З початком пандемії COVID-19 дистанційка стала синонімом життя. Через майже 1,5 роки всі статті написані, і, здавалось би, говорити нема про що. Та дарма. Насправді поява якісної дистанційної освіти в Україні  —  це як поява єдинорога, хтось в це вірить, а хтось ні. 

Давайте на історичних прикладах розберемося, чи можливо взагалі дистанційній освіті бути якісною та успішно впроваджуватися, і що для цього потрібно.

Вікно в минуле

Вважається, що перша спроба створення дистанційної форми освіти була зроблена Яном Коменським 350 років тому, коли він ввів в широку освітню практику ілюстровані підручники. Це такий формат дистанційки з більшою частиною самоосвіти й мінімальним втручанням вчителя.

В кінці XIX століття виникло прабатько дистанційної освіти  —  «кореспондентське» навчання. Тепер студент міг посилати вчителю свої письмові роботи, отримувати поштою коментарі викладача і нову порцію підручників. Вже трохи схоже на наші дні, не Zoom-коли та переписування у Вайбері, але все ж покращення. 

Перша модель дистанційного навчання виникла в Англії ще у 1840 році, коли професор Ісаак Пітман запропонував студентам здобувати освіту листуючись через пошту. У 1856 році Чарльз Тюссе та Густав Лангеншейдт розпочали заочне викладання мови у Німеччині.

Поява радіо і телебачення внесло зміни в дистанційні методи навчання. Це був значний прорив, аудиторія навчання зросла в сотні разів. Стали популярними навчальні телепередачі, які йшли, починаючи з 1950-х років.

Проєкт першого у світі університету дистанційної освіти Open University взяв під особистий контроль прем'єр-міністр Харольд Уїлсон в Британії. Цей університет і сьогодні працює, а його «колега»  —  Пенсильванський університет в США вважається сьогодні найбільшим авторитетом у сфері дистанційної освіти.

А що ж в Україні?

Розвиток дистанційної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи й відбувався за умов низького рівня інформатизації українського суспільства, незначної кількості оснащення комп'ютерною технікою шкіл України та відсутності спеціалізованих методик дистанційного навчання.

В Україні датою офіційного початку запровадження дистанційного навчання можна вважати 21 січня 2004 року, коли наказом № 40 Міністерства освіти й науки України було затверджено «Положення про дистанційне навчання».

АЛЕ справжній початок розвитку дистанційного навчання прийшовся вже ж на 2019 рік. Зараз в Україні близько 180 шкіл або повністю дистанційні, або мають цей формат у своїй програмі.

Повністю дистанційних шкіл не так багато, і їх можна перерахувати на пальцях однієї руки.  

Елементи дистанційного навчання використовуються в школах при організації олімпіад та конкурсів. Предметні олімпіади з інформатики «Бобер» для учнів 5-11 класів проводяться в інтерактивній формі, дистанційні конкурси «Кенгуру» з математики та «Ведмежатко» з мови та літератури, в яких учні з 2 по 11 класи беруть активну участь.

Чому дистанційка набирає обертів (і це не через ковід!)

Як бачимо, дистанційне навчання з'явилося задовго до пандемії Covid-19. Назвемо кілька неочевидних причин його популярності.

  1. Для навчання не потрібно залишати своє місце проживання, будинок, сім'ю, рідних, друзів, роботу, а також оплачувати пов'язані з цим грошові витрати на дорогу, на проживання та інше.

  2. Ця форма навчання унікальна для віддалених від центральних районів міст, де інші можливості навчання практично відсутні. Цей фактор часто має вирішальне значення для таких масштабних країн, як Росія чи Україна.

  3. Яскраво виражена практичність навчання. Вона досягається завдяки тому, що учням надається більше вибору в послідовності вивчення предметів, гнучкому темпі навчання, прямому спілкуванні з конкретним викладачем, якому можна (по)ставити питання саме про те, що цікавить найбільше самого учня.

  4. Висока мобільність. Світовий досвід показує, що дистанційне навчання менш консервативне стосовно нових напрямків діяльності людини, ніж очне.

Маленьке АЛЕ

Дистанційка в Україні є, але разом з тим є і велика кількість проблем, пов’язаних з якісним впровадженням. Основні такі:

  • відсутність досвіду роботи в даному напрямку;

  • відсутність достатньої нормативно-правої та науково-методичної бази;

  • необхідність психологічної підготовки всіх учасників навчально-виховного процесу до запровадження та використання такої інновації;

  • невизначеність чітких розмежувань розподілу навчального часу на очне та дистанційне навчання;

  • відсутність системи підготовки педагогів-предметників до використання та запровадження дистанційного навчання в школі;

  • недостатнє забезпечення технічними засобами як школи, так і учнів;

  • недостатній рівень володіння комп’ютерною технікою, навичками роботи в Інтернеті, використання інтерактивних технологій навчання;

  • несформованість навичок самоосвіти, саморозвитку, саморегуляції, професійної рефлексії;

  • складність у розробці навчальних програм, підручників, посібників, недостатня варіативність.

Що робити?

Використовувати цікаві ресурси та залучати дітей більш активно спілкуватися з викладачем та однокласниками. Вчитель –  провідник у новий світ технологій та інновацій. Такою має бути формула успіху.

Поділюся кількома класними застосунками, які будуть доречні як для дистанційної освіти, так і для класичної синхронної. 

Ресурси для створення ментальних мап

  1. Mindomo: https://mindomo.com

  2. MindMeister: https://mindmeister.com

  3. Coogle: https://coggle.it

Ресурси для створення завдань та взаємодії вчителя з учнями

  1. Class Time: https://classtime.com/uk

  2. Kahoot: https://kahoot.com

  3. Quizlet: https://quizlet.com

  4. Learningapps: https://learningapps.org

  5. Study-Smile: https://study-smile.com

  6. На Урок: https://naurok.com.ua

  7. Мій клас: https://miyklas.com.ua

  8. Classroom https://classroom.google.com

Ресурси для проведення онлайн-конференцій

  1. Zoom: https://zoom.us

  2. Hangouts: https://hangouts.google.com

  3. Skype: https://skype.com/uk

  4. Webex: https://webex.com

 

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram