе і офіціант втрутився в нашу розмову, я поцікавилася його фахом. З’ясувалося, що він випускник історичного факультету”.

Щоправда, зараз до гімназії приходять більше чоловіків на роботу. “Соціальний педагог-психолог у нас – молодий аспірант. Діти тягнуться до нього і залюбки йдуть вирішувати різні питання, звертаються за порадою. Є студенти-хлопці. Один двічі на тиждень проводить шаховий гурток. Інший студент 1-го курсу факультету інформаційних технологій Києво-Могилянської Академії прийшов до нас вести гурток робототехніки. Він сам створив свій сайт, зацікавлює дітей, розповідає, які є перспективи. І хоча тут мінімальні гроші, чоловіки йдуть, бо їм цікаво”.

Сімейний психолог Катерина Гольцберг каже, що, за вченням Карла Густава Юнга, є архетипи Матері і Батька. Архетипи – це першообрази, які концентруються у глибинному безсвідомому і впливають на поведінку.

“Архетип Матері – це любити і оберігати. Архетип Батька – вести за собою, ініціювати. Школа – це як сім’я, де присутність і участь обох батьків важлива. Зазвичай підсвідомо жінки будуть шукати безпечні шляхи, навчати терпінню, а чоловіки – ризикувати і виходити із зони комфорту, щоб досягти успіху. Відсутність чоловіків-учителів призводить до того, що діти виростають інфантильними і пасивними.

До того ж, досить часто в родинах батько перекладає суттєву частку виховання на плечі дружини. Мовляв, я заробляю гроші. А діти сканують світ дорослих і переносять потім ці стереотипи у своє доросле життя. У житті кожної дитини повинна бути гармонія – присутність Чоловіка і Жінки, зокрема і в школі”.

Програмна координаторка EdCamp Ukraine і радниця міністра освіти Олена Масалітіна вважає, що чоловіки, як і жінки, є носіями життєвого досвіду. Для дітей важливо бачити різні приклади життєвого досвіду, це їх збагатить і допоможе в житті. До того ж, важливо долати стереотип, що навчання і виховання дітей – це виключно жіноча сфера.

Гендерний експерт, кандидат соціологічних наук Олег Марущенко каже, що чоловіки потрібні шкільній освіті з профорієнтаційної причини. “Коли школярі не бачать хороших прикладів для наслідування, вони часто не сприймають педагогічну професію як щось варте уваги, реально досяжне для себе. Не виключаю, що таким чином українська школа втратила певну кількість справжніх вчительських талантів. Але не тому, що їхніми носіями були хлопці, а тому, що хлопці також можуть мати таланти в педагогіці”.

Освіта – суто жіноча справа? Або навіщо чоловіки у школі

За словами Олега Марущенка, існує міф, начебто чоловіки потрібні школі тому, що хлопчики мають отримувати зразки мужності. А оскільки чоловіків там мало, то мало і зразків.

“Спростую – це суцільний стереотип, що спирається на твердження, що начебто тільки чоловіки можуть “випромінювати” мужність. Ні, насправді зразком може бути тільки та людина (і незалежно від статі), яка є носієм певної ознаки. У нас багато жінок, які є носіями мужності, так само, як є чимала кількість чоловіків, які не є носіями цієї риси. Висновки робіть самі…”.

Сама патріархальна система соціальних відносин вибудована таким чином, що шкільне середовище наче “плекає” чоловіків, “підтримує” їх як рідкісних екземплярів, “підштовхує” навіть посередніх за менеджерськими талантами осіб чоловічої статі до кар’єрних звершень, переконаний пан Олег.

“Тому варто ставити питання таким чином: не що робити, щоб в українських школах було більше чоловіків, а як зробити так, щоб якість українського вчительства зростала – ось що дійсно актуально. Не чоловіків не вистачає школі, а хороших педагогів! Але я розумію, звідки запитання. “Чоловіки, прийдіть до нас, прийдіть” – повторюють це як мантру”.

Олена Масалітіна наводить приклади Фінляндії і Австралії, де в школах існує гендерна рівновага. До того ж, учительство за кордоном – статусна професія. “У нас же діє стереотип, що вчитель – це лузер”.

Освіта в Україні стала інструментом маніпулятивного впливу на суспільство. Вона знецінилася, каже Олена Масалітіна.

“Так повелося, що на низьку оплату охочіше і швидше погоджуються жінки. Патріархальне суспільство сприяє такому підходу – жінкам можна платити менше. Чим вища посада, тим більше там чоловіків. Те, що освіта в Україні фемінізована, свідчить про неналежну увагу до освіти як з боку суспільства, так і з боку влади. І можна стверджувати: якщо в освіту підуть чоловіки, то в цій сфері виростуть зарплати”.

Гендерну сегрегацію важко здолати, оскільки її підтримує суспільство. І тоді дитина росте з думкою, що є щось для мене, а щось не для мене. Олена Масалітіна каже: “Це все часто йде з висловлювань батьків і вчителів: ти хлопчик, краще тобі займатися математикою, ти дівчинка – налягай на літературу. Замість всебічного розвитку ми насаджуємо дітям стереотипи і наче забираємо в них можливості”.