До 30 жовтня триває громадське обговорення проєкту Стратегії розвитку вищої освіти України на 2021-2031 роки, який розміщений на сайті МОН.
Необхідність розробки Стратегії розвитку вищої освіти викликана завершенням у 2021 р. дії Національної стратегії розвитку освіти в Україні (Указ Президента України від 25 червня 2013 року № 344/2013), посиленням глобальних викликів, які виникли перед світовою економікою на сьогодні, посиленням впливу глобального ринку праці й освітніх послуг, ризиків і загроз, які повстали перед економікою країни в останні роки, а найбільше – розвитком технологій нового покоління, загостренням демографічних і соціальних проблем тощо.
Стратегія розроблена робочою групою, створеною наказом т. в. о. Міністра освіти і науки України Сергія Шкарлета № 974 від 28.07.2020, до якої входили понад 100 фахівців з основних питань розвитку вищої освіти: прогнозування потреб ринку праці, форм здобуття вищої освіти, наукової та науково-технічної діяльності у ЗВО, смарт-спеціалізації та кластерів Індустрії 4.0, оцінювання якості освіти, фінансування вищої освіти, управління вищою освітою, інтернаціоналізації та інтеграції вищої освіти.
Головною проблемою розвитку вищої освіти залишається відсутність довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку України, що ускладнює створення моделі вищої освіти, адекватної цілям майбутнього країни.
Нагадаємо, що згідно з чинним Законом України «Про вищу освіту» підготовка фахівців здійснюється за освітніми чи науковими програмами на таких рівнях вищої освіти:
початковий (з коротким циклом навчання) з присвоєнням освітньопрофесійного ступеня «молодший бакалавр», перший (бакалаврський) рівень з присвоєнням ступеня «бакалавр», другий рівень – «магістр», третій (освітньонауковий / освітньо-творчий) – «доктор філософії» / «доктор мистецтв», вищий науковий рівень – «доктор наук».Заклади вищої освіти (ЗВО) в Україні надають вищевказані рівні вищої освіти залежно від типу. В Україні існують три типи закладів:
- університет;
- академія, інститут;
- коледж.
Університети можуть бути як багатогалузевими, так і галузевими і здійснювати підготовку за всіма рівнями вищої освіти, у тому числі надавати ступінь «доктор філософії».
Інститути і академії можуть бути тільки галузевими (профільними, технологічними) і здійснювати підготовку за першим і другим рівнями, а за третім і вищим науковим рівнями – тільки за певними спеціальностями.
Коледжі можуть здійснювати підготовку лише молодших бакалаврів і за першим рівнем (бакалавр) вищої освіти. Відмінністю університетів, академій та інститутів є обов’язковість здійснення фундаментальних та / або прикладних наукових досліджень.
Вища освіта в Україні має масовий характер, рівень охоплення вищою освітою населення традиційного офіційного віку навчання є високим – 82,7 %, за цим показником Україна у Глобальному інноваційному індексі 2020 р. посіла 14-те місце зі 131 країни. Меншим є охоплення у Німеччині (70,2 %, 28-ме місце), Польщі (67,8 %, 34-те) та Великій Британії (60 %, 46-те місце).
В проєкті зазначено, що за даними Міжнародної Асоціації Університетів (WHED – World Higher Education Database14), у світі налічується близько 18 400 університетів. В Україні мережа університетів – одна з найбільш щільних: на 1 млн населення припадає 6,7 університету та 8 коледжів, технікумів і училищ. Ще більша щільність у Польщі – 9,2 університету (та прирівняні до них ЗВО), у Німеччині та Великій Британії мережа менша за охопленням (4,3 та 3,7 університетів відповідно).
Згідно даних Мінстату кількість ВНЗ поступово зменшується – станом на початок 2019/2020 н.р. кількість університетів, інститутів, академій зросла порівняно з 2014/2015 н.р. на 1,4% (до 281). Однак кількість технікумів, коледжів та училищ стала меншою на 12,7% (338 закладів).
Кількість університетів, академій та інститутів державної форми власності в Україні у 2018 р. становила 209 закладів, або 74,4%. Подібний розподіл між державною та приватною формами у Німеччині (66,3% державних університетів), у Польщі та Великій Британії ситуація протилежна – питома вага державних університетів складає 38,1% та 21,8% відповідно, але однозначного висновку про ефективність тієї чи іншої форми власності ЗВО зробити не можна.
Розвиток інфраструктури вищої освіти в Україні демонструє дві ключові тенденції: стрімке зниження кількості технікумів, коледжів та училищ, які готували спеціалістів технічних спеціальностей, зростання чисельності університетів, академій і інститутів, навчання в яких орієнтовано на більш ґрунтовну підготовку.
Не перший рік Україна потрапляє до рейтингу QS Higher Education System Strength Rankings16, який визначає країни із найсильнішими в світі системами вищої освіти. У цьому рейтингу з 50 досліджуваних країн у 2018 р. Україна посіла 44-те місце.
Україна посідає у рейтингу QS Higher Education System Strength Rankings16, який визначає країни із найсильнішими в світі системами вищої освіти за підсумками 2018 р. 44-те місце. За цим рейтингом Україна випередила Польщу (46 місце), Естонію (47 місце).
А перша п'ятірка цього рейтингу виглядає так:
У рейтингу близько 1500 кращих університетів світу Times Higher Education World University Ranking19 2020 року присутні 9 українських університетів, університетів Польщі – 19 університетів представляють Німеччину і 101 університет – з Великої Британії. У 2018 р. у рейтингу Round University Ranking були представлені 7 українських вишів, у рейтингу Green Metrics World University Ranking – 10 (проти 3 у 2014 р.), у рейтингу Scimago Institution Ranking – 11 університетів.
Аналіз світових індексів і рейтингів щодо рівня і якості вищої освіти в Україні демонструє неоднозначну картину. Спираючись на дані щодо деяких позицій України відносно, наприклад, частки населення, яке має вищу освіту або тільки отримує її, потрапляння до 50 країн із найсильнішими в світі системами вищої освіти, можна зробити висновок, що країна має достатньо високий рівень системи вищої освіти. При цьому в провідних світових рейтингах університетів є всього декілька українських установ, які займають далеко не перші позиції.
Водночас у системі вищої освіти існує низка проблем, які разом із суттєвими зовнішніми та внутрішніми викликами створюють ризики та негативно впливають на можливості розвитку. Зокрема в документі згадуються низький рівень автономії ЗВО та демографічні ризики. Якщо у 2008 р. на 10 тис. населення припадало 512 студентів університетів, академій та інститутів, то в 2019 р. показник склав вже 302 особи. А кількість студентів коледжів, технікумів, училищ на 10 тис. населення України за період, що розглядається, мала стійку тенденцію до зниження – майже в три рази, зі 120 студентів у 1995 р. до 41 у 2019 р. При цьому зберігається зростання освітньої еміграції – українці виїжджають навчатися до Польщі, Німеччини, Канади, Чехії тощо.
В документі сказано, що другу вищу освіту в університетах, академіях, інститутах виявляють бажання отримати лише 0,1% вступників, «що свідчить про низьку вмотивованість дорослих людей, які вже мають вищу освіту, до набуття нових професійних компетентностей». Але ця цифра не обов'язково говорить про низьку вмотивованість отримувати нові знання, задля цього з'явилося багато короткострокових, більш ефективних та актуальних ресурсів та програм.
Ще одна проблема – невідповідність структури підготовки поточним і перспективним потребам ринку праці та невідповідність навичок випускників ЗВО потребам роботодавців, а також слабкий зв’язок ЗВО з наукою та бізнесом.
Незатребуваність вищої освіти за спеціальностями природничого та технічного (за винятком комп’ютерних наук) напрямків призводить до спотворення структури контингенту студентів та абітурієнтів за науковими напрямками. Причиною цього є незадовільний стан і сировинна спрямованість економіки країни. Мала кількість високотехнологічних виробництв не створює достатнього попиту і не гарантує працевлаштування майбутніх фахівців. Водночас існує розрив між структурою підготовки кадрів і потребами ринку праці.
За результатами вступної кампанії 2020 р., у ТОП-10 напрямків, за яким абітурієнти подали заяви, лише два стосуються комп’ютерних наук і жодного з природничого, інженерного, технологічного напрямків, які мали б становити основу розвитку реального сектора економіки країни.
Низьке та неефективне фінансове забезпечення вищої освіти позначається на тому, що знижується кількість осіб, що навчається за кошти державного бюджету і збільшується кількість тих, навчання яких фінансують фізичні особи, – 47,0% у 2015 р. і 53,6% у 2018 р., або на 6,6% більше.
Все менше молодь хоче присвячувати себе науці, кількість аспірантів і докторантів з року в рік стабільно зменшується, а низька результативність науково-дослідної діяльності ЗВО знижує їх рейтинг порівняно з університетами інших країн.
Вище згадані проблеми та головні тренди, що впливають на оствіту (глобалізація та цифровізація) призведуть до появи нових архетипів вищої освіти майбутнього:
нішевий дослідницький інститут – генератор знань і навчальних програм, який фокусується на тому, щоб бути «найкращим у світі» в окремих дисциплінах, в ідеалі він прив’язаний до галузевого центру; елітний, загальноосвітній університет – генератор міждисциплінарних знань. У майбутньому відбуватиметься звуження можливостей для таких установ у світі, все частіше доводиться спеціалізуватися і перетворюватися на нішеві; «клуб вищої освіти» – реалізатор навчальних програм, у фокусі діяльності якого – отримання досвіду студентами, основні навчальні технології, менторство та фасилітація; масштабований цифровий університет – реалізатор навчальних програм, який фокусується на гнучкості, навчальних платформах, автоматизованій підтримці, покращеному доступі, необхідною умовою успішності є цифровізація усіх освітніх процесів та великі масштаби діяльності, інтернаціоналізація; інститут професійного навчання – реалізатор навчальних програм, сфокусований на цінності кар’єрного зростання, що досягається через міцні зв’язки з промисловістюШвидкі зміни, які відбуваються у суспільстві, технологіях, знаннях, вимагатимуть у майбутньому від фахівців здатності до
- пристосування,
- опанування нових навичок, професій, креативності.
У майбутніх структурах освітніх програм найбільш актуальним є набуття універсальних компетентностей: вміння вчитися, опрацьовувати інформацію, швидко опановувати нові технології, здатність до критичного мислення та креативного підходу до завдань.
Актуальності набувають також навички системного мислення, програмування, міжгалузевої комунікації, вміння працювати в умовах невизначеності, мультикультурність і володіння декількома мовами, екологічність мислення, мультифункціональність. Висока складність завдань майбутнього потребує від фахівців вміння концентруватися, управляти власними емоціями, підтримувати розумову та фізичну працездатність, планувати навантаження.
Таким чином, перед ЗВО постає завдання поєднання розвитку таких здатностей у студентів та одночасного надання їм спеціалізованих знань і навичок у рамкам обраної професії.
У методах навчання також відбуватимуться зміни, пов’язані, перш за все, зі зміною фокусу з викладання, передачі (транслювання) знань на активну участь студента у процесі.
Функція викладача у майбутньому – здебільшого у створенні середовища для навчання та керування. Водночас викладач має і сам постійно підтримувати свої знання та навички в актуальному стані. У формах навчання переважатимуть змішані, з широким застосуванням цифрових технологій.
Тенденція до неоіндустріалізації, впровадження концепції Індустрії 4.0, всепроникний розвиток ІТ-технологій, екологічні проблеми у найближчі 5–10 років змінять ландшафт найбільш затребуваних професій.
За оцінками світових експертів, оприлюднених Forbes, BBC, Trade Schools Colleges, та експертів дослідницької групи «Digitale Transformation» науково-дослідного інституту майбутніх трудових відносин (м. Бонн), найбільш затребуваними будуть фахівці, які можуть проєктувати, впроваджувати нову техніку і технології з урахуванням викликів майбутнього, а також професії, пов’язані із забезпеченням життя та здоров’я людини:
технології майбутнього: архітектор територій; фахівець з робототехніки; інженер-проєктувальник різного профілю; фахівець з 3Dдруку; розробник, диспетчер безпілотних апаратів; космогеолог; ІТ-технології і дані: проєктувальних «розумного середовища», «розумних будівель»; програміст; аналітик даних; фахівець, аналітик з кібербезпеки; розробник технологій блокчейн; розробник віртуальної, доповненої реальності; фахівець з цифрового контенту; цифровий лінгвіст; екологізація виробництва та життя: екоаналітик у будівництві; фахівець з альтернативної (сонячної, вітрової тощо) енергетики; біоетик; ресайклінг-дизайнер; фахівці з «сіті-фермерства»; здоров’я людини: біогенетик; біоінженер; біоінформатик; біофармаколог; телехірург, ІТ-лікар; медична сестра; фізіотерапевт; нейропсихолог. Водночас професії, пов’язані із забезпеченням здоров’я, навчанням, наданням індивідуальних послуг, творчістю, залишаться актуальними, оскільки не можуть бути заміщені автоматизованими системами навіть із використанням штучного інтелекту.Аналіз пропозицій пулу експертів дозволив сформулювати місію і візію наступним чином.
Місія вищої освіти – забезпечення сталого інноваційного розвитку України через підготовку висококваліфікованих фахівців, створення та поширення знань, формування інтелектуального, соціального та духовного капіталу суспільства, готового до викликів майбутнього.
Візія вищої освіти України – конкурентоспроможна система різноманітних закладів вищої освіти, яка завдяки співпраці з науковими установами та підприємницьким сектором формує фаховий та науково-освітній потенціал нації на засадах безперервного професійного й особистісного розвитку, орієнтована на найвищі досягнення та практики, інтегрована у світовий освітній та дослідницький простір.
Проведений аналіз проблем і переваг системи вищої освіти України разом із узагальненням напрямків розвитку вищої освіти у світі, пріоритетів Європейського простору вищої освіти дозволив сформулювати пріоритетні принципи розвитку вищої освіти в Україні, які визначатимуть концептуальну модель вищої освіти, таким чином:
університетська автономія та інституційна спроможність ЗВО; прозорість і відкритість управління; колегіальність і залученість, розподілена відповідальність; доцільність; несприйняття корупції; академічна доброчесність; академічна свобода; професіоналізм; орієнтація на найвищі наукові досягнення тощо.В основі концептуальної моделі вищої освіти України має бути покладений кібернетичний принцип необхідного розмаїття. Ядром вищої освіти є дослідницькі університети, які здійснюють навчання за багатьма галузями знань. Наступна ступінь – ЗВО галузевого спрямування, які стануть головним провайдером інновацій, прикладних науково-технічних розробок для потреб державного та приватного секторів, активно залучає студентів до розробки та впровадження нових технологій, техніки, методів тощо. У структурі таких ЗВО існують стартап-центри, бізнес-інкубатори, виробничі підрозділи. Третя ступінь моделі – віртуальні університети, які здійснюватимуть підготовку за багатьма або окремими спеціальностями, і існуватимуть як окремі онлайн-платформи або віртуальні дублери традиційного ЗВО.
Віртуальні університети орієнтовані на розширення доступу до вищої освіти для різних категорій населення, включення до освітнього процесу нетрадиційного контингенту, підвищення кваліфікації, опанування додаткових навичок, актуалізацію знань та навичок, поширення кращих навчальних практик.
Автори стратегії визначили сім цілей розвитку системи вищої освіти України до 2031 року:
покращення системи управління освітою і забезпечення автономії ЗВО; забезпечення збалансованості ринку праці фахівців з вищою освітою; забезпечення якості і доступності вищої освіти для різних верств населення; інтеграція науки, освіти та бізнесу для економічного зростання країни; розвиток кадрового потенціалу вишів; розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя; інтеграція в європейський і світовий освітній простір з урахуванням національних інтересів.Основними очікуваними результатами Стратегії є подолання проблем вищої освіти, найбільш повне використання її можливостей та запобігання національних і глобальних ризиків, зокрема,
створення ефективної системи управління на основі доцільного поєднання автономії з м’яким державним регулюванням; досягнення стабільності фінансування діяльності та розвитку ЗВО на основі паритету державного фінансування та залучення коштів бізнесових структур, фізичних осіб, іноземних інвесторів; досягнення стабільного фінансування науково-дослідної діяльності ЗВО завдяки активній співпраці ЗВО з комерційним сектором; підвищення рейтингу українських науковців, ЗВО і у цілому системи вищої освіти до середнього по країнах ЄС; набуття студентами високого рівня універсальних і професійних компетенцій; досягнення рівня інклюзії, який відповідає найвищому рівню країн ЄС тощо.Реалізація Стратегії передбачає 3 етапи:
1 етап – 2021–2022 рр. Головними результатами цього етапу мають стати розробка, прийняття та початок впровадження необхідного нормативно-правового забезпечення, удосконалення наявних на початок 2021 р. нормативно-правових актів, результативність яких не відповідає цілям Стратегії.
2 етап – 2023–2026 рр. Другий етап передбачає повномасштабне запровадження нових форм, видів, стандартів освіти тощо. Результатом другого етапу є досягнення рівня інституційної автономії ЗВО, забезпечення стійкого фінансування діяльності ЗВО, усталене функціонування нових форм освіти (дуальної, змішаної, дистанційної). Наприкінці другого етапу має бути здійснена оцінка ефективності прийнятих нормативно-правових актів, їх актуалізація.
3 етап – 2027–2031 рр. На третьому етапі виконуються ті завдання, реалізація яких можлива лише після досягнення певного рівня автономії ЗВО, фінансової безпеки системи вищої освіти, усталення нормативно-правової бази вищої освіти. Головним змістом третього етапу є розширення зв’язків освіти з наукою та бізнесом, більш глибока інтеграція у світовий освітньо-науковий простір. Метою третього етапу є створення підґрунтя для подальшого розвитку вищої освіти.
У 2031 р. має бути розроблена нова Стратегія розвитку вищої освіти, узгоджена зі Стратегією соціально-економічного розвитку країни, стратегією науково-технічного та інноваційного розвитку. Альтернативним варіантом може бути створення інтегрованої стратегії розвитку освіти, науки й інновацій.
Дивись також
5-9 класи вчитимуться за новими стандартами з 2022 року – яких змін чекати
Костянтин Пилипчук: "Щоб настали зміни, потрібно сформувати попит"
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram