«Не хочу більше вчитись взагалі», «Не знаю, чого хочу», «Хочу заробляти», «Хочу щось круте та креативне», «Хочу бути як Цукерберг»… Багато батьків чують таке від дитини та коливаються між крайнощами: змусити отримати будь-який диплом чи дати дитині дозріти до власного вибору.
Олександр Трегуб, батько чотирьох дітей та співзасновник креативно-технічної онлайн-школи Projector виділив 5 типових ситуацій, коли універ можна відкласти, а поки піти на фахові курси та здобути практичний досвід.
Аргумент 1: Я взагалі не хочу більше вчитись
Моя донька ходить до музичної школи. Думаю, що кожна «музична» дитина хоч раз та оповіщувала батьків про те, що до музичної школи більше не піде, бо це жах і їй не подобається. Діти часто бояться зробити помилку або їй бракує наполегливості. Батькам завжди треба уважно аналізувати: дитина просто втомилася чи це конкретне заняття не її. Я за те, щоб домовлятися. Доньці я запропонував випробувальний термін: походиш цей рік, а там побачимо. І за рік вона відновила цікавість до музики, тішиться зі свого успіху і продовжує вчитись.
Тому, якщо дитина після школи має відразу до будь-якого формального навчання, то курси з творчої сучасної спеціальності, після яких можна відразу почати працювати, можуть стати компромісним варіантом.
Аргумент 2: Я не знаю, ким хочу бути
В мої часи слова gap year (рік перерви, що беруть до, після або під час навчання в університеті – ред.) ми не знали. Ми взагалі не знали, що так можна: не йти до вишу одразу після школи. Gap year має сенс, коли ти щось дійсно робиш для свого майбутнього, а не просто рік сидиш на дивані. Це може бути не тільки підробіток чи участь у волонтерській програмі, це можуть бути й подорожі, аби це був цінний для розуміння себе досвід.
Єдиний спосіб знайти саме свою професію – це спробувати попрацювати у тій чи іншій сфері. Двадцять років тому усі хотіли бути юристами, сьогодні популярними є творчі ІТ-професії, але я бачу, що не всі вони в найближчому майбутньому будуть актуальними. І далеко не всім вони підходять. У молодої людини має бути менше відповідальності при виборі вступати чи ні й куди саме, зате більше можливостей швидко змінити спеціалізацію.
Аргумент 3: Я хочу заробляти гроші
Наразі навчання якійсь конкретній спеціальності на кшталт дизайну у багатьох вишах відбувається приблизно так. Дитина приходить з бажанням навчитися кататися на велосипеді. Вона сідає за парту, викладач п'ять років читає теорію про те, як кататися на велосипеді. Через п'ять років позіхання на останній лаві дитина отримує диплом, але їздити на велосипеді все ще не вміє. Очевидно, що з пошуком роботи виникають складнощі.
Навчання у закладі неформальної освіти може коштувати більше, ніж в університеті. Наприклад, річний курс дизайну в Projector коштує 60-80 тисяч грн. Така стратегія дозволяє нам запросити крутих викладачів, створити якісну програму та сприятливі умови для навчання. Це серйозна сума для багатьох родин. Проте одразу після курсу молода людина готова йти й заробляти на першій же роботі десь 15 тисяч грн на місяць. За рік-два дістанеться позиції із зарплатою у 30-35 тисяч. А це вже дуже непогано для молодого фахівця.
Аргумент 4: В універі все застаріле. А я хочу круте та креативне
Є спеціальності, яким у наших вишах не вчать, або вчать за дуже застарілими програмами. Одна наша молода студентка, яка показала гарні результати на курсах дизайну у Projector, поділилася зі мною наміром йти вчитися на дизайнера до одного з українських вишів. Я сказав їй, що по закінченню нашого річного професійного курсу вона могла б стати таким професіоналом, який би на рівних спілкувався з викладачами того вишу. Якщо спеціальності, якій дитина бажає вчитися, немає в традиційних університетах, варто піти на курси у неформальних закладах освіти, можна навіть обрати курс онлайн.
Аргумент 5: Я хочу бути як Цукерберг
Буває так, що дитина заявляє батькам: «Марк Цукерберг університет не закінчив і став мільйонером, то і я до вишу не піду». В такому випадку батькам слід пояснити дитині, що таке «похибка того, хто вижив». Це така когнітивна пастка, яка змушує нас думати про явища через свідчення тих, хто «вижив». В цьому випадку Цукерберг кинув університет і став багатим – про це знає увесь світ. Але кому цікаві всі ті, хто кинули виш, або не пішли до нього, і не стали багатими?
Якщо ви це поясните, а дитина все ще бачить себе ютубером, нехай спробує. Якщо через рік на каналі буде 33 підписники з-поміж друзів та родичів, то стане очевидно, що ідея не спрацювала.
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram
Якщо ви зареєстрований користувач і хочете додати коментар то вам потрібно увійти, або ви можете додати коментар нижче анонімно.