У залі напівколом сидять люди – молоді та літні, світло- та темношкірі, у хіджабі чи з африканськими косичками.
У наступній залі їх ще більше, і ще більше надворі.
Разом – 600.
Вони прилетіли в Україну за власний кошт із 140 країн. Вони тут для того, щоб стати волонтерами у пришкільних мовних таборах GoCamp та навчити понад 60 тисяч українських дітей комунікувати іноземною мовою.
Хто ці люди і чого вони очікують від GoCamp та нашої країни дізнавалася "Українська правда. Життя".
І ПО СЕЛАХ, І НА СХІД
Торік GoCamp, заснований громадською організацією GoGlobal, був значно скромнішим.
Школи обережно поставились до нового формату мовних таборів – серед сміливих опинилось лише 127 із них.
Та ситуація кардинально змінилась – цьогоріч у таборі беруть участь 600 навчальних закладів.
Коли організатори побачили такий попит, то навіть трохи злякались – де ж узяти стільки іноземців?
Заручившись підтримкою посольств, GoGlobal стукали у двері всіх міжнародних волонтерських спільнот, звертались по допомогу до діаспор.
Щоб привернути увагу до GoCamp, організатори запросили стати волонтерами міжнародних послів. Тож цьогоріч разом з іншими іноземцями до українських шкіл приїхали посли Канади, США, Британії, Індії, Бельгії, Австралії та Іспанії.
Стати волонтером було не складно – слід заповнити декілька документів, бути здоровим, не мати судимостей та пройти невеличке скайп-інтерв’ю. Попередній досвід не мав значення, тільки мову знай – англійську, французьку чи німецьку.
Цьогоріч організатори зрозуміли, що не варто зациклюватись лише на англійській – діти, які вивчають інші іноземні мови, також потребують практики.
Волонтерів чекають по всій Україні, перш за все – у містечках та селах. Тамтешні школярі не завжди мають можливість поспілкуватися з іноземцями, хоча їм дуже хочеться.
Заповнюючи аплікаційну анкету, волонтери могли зазначити, в якому населеному пункті вони бажають працювати. Організатори приємно здивовані, що половина волонтерів обрали сільську місцевість.
60 іноземців казали, що хотіли б вирушити на Схід України. Вони поїдуть у Маріуполь, Краматорськ, Слов’янськ та Первомайськ – туди, де порівняно безпечно.
Разом із тим для школярів із прифронтової зони Донецької та Луганської областей організують, вже другий рік поспіль, GoCamp East – окремий виїзний табір у Київській області.
Де і в якій школі працюватимуть волонтери дізналися за 2 місяці до приїзду в Україну. Вони мали змогу заздалегідь познайомитися з вчителями та в Skype-режимі разом розробити план активностей на час табору.
І ПРО ВАРЕНИКИ, І ПРО ВСЕ
Спеціальної попередньої підготовки волонтери не проходять – міні-тренінги під керівництвом Британської Ради та посольства США відбуваються безпосередньо в Україні, в оздоровчому центрі "Дніпро" під Києвом.
У ході одного з них, сидячи в залі півколом, волонтери перекидають один одному паперовий м’ячик, змотаний із аркушів з питаннями.
Язан з Йорданії витягує своє:
– Що робити, коли загубив паспорт?
– Та перестань, я сто разів губила свій – ідеш у посольство та робиш новий! – весело вигукує дівчина з іншого кутка зали.
– А що як в Україні нема мого посольства?
Язанові не смішно. У своїй країні 24-річний хлопець працює при департаменті освіти в Норвезькій раді з питань біженців.
Переважно Язан має справу із сирійськими дітьми, чув багато їхніх історій.
Так він знає, що коли йорданець втрачає паспорт – його одразу тягнуть до поліцейського відділку й навішують на нього всіх "собак". Торгівля документами – це популярний бізнес у тих краях. За один йорданський паспорт сирієць готовий віддати 1 тисячу доларів.
У разі неприємностей Язанові доведеться шукати своє посольство деінде в сусідніх державах. Тренери його втішають – думай позитивно.
Язан заспокоюється, і паперовий м’ячик летить далі. Багато питань повторюється – здебільшого волонтерів хвилює те, як вони будуть проводити дозвілля й де житимуть.
Для кожного з них заздалегідь підібрали host family, у більшості випадків це сім’я когось із вчителів.
Про проїзд у межах України, харчування – про всі ці витрати волонтери не переймаються.
А що, як мене не будуть розуміти? – лунає запитання із півкола.
Зі стільчика підводиться миловидна американка:
– Та годі вам переживати! Я тут уже вдруге! Повірте, українці – надзвичайно гостинні люди. Перші дні здається, що ви нічого не розумієте. Але потім уже знаєте все: і про вареники, і про все!
УКРАЇНА НАЧЕ РІДНА
Когось варениками вже не здивувати. Чимало волонтерів мають українське коріння, непогано розуміють мову та багато чули про тутешні звичаї та кухню.
– Україна – це Батьківщина мого батька. Я приїхала сюди дослідити своє коріння, – розповідає естонка Єва. Вона вивчає мікробіологію в Шотландії та дуже любить дітей.
Канадець Мирон теж має українське походження. Він добродушно сміється:
– Та Україна ж мені наче рідна! Я 15 років тому приїздив сюди чистити вашу річку Дніпро.
І наче для того щоб мене переконати, чоловік вставляє у свою мову речення то українською, то російською.
Канадців поміж волонтерів особливо багато. Цьогоріч у їхній країні відзначають 150-річчя незалежності та 125-ту річницю перших українських поселень. У зв’язку з цим в Канаді відбуваються чимало тематичних заходів, а канадців охоче підтримують у їхньому бажанні відвідати Україну.
Британець Рей тут теж невипадково. Його бабуся та дідусь родом зі Львова.
Сам Рей – журналіст. Торік він приїжджав сюди, щоб дізнатися більше про Україну, навіть написав в англомовному виданні KyivPost статтю про свої враження.
Рей був такий зачарований українськими краєвидами та людьми, що вирішив повернутись сюди ще раз.
– Ти просто мусиш усе це бачити! – сказав він своїй дружині Джін. Тепер пара разом волонтерить.
ЛІДЕРСТВО, ВЕЛОСИПЕДИ ТА ПИЛОСОСИ
Чого всі ці люди можуть навчити українських школярів?
На відміну від минулого року, нині волонтери працюють за 4-ма конкретними напрямами: STEAM (міждисциплінарний начальний підхід, що поєднує природничі науки, технології, інженерію, мистецтво та математику), громадянська освіта, лідерство та кар’єра, а також спорт і здоров’я.
Головна мета волонтерів – не підвищити у дітей рівень володіння іноземною мовою, а навчити застосовувати вже набуті знання в реальних життєвих ситуаціях, продемонструвати, як долати власні обмеження та страхи.
Як цього досягти – волонтери вирішують разом із вчителями, які заздалегідь пройшли курс тренінгів, організованих Global Office спільно з посольством CША, Британською Радою та МОН. Окрім того, кожен волонтер має свій міні-проект.
Ось Зіва зі Словенії прагне пояснити дітям правила руху на велосипедах, а фізик-ядерщиця Робін з Великобританії мріє розповісти про те, чому так сильно любить свою професію.
Язан з Йорданії більше не переживає про паспорт і демонструє всім охочим відео-інструкцію з виготовлення міні-пилососа з пластикової пляшки.
Каже, що не раз майстрував цей прилад із сирійськими дітьми і ті були просто в захваті. Тепер хоче повторити цей майстер-клас з українськими школярами.
ВІЙНА НЕ ВСЮДИ, ЩЕ Є МОРЕ
– Хочеш змінити світ — надихай дітей, – так звучить лозунг GoCamp.
У таборі волонтери ділитимуться історіями про свої особисті звершення, розповідатимуть школярам про те, чим багаті їхні країни.
Крок за кроком вони будуть підводити дітей до усвідомлення того, що світ цікавий та різноманітний. І якщо ти знаєш іноземну мову – то ось він, у тебе на долоні.
19-річній Енджел з Таїланду вже не терпиться якомога швидше все це розпочати. Вона топчеться на платформі Залізничного вокзалу в очікуванні свого поїзду.
Дівчина вивчає французько-американські міжнародні відносини в Нью-Йорку і їй звично подорожувати. Та коли вона сказала, що хоче поїхати до України, її батьки перелякались:
– Там же війна!
– Та яка війна, вона ж не повсюди. Я от у Херсон їду – там же море! – відповіла дівчина їм.
Від Енджел не відходить британка Сайпра. Її чекають в Чернівцях і вона вже трохи сумує за подругою.
На тендітній Сайпрі красивий оранжевий хіджаб.
У свої 20 дівчина зважилась кинути навчання та прийти на стажування до поліції.
– Там у них не так багато людей, схожих на мене. Тож я вирішила: чом би й ні? – пояснює дівчина.
У відділку готові взяти Сайпру до штабу. За час перебування в Україні дівчина має остаточно вирішити – хоче вона стати полісвумен чи ні.
Літній чоловік у джинсовій куртці всміхається, спостерігаючи за життєрадісними студентами. Це Вінод, його батьківщина — Південна Африка.
Вінод 40 років працював у посольстві США, виконуючи різноманітні обов’язки. Він уже давно на пенсії, але не без діла.
Чоловік встиг поволонтерити ледь не по всьому світу. На його маленькому, кнопковому телефончику багато фотографій з відомими людьми – зірками і політиками. На одній з них він весело гигоче разом з Бараком Обамою.
Вінод хоче розповісти дітям, що Африка – це не тільки пустеля. Там є планшети і навіть хмарочоси. Вінод впевнений, що дітям сподобаються його історії.