Мене звуть Софія, 17 років, вчуся в одинадцятому класі в коледжі недалеко від Торонто, Канада.
Мені імпонують спроби змін і реформ в українській системі освіти і я хочу бути їх частиною. Обожнюю говорити про те, що надихає, з тими, кого люблю, а оскільки люблю я людей, а надихає мене освіта, наразі хочу вам розповісти про свій досвід навчання в канадській школі.
Велике бажання, правильні установи від батьків, цілеспрямованість та розвиток необхідних навичків були моїм не таким вже й секретним, але дійним рецептом для того щоб поїхати в Канаду на навчання.
Короткою відповіддю на це питання була б така: «Мені дуже хотілося. Крапка».
Хотілося спробувати на собі нову систему освіти, адже до цього я вже вчилася в українській приватній, державній та французькій системах.
Хотілося вчитися серед студентів, які достатньо цілеспрямовані, щоб вчитися, бо їм це потрібно для їх власних цілей, ніж тому що їм так сказала вчителька Марина Іванівна.
Хотілося познайомитися з сім’ями, в яких батьки не вимірюють успішність своїх дітей оцінками в школі та виконаним домашнім завданням.
Хотілося зрозуміти для чого я вчусь і побачити що немає єдиного правильного шляху, але є багато дверей які відкриваються коли займаєшся своїм розвитком.
Так я почала процес розглядання шкіл по всьому світу. У мене не було обмежень щодо країни, але я мало знала про навчання, тому прислухалася до кожної рекомендації. Друзі, які бували Великобританії, казали, що з моїм характером в англійській школі-пансіонаті мені буде нудно. Про американські школи я майже все знала з фільмів. До того ж я хотіла вчитися англійською і французькою водночас, тож Канада здалася найпотенційнішим вибором.
В Україні студенти та їх прогресивні батьки вибирають креативні методи навчання через ту ситуацію з освітою, яка наразі є актуальною в нашій країні.
Я маю багато друзів, які спрямували свої зусилля на те, щоб зрозуміти, які саме навички їм будуть потрібні в житті або майбутній кар’єрі, і самостійно спланували собі навчання, не прив’язане до конкретної школи. З сьогоднішніми можливостями можна вчитися в будь-якому закладі світу абсолютно самостійно. Ці друзі надихнули мене вчитися і працювати водночас, чим я якраз і займаюся влітку в Києві.
Також для підлітків відкривається величезна кількість клубів для розвитку за межами традиційного навчання. Ще будучи студенткою в Україні я довірила свою додаткову освіту школі iWonder від Києво-Могилянської Бізнес Школи (зараз освітній поект «Майбутні»), а також приймала участь в різних воркшопах та їздила в бізнес-табори від StartUP. За ці два роки таких можливостей стало набагато більше, і я по справжньому пишаюся тим, що знайома з людьми, які вже зараз роблять величезний вклад в майбутнє (тобто нас, підлітків та дітей).
Коли я думаю про головні відмінності в канадській системі, мені на думку приходять стосунки вчителів та студентів. Канадські вчителі – це успішні люди, в яких хочеться вчитися. Ми часто змагаємося з ними по кількості прочитаних книг на спеціальному веб-сайті, граємо в онлайн-ігри з різних тем курсу та проходимо квест-кімнати для того щоб отримати залік по математичному проекту. Часто викладач є тією людиною, яка скаже піти погуляти з друзями замість того щоб сидіти за уроками, бо дедлайн не є важливішим за твоє щастя.
Вчителі є нашими продюсерами, і це я особливо помітила під час поїздки на лекції в Гарвард цієї весни. Наші куратори знали про те, що я люблю збирати інформацію, а потім єю ділитися в соцмережах. Тому вони знайомили мене з кожним лектором або гостем і просили, щоб він відповів на мої питання. Вони рухали графік наших планів на день для того, щоби відилити мені час для зйомок. Це лише один з прикладів того, як канадські вчителі мають за мету допомогти нам в розвитку того, що нам справді цікаво.
А в наступній публікації я розкажу про свої інсайти з поїздки до Гарварду, про те, як знову почала читати книги після розмови зі своєю вчителькою англійської, а також про те, як вчитель фізики заохотив мене вивчити предмет, який я терпіти не могла все життя.