Потреба інновацій в українській школі зараз постає як ніколи гостро. Але якщо в містах вчителі, учні та їхні батьки мають можливість обирати для себе найкращі можливості та розвиватись, то в селах такого вибору може не бути взагалі. Проте саме сільські школи часто грають вирішальну роль у розвитку всієї громади. Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» розпочинає спецпроект, в межах якого ми будемо розповідати про децентралізацію освіти, труднощі та потенціал сільських шкіл, а ще про те, чому так важливо наважитись на зміни.

Про шкільну освіту в малих населених пунктах говорять нечасто, хоча саме у сільській місцевості зосереджено 65% українських шкіл. Але дітей там мало – лише 32% від загальної кількості учнів у країні. В Україні існує 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9 класи), у кожній з яких навчається менше 25 дітей. Вчителі в таких школах змушені викладати по кілька предметів, до того ж, не маючи достатнього технічного забезпечення, а через відсутність здорової конкуренції серед учнів (їм просто нема з ким змагатися) падає мотивація. Як результат – ЗНО в українських сільських школах здають гірше, ніж у міських.

Існує і фінансовий вимір проблеми. Якщо в середньому по Україні витрати держави на навчання однієї дитини складають 9100 гривень на рік, то в найменших сільських школах цей показник може сягати 50 тис. гривень на рік. Це ще одна з причин, що підштовхнули освітній сектор почати реформи з малих навчальних закладів.

Щоб оптимізувати навчальний процес та зекономити кошти, протягом 2016-2017 років у регіонах створили майже дві сотні опорних шкіл – найбільших і найпотужніших навчальних закладів, навколо яких будуть гуртуватись менші школи (філії). Таким чином найменш ефективні малокомплектні школи можна буде ліквідувати, а учнів з них перевести до сусідніх, де якість освіти вища. Подібні процеси відбувалися у Фінляндії з початку 1990-х і до 2012 року. За цей час кількість шкіл у сільській місцевості скоротилася з 2093 до 660, і сьогодні Фінляндія відома як країна з найпрогресивнішою системою освіти у світі.

В Україні опорні школи стануть таким собі тестовим майданчиком інновацій в окрузі. Концепція «Нова українська школа» передбачає, що кожну опорну школу буде добре обладнано за кошти держбюджету та зміцнено висококваліфікованими кадрами. Паралельно з початком створення опорних шкіл навесні 2016 року українські міністерства спільно з міжнародними донорами Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) запустили пробний проект: було відібрано 24 школи – по одній на кожну область, – які отримають ресурси на ремонт приміщень, нове навчальне обладнання та інформаційно-комп’ютерні технології. Спочатку йшлося лише про поліпшення матеріально-технічної бази, та за кілька місяців стало зрозуміло, що оновлене обладнання не забезпечить автоматичного підвищення якості викладання. Так виник проект «Пілот 24», який за підтримки фонду WNISEF реалізовує Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

В межах «Пілоту 24» була розроблена спеціальна програма для професійного росту вчительських колективів, за якою кожна з 24 шкіл додатково отримує допомогу від фахівців у розвитку педагогів. Адже першими, хто має втілювати зміни, є саме директори шкіл та учителі. Щоб отримати дійсно новий рівень освіти, педагогічному колективу важливо не лише якісно викладати шкільну програму учням (нехай навіть із застосуванням сучасних технологій і в класах зі свіжим ремонтом), а й насправді знаходити спільну мову з молодим поколінням, розбиратися в новітніх методиках навчання та бути ефективними проектними менеджерами.

«Існує чимало програм розвитку шкільної освіти, і зазвичай вони фокусуються на роботі з учнями, натомість можливостей для вчителів лишається не так багато, – розповідає співзасновниця центру «Про.Світ» Лілія Боровець. – Зазвичай професійний розвиток вчителя завершується на курсах від державних інститутів післядипломної педагогічної освіти. Також є окремі курси для вчителів-предметників від Британської Ради та навіть певних компаній, але власне програм з фокусом на організаційний розвиток школи ми не знайшли».

Одна з важливих ініціатив «Пілоту 24» – це Школа освітніх новацій і управління. На заняттях вчителі знайомляться з новими навчальними методиками та дізнаються про особливості роботи з сучасними школярами, а директори здобувають знання з проектного менеджменту та управління командою й бюджетом. Усе це дозволить їм стати агентами змін в освіті та побудувати міцніші зв’язки між колективом і громадою.

 

Для того, щоб держава визнала школу опорною, заклад має задовольняти ряду вимог: навчати мінімум 360 учнів, мати три філії тощо. До того ж, ініціатива має пройти процедури погодження на місцевому рівні. Це не завжди відбувається швидко, але досвід учасників проекту «Пілот 24» показує, що офіційний статус – не самоціль.

Леся Пающик, директорка Петропавлівської загальноосвітньої школи №2 на Дніпропетровщині, розповідає, що опорною їхня школа стане з нового навчального року. Вона пригадує, як ініціативу підтримали у райдержадміністрації, але місцеві депутати були проти. Спротив чиновників мав насамперед політичний мотив – обранці непокоїлись не про якість освіти, а про голоси на наступних виборах і те, наскільки популярним виглядатиме реформування школи в очах виборців. Через це обговорення проекту і голосування зайняло чимало часу. А коли рішення вже з'явилося, було запізно: фінансування пішло до іншої школи із сусіднього району.

Та у Петропавлівській школі продовжили роботу над отриманням статусу опорної, і з 1 вересня сюди прийдуть нові учні у 10-11 класи, а в сусідніх селах від цього навчального закладу діятиме дві школи, де будуть навчатись учні 1-9 класів. Попри проблеми з матеріально-технічною базою, в школі активно триває методична підготовка до нового навчального року. «Ми розуміємо, що не можемо акцентувати лише на розвитку матеріально-технічної чи лише методичної роботи. Тому протягом усього навчального року ми працювали в обох напрямках. Мені як директору допомагають активні вчителі», –розповідає Пающик.

Взаємодія адміністрації та вчителів – важливий фактор для успіху шкіл. Взаємний кредит довіри і свобода дій уже дозволили учасникам «Пілоту 24» запровадити зміни у своїх закладах. Вчителька Оксана Окулова з Івано-Франківської школи ім. Івана Франка у Львівській області створила в кабінеті хімії віртуальну лабораторію: за допомогою інтернету й планшетів учні можуть презентувати свої роботи онлайн, моделювати молекули й хімічні процеси, а також перевіряти свої знання у спеціальних додатках. Людмила Ставицька з Олексіївської школи на Запоріжжі отримала підтримку у створенні дитячої кімнати, де учні молодшої школи можуть після уроків грати у розвиваючі ігри, займатися мистецтвом чи обирати інший вид діяльності за власним бажанням.

В одних школах-учасницях програми на уроках проводять квести і використовують методику змішаного навчання (частину матеріалу діти засвоюють онлайн у власному темпі, а потім закріплюють знання в класі). В інших – відкривають кінотеатр просто неба чи разом з учнями створюють електронну бібліотеку та клуб іноземних мов. Причому деякі педагоги роблять ці прогресивні кроки, паралельно працюючи над отриманням статусу опорної школи.

До 2018 року Міністерство освіти планує налагодити взаємодію із громадами та збільшити кількість опорних шкіл. На законодавчому рівні статус таких шкіл буде закріплений із прийняттям нового Закону «Про освіту». За словами начальниці управління з питань інформаційної політики МОН Тетяни Голубової, до 2027 року опорні школі можуть стати базою для створення старших профільних шкіл. Для фінансування реформи в державний бюджет закладають сотні мільйонів гривень, але лише грошей може бути недостатньо для перезапуску системи.

Важливо не просто знайти ресурси, а орієнтувати їх на вдосконалення методичної складової навчального процесу. Саме тому програма «Пілот 24» орієнтована на побудову якісно нового проектного менеджменту у сфері освіти. За словами Лілії Боровець, проект фокусується на розвитку вчителів та шкільної адміністрації на місцях, адже організатори вірять, що у них є великий потенціал. «Для того, щоб молоді і талановиті студенти обирали професію вчителя і їхали навчати у маленькі містечка та села, нам потрібно створити у цих школах середовище, відкрите до інновацій, експериментів та змін. Це може стати магнітом для тих, хто хоче реалізувати себе в освітній сфері», – переконана Боровець.

Школа у селі завжди була не лише освітнім, а й культурним та громадським центром. Зазвичай тут збираються на День знань чи Свято останнього дзвоника, а якщо в селі немає клубу, то в школі проводять навіть сільські збори. Фактично сучасна сільська школа є чи не найголовнішим центром для громади.

«Зараз у світі кристалізується новий концепт – громадоорієнтована школа. Що це означає? Все дуже просто: внутрішній фокус школи – це максимальне створення цінності для учня, а зовнішній або суспільний – створення цінності для громади. Школа є інституцією, яка розвиває людський капітал, і, якщо говорити про маленькі містечка та села, ця роль є надважливою, оскільки альтернатив просто немає», – підтверджує Лілія Боровець. Вона розповідає, що у світі є чимало підтверджень цієї тенденції. Наприклад, цього року Global Teachers Prize, «нобелівську премію» для вчителів, отримала Меггі Макдонел, вчителька із маленького містечка Саллюї у канадській Арктиці, за те, що їй вдалося налагодили взаємодію між учнями та громадою містечка. «У Німеччині та США існують об'єднання community-centered шкіл – як-от IEL, Life Schools. Зокрема, успішними стають ті освітні системи, де немає різниці між якістю освіти у місті чи селі, а у нас –різниця відчутна», – резюмує Боровець.

Натомість яскравий приклад стабільно високого рівня освіти – Фінляндія, де успіхи рівномірно розподілені між школами. Тут показник успішності між найкращими та менш успішними закладами складає всього 4%. Тому немає різниці, у яку школу ходить дитина – у Гельсінкі чи маленькому селі в Лапландії.

Залученість громади є одним з ключових факторів для усіх проектів в рамках Програми місцевого економічного розвитку WNISEF, яку очолює Ірина Озимок. Вона пригадує роботу Корпусу миру в Україні, завдяки якій у сільських школах змінився не лише підхід до освіти, але й звички: «Неоціненний вплив справляє те, що іноземці дуже креативні в підходах, безстрашні до всіх задокументованих обмежень і завжди максимально залучають громаду. А це так потрібно шкільним колективам, особливо в селах та містечках, де доступ до інновацій обмежений».

За таких умов сільські вчителі стають медіаторами змін та модераторами освітніх реформ. Вони комунікують з громадою, працюють з учнями та батьками, паралельно активно допомагають директору реалізувати ефективні менеджерські рішення. Реальне навантаження має прийти на зміну безглуздій звітній роботі та величезним стосам паперів. І проект «Пілот 24», у межах якого директори шкіл ознайомлюються з інструментами взаємодії у команді, має саме такий вектор. Найголовніше – це реальні кейси та конкретні навички з управління шкільним бюджетом та залучення додаткових ресурсів, а також менеджмент операційних витрат.

«Часто українці не вірять в успішні за кордоном моделі, бо їм здається, що там багато грошей, інша історія – і ще сотні аргументів, – ділиться Ірина Озимок. – Тому я люблю приклади, які називаю “найкращими українськими практиками”. Є одна школа у Львівській області, яку я часто ставлю у приклад. Її директорка пройшла кілька програм, організованих “Про.Світ”, поділилась знаннями з вчителями, а декого зі свого колективу спонукала пройти такі ж тренінги. Сьогодні школа запровадила систему змішаного навчання, вчителі стають наставниками, а показники учнів покращуються. І ця директорка сьогодні є учасницею нашої програми як лектор для вчителів 24 шкіл з усієї України».

«Пілот 24» орієнтований на школу, якою вона є сьогодні, з нинішнім вчительським колективом, ресурсами, бюджетами та законами, які регулюють середню освіту. Вчителі-учасники програми вдосконалюють свої навички роботи з учнями, зокрема вчаться складати план уроку з урахуванням знань, умінь і цінностей дітей, а також знайомляться із методом змішаного навчання. Для ефективної співпраці з директором та всередині команди учителі опановують основи проектного менеджменту.

Важлива особливість сільських шкіл у тому, що молоді вчителі тут у меншості. Основна частина педагогічного колективу – це люди, які працюють на місці по десять і більше років. «На цьому етапі основною цільовою групою є наявні кадри. Якщо нам вдасться (а ми над цим працюємо) змінити самі підходи до роботи в школах, то це буде додатковою мотивацією й для молоді. За рік роботи з 24 школами у кожній області ми побачили спільну проблему для всіх: страх перед законодавством. Часто вчителі не готові робити те, що закон не забороняє, але де явно не вказано “можна”. Серед інших важливих проблем – прив'язка до обмежених бюджетів, які більшою мірою йдуть на ремонти шкіл, а не на нове обладнання, книжки, карти чи комп'ютери, низька залученість батьків та громади. Та нам вже вдалося досягти деяких зрушень з тими колективами, які роками працювали у таких умовах обмеження», – розповідає Озимок.

Ключовим елементом програми «Пілот 24» є учень. Його результативність, успішність і мотивація до навчання стають критеріями успішності проекту. І вчитель уже не просто той, хто передає знання, – він повинен стати наставником для учня. Ірина Озимок каже, що саме приклади нової якісної взаємодії між учнем та вчителем покажуть, чи вдалося все заплановане: «Результати можна буде виміряти щонайменше за рік. Але це серйозний виклик для вчителя, який повинен постійно рости, бути авторитетом і лідером для учня, а не авторитарним керівником. І головними “інспекторами” змін будуть саме учні».

Сьогодні більшість шкіл-учасниць програми розробили власні проекти змін у школах, 50% яких профінансує WNISEF, іншу ж частину коштів школи повинні знайти самі. Серед проектів – інклюзивні спортивні майданчики, інтерактивні класи для спілкування з учнями з інших країн, електронні бібліотеки тощо (про світлі ідеї, варті підтримки, можна прочитати тут. – Platfor.ma). Ще рік тому в цих школах і думки не було про такі проекти, а сьогодні вони самі шукають фінансування, партнерів та об'єднують громаду. «Зараз ми говоримо про 24 учасників, але мені дуже хочеться, щоб це були всі українські школи», –зізнається Озимок.

Лілія Боровець успішним завершенням програми вважає перехід шкіл на траєкторію сталого розвитку. «По-перше, вся школа – адміністрація, вчителі, учні, батьки, випускники – повинна розуміти свою місію та які кроки необхідно зробити. По-друге, мають змінитись стосунки в колективі та принцип взаємодії. Зараз ми бачимо колективи, але не команди. Проте саме командна робота народжує сталі зміни. По-третє, потрібен діалог між учнями, батьками та вчителями – постійний зворотній зв'язок, аналіз методик та підходів і, звісно, постійне вдосконалення своєї роботи», – підсумовує засновниця центру «Про.Світ».

Організатори проекту кажуть, що їхнє головне завдання – навчити школи культурі постійного вдосконалення і руху маленькими кроками. Школи, які беруть участь у проекті, уже почали запускати свої проекти на освітній краудфандинговій платформі GoFundEd і переходити від операційного до стратегічного управління школою, формувати команди та залучати громади до побудови плану розвитку школи. Крім того, важливий фокус програми орієнтований на персональний розвиток учасників – емоційний інтелект, нові методи викладання, краще розуміння себе.

Все це у підсумку вже зараз формує навколо навчальних закладів певну екосистему, яка підтримує школи у їхньому прагненні змінюватись і змінювати. Змінювати не тільки процес навчання, а ще й глобальний простір навколо – своє село, місто, країну. Щоб запустити цей процес, можна почати з окремих рішень, крок за кроком знаходячи однодумців і можливості для подальшого розвитку. Зрештою, вже перші успішні кейси опорних шкіл доводять, що зрушення можливі, якщо наважитись на них.

Поширити у соц. мережах: