Попрацювавши в декількох альтернативних школах у відділі маркетингу та продажів, я зрозуміла свою місію – підбирати школи для дітей. Це стало основою мого дослідження і привело до зародження послуги по підбору шкіл та інших освітніх продуктів. Діти дуже різні, сімейні обставини в усіх різні, та й є з чого обирати. Тому просто покладатись на рекомендації друзів  вже не варіант. 

Хочу поділитися однією історією. 

Запит

До мене звернулася мама Дмитра (ім'я з етичних міркувань змінено) з підтвердженим діагнозом СДУГ. Найчастіші скарги від вчителів та дітей: постійно сидить в телефоні, не визнає авторитетів, відволікає дітей від навчального процесу, надає дуже образливі коментарі, які підсвічують слабкі місця людини чи системи. При тому, що багато хто відмовляється з ним спілкуватись, в нього є справжні друзі, які його визнають і з задоволенням спілкуються. 

У своїй першій школі Дмитро вчився до середини 5 класу. Мама змушена була його забрати через булінг не тільки з боку дітей, але й з боку дорослих. Я була шокована цим фактом. Але маємо те що маємо. Школа не прийняла і не визнала дитину. 

Потім батьки перевели хлопця в школу дистанційного навчання, але заняття вдома з дитиною призвели лише до погіршення відносин у сім’ї. Довелося знайти допоміжний заклад альтернативної освіти, який не надавав атестату державного зразка (його Дмитро отримував через центр дистанційного навчання). Різна програма цих двох закладів підвищувала рівень труднощів у навчанні. Батьки продовжували розглядати інші варіанти, які суміщали б альтернативне навчання, підготовку до атестацій та невисоку вартість. Така школа знайшлась. Але через карантин пройти тестовий тиждень не вдалось. 

 

Ось на цьому етапі мама звернулася до мене з запитом, перевірити чи підійде дитині нова альтернативна школа.

Я поставила багато уточнюючих питань, щоб побачити запит глибше. Виявилось, у хлопця є не тільки слабкі, але й сильні сторони. Хоч і зовсім не очевидні. 

Тривожні моменти

В нашій розмові пролунало декілька тривожних моментів, на які варто звернути увагу.

Дорослі не зовсім розуміють, як домовлятись із Дмитром. Як для дорослих, так і для самого Дмитра не очевидні його таланти і вектор розвитку. Він усе вміє робити опосередковано. У вільний час грає у комп’ютерні ігри. 

Хороші моменти

В дитини є друзі, з якими він дружить роками. А отже, він не залишиться без соціалізації, навіть працюючи фрілансером. 

Він бачить слабкі місця у системах та людях. Але говорити про це без того, щоб образити іншу людину, не вміє.

Не визнає авторитетів. Це неочевидна сильна сторона. Люди з таким підходом до життя вже за замовчуванням мають високий рівень критичного мислення. Такі люди здатні винаходити нові продукти, моделі та вести за собою. 

Мої висновки та рекомендації

1. Перша проблема, яку потрібно вирішити – навчитись домовлятись із хлопцем. Цьому сприяє особистісний розвиток самих батьків. Найшвидший шлях – почати ходити на курси перемовника. Будь-які. Це буде початком як особистісного розвитку, так і покращення комунікації у сім’ї. Тому що психологічні принципи, які лежать в їх основі, однакові. 

На цьому я порадила не зупинятись. Є вже достатньо багато гарних курсів зі свідомого батьківства, з ненасильницького спілкування, коучингу, медіації тощо. У всього цього є гарний побічний ефект – дитина невдовзі починає брати з батьків приклад. Задача батьків – почати свій безперервний шлях саморозвитку якомога раніше. 

2. Потрібно визначити схильності дитини. Надати їй можливість обирати собі заняття. Процес постійних проб дає можливість розширити кругозір та дійсно захопитись чимось. Треба вивільнити частину сімейного бюджету та раз на місяць організовувати для себе та дитини спільний час для того, щоб спробувати нове заняття. 

Тільки обирати варто щось дійсно нове із врахування побажань Дмитра. Урок з малювання в незвичній техніці, кінна прогулянка, скеледром тощо. Якщо немає можливостей, працюйте над своїм світосприйняттям та знаходьте. Не зараз, так потім. Усі обмеження у наших головах. 

3. Любов Дмитра до комп’ютерних ігор та бачення слабких місць у системах мене наштовхнули на думку, що йому варто спробувати себе у кіберспорті та/ або в індустрії GameDev – розробка відеоігор. Користь і перспективність відеоігр дуже часто недооцінюють. На мою пораду мама виказала сумнів і навіть острах, мовляв, син може впасти в залежність.

Зі статті Моя дитина – кіберспортсмен можна дізнатися історію кіберспортсмена Єгора й отримати поради, як не сплутати кіберспорт з ігровою залежністю дитини.

А залежність – це не що інше, як психологічна неспроможність виявити та задовільнити свою внутрішню потребу. Тож, щоб не впасти у будь-яку залежність, варто вчити дитину розуміти свої емоції та почуття. Своїм прикладом показувати, як про них варто говорити з іншими. Отже, повертаємось до пункту 1 та 2 – саморозвиток батьків. 

А зі школою все дуже просто. Я знаю, що школа, яку придивилась для себе ця сім’я, вже працювала із підлітками зі схожими симптомами. У них все вийшло, й виходить досі. Щоб батькам у цьому переконатись, потрібно не просто попередити школу про діагноз, а розпитати, чи були такі випадки раніше. Якщо так, то яким чином працівники та учні справлялись із цим, які зараз результати у цих учнів і чи ще вчаться вони в цій школі. 

Я розберу ваш випадок і запропоную на вибір декілька можливих сценаріїв на вибір, якщо ви заповните анкету https://bit.ly/SchoolNavigator.  С запитаннями пишіть мені в Телеграм https://t.me/SchoolNavigatorChat.

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram