Вчителі та учні школи №8 у Лисичанську Луганської області звикли до гостей.
Активна участь у різноманітних проєктах спонукає тримати двері відчиненими для приїзду партнерів.
Вчора тут були представники організації “Ла Страда”, у партнерстві з ними та UNICEF заклад створив шкільну службу порозуміння – старшокласники, які пройшли навчання і стали медіаторами, допомагають вирішувати шкільні конфлікти в мирному колі.
Сьогодні ж ми, журналісти, приїхали дізнатись про активності і принципи роботи школи.
“Ми звикли до гостей, – розповідає директорка Галина Никифоренко.
Коли за підтримки уряду Японії відремонтували спортивну залу, сюди приїжджав тодішній посол цієї країни.
А в межах співпраці з UNICEF нас відвідували колишня керівниця фонду та колишній заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей”.
Служба порозуміння працює так: у школі стоїть скринька, в яку учні можуть кидати запити про конфлікти.
Тоді в кабінеті психолога збираються четверо: дві сторони конфлікту, учень-медіатор і дорослий-медіатор (психолог).
Заступниця директорки Ольга Цуканова (ліворуч) та директорка Галина Никифоренко (праворуч)
Медіатори не займають жодну зі сторін, а запитаннями допомагають впоратись із ситуацією.
“Тут вони вже не сваряться, іде конструктивна розмова, де вони знаходять компроміс.
А діти-медіатори допомагають це зробити. До дорослих діти не підійдуть і не розкриються їм. А з дітьми-медіаторами вони можуть поговорити однією мовою.
Дорослий лише присутній під час цього”, – пояснює психолог Олена Литвинець.
психолог Олена Литвинець
Працюють і з батьками. Для них проводять тренінги про позитивне батьківство – як дослухатися до дитини, про що та як спілкуватись. Спочатку, каже директорка, їх було складно залучити:
“Але ми ставимо чай та каву, вони спілкуються. Потім бачать, що тут розповідають щось потрібне для них”.
Кабінет психолога – невеличка кімната зі столом, шафою і кількома стільцями. Восьма школа не розбалувана простором – тут вчаться 1125 учнів у дві зміни.
Будівля візуально розділена на дві частини – першу побудували 1939 року, другу – 1971-го. Так що школа одна з найстаріших у місті.
У коридорі давнішньої частини прямо з широченних сходів відкривається вид на картину. На всю стіну – червона лондонська будка, а поряд Біг Бен і Лондонське око. Це – малюнок учениці Дар’ї Одайник, яка багато років займається в лисичанській художній школі.
Учениця Дар’я Одайник біля стіни, яку розмалювала
Картина намальована в межах проєкту “Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді” від Британської Ради. Його мета – згуртувати громаду для творення змін.
У фокусі – школи Донецької, Луганської і Закарпатської областей. Для представників шкіл із цих регіонів проводили тренінги – як спонукати громаду бути активною, писати і реалізовувати проєкти.
“Коли приїхали додому після тренінгів, то навчали підлітків (не тільки одинадцятикласників, а й студентів пед-, гірничого коледжу), вчителів, вихователів дитсадків та громаду загалом, як писати проєкти”, – розповідає одна з перших фасилітаторок проєкту з Лисичанська і вчителька образотворчого мистецтва Ірада Керімова.
Ми заходимо в бібліотеку в розпал роботи – Ірада та бібліотекарка Юлія Малова пишуть проєкт.
За правилами “Активних громадян”, учасники можуть подати свої мініпроєкти (не довготривалі та які не вимагають великих коштів) у Британську Раду та отримати фінансування. Раніше школа вже подавали проєкти.
“Ми спочатку писали грандіозні проєкти, але потім прийшло розуміння, що треба брати більш приземлене”, – каже Ідара.
“Так, змінювати і навчатись це робити маленькими кроками”, – погоджується заступниця директорки.
Бібліотека
Тож тепер “активні громадяни” подають проєкт про облаштування “будиночку” для велосипедів.
“У нас діти з різних районів їздять, а залишити велосипед немає де. Поки вони затягують їх усередину школи, у підсобне приміщення. Але завозити велосипеди сходами - незручно. Тому нам потрібна парковка.
Також це – залучення дітей та громади загалом до здорового способу життя і поліпшення екологічного стану міста”, – каже Юлія.
Вона – приклад, як один проєкт може змінити життєву позицію. Юлія – учениця Ідари. Надихнувшись тренінгом у Лисичанську, вона поїхала на навчання у Київ і сама стала фасилітаторкою. Директорка трохи жартома називає її “нашою найактивнішою громадянкою”.
“Інші директори питають: “Як це у вас усі їдуть і їдуть, як їх відпускають із дому?”, – каже директорка. –Вчителі бачать, що поїхали кудись я, Ольга Вікторівна (заступниця – ред.). Тоді вони кажуть: “Ми теж хочемо. Чому вона їде, а я ні?”. Ланцюжкова реакція”.
“Це ще й тому, що хоч ми розташовані в центрі і попит на школу високий, тут є і інші заклади, – додає заступниця директорки. – Якщо ми не будемо розвиватись, то втратимо учнів”.
З 1991 року вся робота школи спрямована на вивчення англійської мови, каже Галина Нікіфоренко. 8-ма школа – спеціалізована, з поглибленим вивченням цієї мови. Тут - аж 12 учителів англійської.
Англійську тут вивчають, наприклад, ставлячи шекспірівські постановки. Поки уривки – але все англійською і з костюмами.
Минулоріч 10-11 класи святкували День народження британського класика Вільяма Шекспіра. Окрім постановки “Ромео і Джульєтти”, англійською співали пісні, читали сонети, обговорювали біографію письменника і дивились одноіменний фільм 1968 року.
“Навіщо ви вивчаєте англійську?” – запитуємо учнів і учениць 9-11 класів, які зібралися в кабінеті англійської. Протилежна від дошки стіна – теж розмальована, як і коридор поряд. На картині – Аліса в Країні див. Вона в цьому класі віддавна.
“Я вчу англійську, щоб у майбутньому спілкуватися з друзями та поїхати за кордон, щоб працювати та, можливо, заснувати свою анімаційну студію.
Вчу її за допомогою читання текстів. Іноді можу дивитися мультфільми з-за кордону – наприклад, корейські з англійськими субтитрами”, – каже одна з учениць.
“А я – щоб читати комікси. Це незвичайна мотивація, але мені подобається їх читати. Я в Інстаграмі натрапила на дівчину із США, яка вела акаунт про комікси DC, і ми з нею трохи розмовляли, я завжди відповідала на її сторіз”, – додає інша учениця.
Учні на уроці англійської
“Я вчу англійську, тому що дуже люблю Британію та інші англомовні країни. Цікавлюся їхньою культурою.
Якби люди припинили спілкуватись англійською, я б однаково продовжувала її вивчати, бо я люблю, як вона звучить, образ мислення англомовних людей.
І це надзвичайно – коли ти можеш будувати речення саме англійською. Не лише граматично, а думати, як вони”, – каже ще одна.
Коли просимо повторити сказане англійською, чимало зі школярів, не ніяковіючи, промовляють англійські речення, майже не роблячи помилок.
Учні 9-11 класів з викладачами
Саме заточеність на англійську, за словами заступниці директорки Ольги Цуканової (яка теж викладає цей предмет), посприяла тому, щоб у школі з’явився Learning Hub (навчальний хаб).
Це – місце, навколо якого рік тому почало крутитись викладання англійської у цій школі. Насправді це невеличка кімната в кілька квадратів, вхід в яку пролягає через кабінет англійської. Посередині – овальний стіл зі стільцями, їх майже впритул обрамляють шафи і вікно.
“Проблема в тому, що школа переповнена. Треба було знайти місце. Виникла ідея облаштувати хаб поряд із кабінетом англійської. Раніше там була підсобка”, – каже заступниця.
Саме з браком місця пов’язано те, що картина – будка і Біг Бен – намальовані в коридорі. В інших школах такі малюнки прикрашають безпосередньо хаби.
“Learning Hub можна використовувати тільки для групи. Хоча зараз економія дійшла до того, що група може бути і з 27-ми учнів”, – каже заступниця.
Learning Hub
За законодавством, поділ на групи для вивчення іноземної може бути лише у класі з 28 і більше учнів.
За словами завідувачки хабом Ольги Ракути, кожного дня якийсь клас приходить сюди читати і спілкуватись. Для цього склали розклад.
“Під час уроків ми приходимо в Learning Hub, щоб у групі поговорити про те, хто що прочитав, – розповідає одна з учениць. – Такі уроки англійської найулюбленіші. Останнього разу обговорювали книжку про Шерлока Холмса, а перед цим – про життя піратів”.
Роблять і великі заходи – наприклад, ставили вистави на Геловін чи Свято Миколая.
Та найголовніше, на переконання обох – і вчительки, і заступниці директорки, – доступ до методик і книжки.
У Києві весь час відбуваються тренінги для вчителів щодо методик викладання. А з відкриттям хабу Британська Рада надала школі книжки – як навчальну, так і художню літературу.
На полицях усе чітко – книжки відсортовані за віком дітей і напрямами (художні, науково-популярні, методичні для вчителів тощо).
Їх використовують як для позакласних занять, так і уроків. Щоправда, каже вчителька, на уроках це складніше, адже книжки в одному екземплярі.
“На щось робимо копії. Великі книжки з художньої літератури можемо використовувати тільки для позакласного читання. Але менші діти читають прямо на уроках”, – каже вчителька.
Просимо її показати на прикладі, як книжка іде в діло на уроці. Вчителька розгортає одну із зображенням великого ведмедя і написом: “Коричневий Ведмедю, що ти бачиш? – Я бачу червону пташку, яка дивиться на мене”.
“Нещодавно маленькі діти сказали мені, що знають назви тварин. Я кажу: “Ага! А ви знаєте, що отут буде? (показує на напис про птаха і підіймає накладений папір, за яким ховається зображення). Потім ми відкривали і підтверджували.
Фото авторки
А для старших на Новий рік використовували селфі-санту. Усі фотографувалися. А дев’ятикласникам показала книжку з науковими фактами, і вони над нею просто зависли”.
Селфі-санта
Також на уроках використовують дебати, каже вчителька. Не просто читають книжку чи дивляться фільм, а обов’язково дискутують на порушену тему. До прикладу, дискутували про екологію.
Екологія – один із напрямів роботи школи. Органічні відходи з їдальні відправляються в компостер. Отримане добриво підживлює шкільні квітники. Компостер школі надав проєкт “Компола”, який заснували школяр і школярка з Києва.
“З 500 шкіл вибрали 200. Ми посіли 96-те місце. І нам прислали компостер.
Цілий рік звітували, скільки загружаємо туди залишків з їдальні і листя. А зараз продовжуємо – з власної ініціативи”, – розповідає вчителька біології Оксана Гончарова.
Також школа брала участь у регіональному проєкті “Лисичанськ сортує” від UNICEF. Учні цієї та ще кількох шкіл проводили для школярів міста навчання через квест, як сортувати сміття.
По школі стоять контейнери для різних типів відходів. Макулатуру здають двічі на рік, а от пластик поки подіти нікуди – Лисичанську немає пункту прийому.
Не вистачає ще одного, каже заступниця директорки. Подорожей. Школа намагається возити дітей по Україні – у Київ, Карпати, Одесу тощо.
“Коли була в одній зі шкіл Хмельницького, то там діти і у Францію їздять.
Також була на форумі для вчителів мов від приватної компанії. Ми там – як бідні родичі: 800 фунтів на два тижні, 1000 доларів.
Розумієте, ми живемо в депресивному районі, де нема промисловості. Якщо батьки щось зароблять, то найперше витрачають не на подорожі.
Люди в нашому регіоні не привчені подорожувати. Адже якщо поставити на ваги, що вони витрачають на інші розваги, і поїздку – то буде те саме.
Коли буде цей переломний момент – не знаємо. Але ми намагаємось”.
Вікторія Топол, “Нова українська школа”
Усі фото: В’ячеслав Непран
Проєкт “Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді” реалізовується Британською Радою в Україні у партнерстві з Міністерством освіти та науки України за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.