З початком пандемії COVID-19 дистанційка стала синонімом життя. Через майже 1,5 роки всі статті написані, і, здавалось би, говорити нема про що. Та дарма. Насправді поява якісної дистанційної освіти в Україні — це як поява єдинорога, хтось в це вірить, а хтось ні.
Давайте на історичних прикладах розберемося, чи можливо взагалі дистанційній освіті бути якісною та успішно впроваджуватися, і що для цього потрібно.
Вікно в минуле
Вважається, що перша спроба створення дистанційної форми освіти була зроблена Яном Коменським 350 років тому, коли він ввів в широку освітню практику ілюстровані підручники. Це такий формат дистанційки з більшою частиною самоосвіти й мінімальним втручанням вчителя.
В кінці XIX століття виникло прабатько дистанційної освіти — «кореспондентське» навчання. Тепер студент міг посилати вчителю свої письмові роботи, отримувати поштою коментарі викладача і нову порцію підручників. Вже трохи схоже на наші дні, не Zoom-коли та переписування у Вайбері, але все ж покращення.
Перша модель дистанційного навчання виникла в Англії ще у 1840 році, коли професор Ісаак Пітман запропонував студентам здобувати освіту листуючись через пошту. У 1856 році Чарльз Тюссе та Густав Лангеншейдт розпочали заочне викладання мови у Німеччині.
Поява радіо і телебачення внесло зміни в дистанційні методи навчання. Це був значний прорив, аудиторія навчання зросла в сотні разів. Стали популярними навчальні телепередачі, які йшли, починаючи з 1950-х років.
Проєкт першого у світі університету дистанційної освіти Open University взяв під особистий контроль прем'єр-міністр Харольд Уїлсон в Британії. Цей університет і сьогодні працює, а його «колега» — Пенсильванський університет в США вважається сьогодні найбільшим авторитетом у сфері дистанційної освіти.
А що ж в Україні?
Розвиток дистанційної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи й відбувався за умов низького рівня інформатизації українського суспільства, незначної кількості оснащення комп'ютерною технікою шкіл України та відсутності спеціалізованих методик дистанційного навчання.
В Україні датою офіційного початку запровадження дистанційного навчання можна вважати 21 січня 2004 року, коли наказом № 40 Міністерства освіти й науки України було затверджено «Положення про дистанційне навчання».
АЛЕ справжній початок розвитку дистанційного навчання прийшовся вже ж на 2019 рік. Зараз в Україні близько 180 шкіл або повністю дистанційні, або мають цей формат у своїй програмі.
Повністю дистанційних шкіл не так багато, і їх можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Елементи дистанційного навчання використовуються в школах при організації олімпіад та конкурсів. Предметні олімпіади з інформатики «Бобер» для учнів 5-11 класів проводяться в інтерактивній формі, дистанційні конкурси «Кенгуру» з математики та «Ведмежатко» з мови та літератури, в яких учні з 2 по 11 класи беруть активну участь.
Чому дистанційка набирає обертів (і це не через ковід!)
Як бачимо, дистанційне навчання з'явилося задовго до пандемії Covid-19. Назвемо кілька неочевидних причин його популярності.
-
Для навчання не потрібно залишати своє місце проживання, будинок, сім'ю, рідних, друзів, роботу, а також оплачувати пов'язані з цим грошові витрати на дорогу, на проживання та інше.
-
Ця форма навчання унікальна для віддалених від центральних районів міст, де інші можливості навчання практично відсутні. Цей фактор часто має вирішальне значення для таких масштабних країн, як Росія чи Україна.
-
Яскраво виражена практичність навчання. Вона досягається завдяки тому, що учням надається більше вибору в послідовності вивчення предметів, гнучкому темпі навчання, прямому спілкуванні з конкретним викладачем, якому можна (по)ставити питання саме про те, що цікавить найбільше самого учня.
-
Висока мобільність. Світовий досвід показує, що дистанційне навчання менш консервативне стосовно нових напрямків діяльності людини, ніж очне.
Маленьке АЛЕ
Дистанційка в Україні є, але разом з тим є і велика кількість проблем, пов’язаних з якісним впровадженням. Основні такі:
-
відсутність досвіду роботи в даному напрямку;
-
відсутність достатньої нормативно-правої та науково-методичної бази;
-
необхідність психологічної підготовки всіх учасників навчально-виховного процесу до запровадження та використання такої інновації;
-
невизначеність чітких розмежувань розподілу навчального часу на очне та дистанційне навчання;
-
відсутність системи підготовки педагогів-предметників до використання та запровадження дистанційного навчання в школі;
-
недостатнє забезпечення технічними засобами як школи, так і учнів;
-
недостатній рівень володіння комп’ютерною технікою, навичками роботи в Інтернеті, використання інтерактивних технологій навчання;
-
несформованість навичок самоосвіти, саморозвитку, саморегуляції, професійної рефлексії;
-
складність у розробці навчальних програм, підручників, посібників, недостатня варіативність.
Що робити?
Використовувати цікаві ресурси та залучати дітей більш активно спілкуватися з викладачем та однокласниками. Вчитель – провідник у новий світ технологій та інновацій. Такою має бути формула успіху.
Поділюся кількома класними застосунками, які будуть доречні як для дистанційної освіти, так і для класичної синхронної.
Ресурси для створення ментальних мап
-
Mindomo: https://mindomo.com
-
MindMeister: https://mindmeister.com
-
Coogle: https://coggle.it
Ресурси для створення завдань та взаємодії вчителя з учнями
-
Class Time: https://classtime.com/uk
-
Kahoot: https://kahoot.com
-
Quizlet: https://quizlet.com
-
Learningapps: https://learningapps.org
-
Study-Smile: https://study-smile.com
-
На Урок: https://naurok.com.ua
-
Мій клас: https://miyklas.com.ua
-
Classroom https://classroom.google.com
Ресурси для проведення онлайн-конференцій
-
Zoom: https://zoom.us
-
Hangouts: https://hangouts.google.com
-
Skype: https://skype.com/uk
-
Webex: https://webex.com
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram
Якщо ви зареєстрований користувач і хочете додати коментар то вам потрібно увійти, або ви можете додати коментар нижче анонімно.